Наздогнати й перегнати Росію. Україна готова вразити Варшаву якщо не книжками, то бюджетом - Культура - dt.ua

Наздогнати й перегнати Росію. Україна готова вразити Варшаву якщо не книжками, то бюджетом

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

У травні наступного року Україна буде почесним гостем Варшавського книжкового ярмарку. Варшавський міжнародний є одним з найбільших книжкових ярмарків Східної Європи...

У травні наступного року Україна буде почесним гостем Варшавського книжкового ярмарку. Варшавський міжнародний є одним з найбільших книжкових ярмарків Східної Європи. Тільки торік на ній презентувалися 700 видавців з 30 країн, експоплоща виставки дорівнювала 43,5 тис. кв. м, а літературно-презентаційна програма налічувала понад 400 заходів. Приблизно 100 заходів цієї програми (а це можуть бути не тільки літературні читання чи книжкові презентації, а й фото- й арт-експозиції, театральні вистави, кінопокази) припадає на програму «Почесний гість», саме тому таке «почесне гостювання» на будь-якій книжковій виставці є насамперед унікальною нагодою для національного культурного піару, хоч де б таке гостювання відбувалося — чи то у Варшаві, чи то у Франкфурті, чи то в Сеулі. До речі, Франкфурт минулого року, попри загальноєвропейський вибух зацікавлення до України, зваживши всі «за» і «проти», все-таки відмовив нам у проханні розглянути можливість провести програму «Україна — почесний гість Франкфурта» раніше, ніж 2015 року. Мовляв, і галузь не готова, і перекладів замало, тож готуйтеся… Поляки ж вирішили в Україні не сумніватися. Відтак Варшава виявилася для нас першою нагодою відпрацювати алгоритм культурного представництва на великій книжковій виставці, заявивши і нову концепцію сучасної культури, і нові культурні бренди.

«Прикро про це говорити, але я й досі не можу дочекатися від української сторони інформації, яка інституція відповідатиме за втілення програми «Україна — почесний гість Варшави», — говорить Маґдалена Слюсарська, директор Інституту книги (Польща). — Зі свого боку ми готові надати будь-яку допомогу українській стороні щодо організації літературних презентацій, але ми не знаємо навіть кому її запропонувати. Проблема полягає в тому, що для того, аби виступи українських літераторів пройшли успішно, їх тут мають презентувати польські колеги, а їхній час важливо резервувати завчасно, а не в останню хвилину. Плюс питання бюджету Інституту книги — ми не зможемо потім отримати додаткових коштів на організацію українсько-польських читань, якщо зараз не закладемо їх у бюджет». Оля Гнатюк, радник Посольства Польщі в Україні, професор, один із найвідоміших польських україністів, наголошує, що кілька місяців не може дістати відповіді на офіційний лист: «Очевидно, що невизначеність, хто буде координатором програми, може погано позначитися на рівні представлення України у Варшаві. Звісно, експромти можливі, але найкращі експромти — добре підготовлені. Мені здається, що Україна не може собі дозволити непідготовленості! Кожен тиждень затримки вже є немотивованим…»

Василь Шевченко, заступник голови Держкомтелерадіо, повідомив «ДТ» дещо більше, ніж польським колегам: по-перше, головою оргкомітету з організації програми «Україна — почесний гість Варшавського ярмарку» буде безпосередньо віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник, а він, Василь Шевченко — керівником робочої групи. Причиною затримки в організації є політичні події в Україