НЕ СТРІЛЯЙТЕ В АРХЕОЛОГІВ - Культура - dt.ua

НЕ СТРІЛЯЙТЕ В АРХЕОЛОГІВ

26 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 26 вересня-3 жовтня

Схоже, постріли, які пролунали в червні нинішнього року під Сімферополем, знаменують собою новий етап розвитку капіталізму в нашій країні — етап безсоромного розграбування державної археологічної спадщини...

Схоже, постріли, які пролунали в червні нинішнього року під Сімферополем, знаменують собою новий етап розвитку капіталізму в нашій країні — етап безсоромного розграбування державної археологічної спадщини. Примітно, що в засобах масової інформації такі злодійства здебільшого сором’язливо називають протистоянням між «чорною» та «білою» археологіями. Автори публікацій і програм, в яких обстоюється так звана чорна археологія, свідомо лукавлять. Усім відомо: термін «археологія» складається з двох давньогрецьких слів: «архайос» — належний до давнини і «логос» — наука, знання. Чи ж варто доводити, що грабіжникам не до науки?.. Автори згаданих публікацій і програм намагаються зіграти на досить туманних уявленнях більшості людей про археологію. Можливо, в цьому винні насамперед самі археологи, які рідко виступають у пресі чи на телебаченні. І для пересічного громадянина зміст археології полягає передусім у пошуках скарбів, золота-срібла, унікальних речей. Тому розмову нашу я хочу почати саме з визначення поняття «археологія». Чи доречно таке поєднання, як «чорна археологія»? Про це — в розмові письменника Юрія Олійника з науковцями Інституту археології Національної академії наук України.

Р.Терпиловський, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАНУ: «Чорна археологія» — термін, м’яко кажучи, некоректний. Насправді це гробокопство, грабіжництво. Так звані чорні археологи не мають уявлення про важливість контексту будь-якої знахідки, без чого навіть унікальні речі втрачають свою наукову, історичну цінність. Такий термін вигідний самим грабіжниками і скупникам-колекціонерам, оскільки підвищує їхню самооцінку. Вони начебто виступають в ролі представників «альтернативної науки», яка протистоїть офіційній, академічній. А насправді там ні про яку науку не може бути й мови. Що ж до справжньої археології, то її значення полягає передусім не у збиранні унікальних знахідок, що за різних обставин потрапили в землю, а в можливості реконструювати минуле на основі різноманітних речових матеріалів. Для того, щоб одержати максимальну історичну інформацію, під час археологічних розкопок доводиться виконувати численні методичні вимоги: і розроблені на етапі формування науки, і сучасні, пов’язані з використанням нових технологій (аерофото- та геофізична зйомки, застосування металодетекторів, комп’ютерів тощо).

Л.Залізняк, доктор історичних наук, професор, зав. відділом археології доби каменю Інституту археології НАНУ: Так, технічний прогрес забезпечив новітніх грабіжників могил потужними металошукачами, що дозволяють точно визначити, на якій глибині який метал лежить, аж до окремої монети. Сезон розкопок закінчується, і грабіжники змінюють археологів на поселеннях та могильниках… В результаті на тому ж Півдні кояться справжні страхіття: могильники трощаться гектарами, насипи степових курганів пробиваються колодязями, городища побиті ямами у пошуках скарбів. Знахідки викопуються, як картопля, масовий археологічний матеріал кидається на місці злочину, а вирвані з археологічного контексту, безпаспортні дорогі речі продаються для домашніх музеїв «новим українцям» або вивозяться за кордон. Чорний ринок Європи нині завалений археологічними раритетами з України. Однак у сучасних цивілізованих країнах варварські методи добування археологічного матеріалу з метою збагачення є кримінальним злочином. Як слушно зауважив професор О.М.Приходнюк, вважати цю діяльність археологією (нехай навіть «чорною») — те саме, що називати серійного вбивцю Чикотило «чорним хірургом».

В.Отрощенко, доктор історичних наук, зав. Відділом археології доби енеоліту та бронзи Інституту археології НАНУ: Термін «чорна археологія» романтизує потворне явище археологічного браконьєрства, а речі слід називати своїми іменами, зокрема браконьєрів — браконьєрами. Ситуація в археології нині віддзеркалює загальний стан у державі з концептуальною установкою влади на реалізацію всього, що погано лежить. Триває первинне накопичення капіталів, коли ніхто ні в кого не запитує про походження мільйонів та мільярдів. Пограбування національних історичних та доісторичних цінностей лише одна з можливостей отримання швидких грошей. Археологічний потенціал України — унікальний за своїм багатством, що й робить фінансування відповідної категорії браконьєрів прибутковим. За такої ситуації професійні археологи лише створюють крадіям додаткові проблеми. Цим обумовлені й археологічні війни 2003 р., й послідовне блокування прийняття закону про охорону археологічної спадщини в парламенті. В ідеалі матеріально зацікавлені кола планують розформувати «занадто великий» Інститут археології НАНУ, а видачу ліцензій передати на відкуп Міністерству культури та мистецтв, що «узаконить» безконтрольне пограбування археологічної спадщини й виведе так зване приватне колекціонування на якісно новий рівень.

— Який механізм одержання дозволу на проведення археологічних розкопок?

Р.Терпиловський: Такий механізм сформувався досить давно. На сьогодні — це двоступенева процедура. По-перше, потрібно одержати Відкритий лист, який підтверджує кваліфікацію дослідника і видається Інститутом археології Національної академії наук України (як організацією, де зосереджені головні кадри археологів і яка проводить основну масу розкопок в Україні). А по-друге, потрібно мати дозвіл на проведення наукових робіт на тій або іншій території, який видається Міністерством культури як розпорядником культурної спадщини України. Такий дозвіл може одержати лише кваліфікований дослідник, що представляє організацію, яка має право на проведення таких робіт і гарантує необхідний рівень їх проведення, фіксації і збереження одержаних матеріалів.

Ю.Рассамакін, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ: Можу додати, що цей механізм регламентується спеціальним «Положенням про Відкриті листи». Сам Відкритий лист погоджується з Міністерством культури та мистецтв, а також із місцевими органами, де проводяться археологічні дослідження. Детальну інформацію та консультації з цього питання можна отримати у «Польовому комітеті» Інституту археології НАН України. Нормативні документи публікуються у профільному журналі «Археологія». У 2002 році Міністерством культури та мистецтв було прийнято «Положення про Дозвіл», яке дублює «Положення про Відкриті листи».

— Тобто наші правоохоронні органи мають повне право затримувати і застосовувати відповідні санкції проти тих, хто проводить розкопування без Відкритого листа і дозволу Міністерства культури та мистецтв?

Л.Залізняк: Без сумніву. Однак поки що наша армія правоохоронців демонструє повну бездіяльність. Грабіжників могил, затриманих на місці злочину, справіку карали смертю: у стародавньому Китаї, Єгипті, у Скіфії. Однак нині грабіжники самі стріляють в археологів, як це сталося цього літа під Сімферополем. На мою думку, злочин розграбування національної археологічної спадщини має каратися суворіше, ніж викрадення особистого або державного майна. Адже вкрадений відеомагнітофон можна замінити новим. Натомість зруйноване грабіжниками поховання або поселення втрачене назавжди.

— Але які конкретно організації повинні відповідати за охорону археологічної спадщини від розграбування? Як я розумію, Інститут археології — суто дослідницька організація. Його завдання — досліджувати пам’ятки. Однак стріляють чомусь саме в археологів... І не лише під Симферополем. Три роки тому в Ольвійському заповіднику стріляли у співробітника інституту О.Журавльова. Отже, на основі яких законів, крім, звісно, Конституції, за якою всі багатства надр належать державі, наші правоохоронці мають право протидіяти грабіжникам?

Ю.Рассамакін: На жаль, сьогодні долю археологічної спадщини в Україні реально ніщо не визначає, хіба що прийнятий у 2000 році Закон України «Про охорону культурної спадщини», який загалом стосується і археологічної спадщини, зокрема розглядає питання власності на пам’ятки археології. У свою чергу я хотів би сам запитати — чи чули ви про ефективність дії цього закону або ж його використання для припинення кримінальних дій копачів? Не кращі справи і з «Європейською конвенцією з охорони археологічної спадщини (переглянутою)», прийнятою у 1992 р., оскільки Верховна Рада України досі її не ратифікувала. Гадаю, що це не випадково. Багатим колекціонерам, які скуповують награбовані речі, ця ратифікація — як кістка в горлі. Саме тому маємо «ігри» із запропонованим проектом закону України «Про охорону археологічної спадщини». Складається враження, що існують певні сили, абсолютно не зацікавлені в його прийнятті. Це я зрозумів під час «круглого столу» «Археологія України: на межі тисячоліть», організованого 18 червня цього року у Києво-Могилянській академії, де були присутні і сучасні колекціонери. До речі, згадана конвенція зобов’язує сторону, яка її підписала, «запровадити законодавчу систему захисту археологічної спадщини». В ній до того ж чітко визначено, що таке археологічна спадщина. Важливі вихідні принципи викладені і в «Міжнародній хартії з охорони та використання археологічної спадщини» (Лозаннська хартія, 1990 р.). Згадане засідання «круглого столу» переконало мене і в тому, що сили, які лобіюють неприйняття в жодній формі закону про археологічну спадщину, погодилися б на його ухвалу лише в одному випадку — за надання дозволу на вільний обіг археологічних пам’яток. Але це неможливо, бо суперечитиме всім міжнародним нормам. До речі, саме з цих позицій я розцінюю нещодавнє намагання законодавчо здійснити програму продажу експонатів нераритетного характеру із фондів музеїв для поліпшення їх фінансового становища. Причому цей пункт чомусь потрапив до проекту указу «Про заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекламної сфери України» і, цілком можливо, з’явиться ще десь, оскільки мова йде про законодавчо оформлений дозвіл обігу культурних цінностей, і отримання їх у приватну власність, що суперечить згаданій вище статті 17 проекту закону «Про охорону культурної спадщини». Зрозуміло, що до категорії «нераритетних» потраплять саме ті музейні речі, які потрібні нашим приватним колекціонерам.

Л.Кулаківська, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, зав. Археологічним музеєм Інституту археології НАНУ: Щодо Європейської конвенції, яку не поспішає ратифікувати Україна. У статті третій є окремий розділ «Запобігання незаконному обігові предметів археологічної спадщини». У ньому, зокрема, зазначено: (1) «сприяти відповідним органам влади та науковим установам у збиранні інформації про будь-які помічені незаконні розкопки» і (2) «завдяки освітнім та інформаційним заходам, постійній пильності та співпраці, обмежувати, по можливості, переміщення предметів археологічної спадщини, отриманих з нелегальних фондів, незаконних розкопок чи прихованих під час офіційних розкопок». А що відбувається в Україні? Держава в особі Міністерства культури та мистецтв України та комітету з питань культури та духовної спадщини фактично не тільки сприяє «переміщенню» предметів археологічної спадщини, здобутих нелегальним (кримінальним) шляхом, але й відкрито цей бізнес пропагує, надаючи дозвіл на проведення виставок: Нацбанк, Софія Київська, Києво-Печерська лавра. Представники держави в теледебатах (ТVT, 5 червня 2003) та на шпальтах газет абсолютно відверто і спокійно виступають спільно з «колекціонерами» на протилежному від Інституту археології боці барикад. Стає зрозумілим, чому Україна ніяк не прийме закон про охорону археологічної спадщини — приймати нікому, адже держава заодно з «нелегалами». Українські археологи стали об’єктом нападок з боку державотворців і мішенню для кримінальних елементів. Не доведи Господи, колись почути термін «розстріляна археологія».

— Я відвідав виставку археологічних матеріалів з приватних колекцій. Перше враження — перехоплює подих від багатства і різноманітності виставлених речей, а друге враження — неймовірний жаль за тим, що всі ці речі безповоротно втрачені для науки. Я за фахом археолог і провів понад 20 років у різних археологічних експедиціях, а тому переконаний: такі колекції можна сформувати, лише використовуючи нелегальних копачів, які приходять на пам’ятки слідом за археологами, а часто і випереджають їх.

Я.Гершкович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ: Приватні археологічні колекції інакше сформувати просто неможливо, колекціонери щодо цього просто лукавлять. Вони стверджують, що купують речі, які «бабусі знайшли на городі», а такі знахідки, мовляв, є не археологічними предметами, а старожитностями. Але ж це неправда. На широко розрекламованій виставці колекціонерів «Тобі, Україно!» стоять, наприклад, великі посудини трипільської культури, склеєний скляний посуд доби античності — речі, які можна знайти лише під час розкопок! А щодо поняття «старожитностей», то воно охоплює і археологічні старожитності, тобто, хоч як крути, археологічні предмети. Приватні колекціонери повинні зрозуміти, що балансують нині між криміналом і археологією, — зрозуміти і визначити свою позицію. Проект закону про охорону археологічної спадщини, який, я сподіваюся, зрештою таки стане законом, надає їм таку можливість.

— До яких конкретних заходів може вдатися держава, щоб припинити пограбування археологічних пам’яток, яке сьогодні вже стало масовим?

А. Моця, член-кореспондент НАНУ, зав. відділом давньоруської та середньовічної археології: На мою думку, найбільше користі на даному етапі принесла б розробка оціночної вартості (в національній та міжнародних валютах) як окремих комплексів (укріплені і неукріплені поселення, грунтові і підкурганні поховання та ін.), так і окремих артефактів (предметів озброєння, керамічних виробів, прикрас, монет). Наведу конкретні приклади із власного досвіду. Ще наприкінці горбачовської перебудови на околицях Ялти під час будівельних робіт було частково зруйновано кілька багатих поховань І тис. до н.е. Цінність речей з поховань була такою великою, що туди виїхала комісія президії АН СРСР та АН УРСР. Про пам’ятку написали велику статтю у всесильній тоді газеті «Правда». Коли про пограбування окремих могил було заявлено до місцевої прокуратури, то директору музею задали абсолютно логічне запитання: «Скільки коштують ці знахідки». Відповідь була також емоційно-традиційною: «Такі вироби не мають ціни, з точки зору людської культури вони безцінні». Це правильно. Однак у протоколі у графі «оціночна вартість» з’явилася цифра… «0». Отже, поки керівники адміністративних органів всіх рівнів, починаючи з сільради і вище, не підпишуть охоронні зобов’язання, де будуть вказані зона й ціна об’єкта, а також матеріальна відповідальність за його руйнування, годі чекати істотних змін у цій справі. Це стосується і приватних землекористувачів. А для реальної оцінки пам’яток або окремих виробів потрібно використати чинні нормативи на проведення земляних робіт за наявності культурних нашарувань, розцінку міжнародних аукціонів на кшталт «Сотбіс» і внутрішніх чорних ринків (як приклад — ціни на київському нумізматичному, де кожна монета має конкретну вартість). Такі розцінки і каталоги повинно розробляти Міністерство культури і мистецтв України як представник держави. Для цього в його структурі є відповідний підрозділ — Інститут пам’яткоохоронних досліджень. Звичайно, остаточні цифри слід обговорювати зі спеціалістами з інших інституцій, зокрема й з Інститутом археології.

Л.Залізняк: Знаючи реальну вартість археологічних пам’яток і маючи ефективне законодавство, правоохоронні органи повинні запрацювати на повну потужність. А щодо методів, то є, наприклад, дуже простий спосіб боротися з металошукачами грабіжників. У Румунії стародавні городища посипали алюмінієвою стружкою. Досить кількох стружок на квадратний метр, і археологічному грабіжнику не допоможе жоден металошукач. Адже він фіксує кожний ламочок металу, а перевірити геть усе, звісно, ні в кого сил не стане. Отже, все можна зробити — якщо робити.

Ю.Рассамакін: Однак археологам теж варто змінити модель поведінки. Сучасній археології не вистачає публічності, такої важливої для популяризації науки. А якщо місце вільне, хтось його обов’язково займе. Нам потрібно розвивати публічну археологію та менеджмент, якому, зокрема, багато уваги приділяється на заході. Приміром, на конференціях Європейської асоціації археологів один з основних трьох тематичних блоків, на основі яких формуються окремі секції доповідей, стосується саме проблемам археологічного менеджменту, бізнесу та публічної археології, тобто, інтеграції археології в сучасне суспільне життя. Необхідно, щоб це усвідомили владні структури, оскільки археологічна спадщина — це багатство держави, гордість її громадян і важлива складова позитивного іміджу країни. Дуже важливо також, щоб це зрозуміли і бізнесмени-меценати, які дійсно хотіли б сприяти розвитку археології в Україні, а не перетворювали її на приватні зібрання та музеї з невідомо де придбаних предметів археологічної спадщини.

***

Дуже сподіваюся, що з прийняттям закону про охорону археологічної спадщини — документа, надзвичайно важливого з огляду на нинішню ситуацію, стародавні городища й могильники перестануть нагадувати військові полігони після проведених на них навчань. До речі, 24 липня на Громадському радіо відбулась розмова директора ІА НАНУ народного депутата академіка П.П.Толочка з народним депутатом Л.С.Танюком на тему «Чорна археологія». Схоже, що настає час порозуміння. Основний опонент у справі прийняття закону про археологічну спадщину наприкінці розмови сказав, що Верховна Рада і ухвалить закон, і ратифікує Європейську конвенцію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 15 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво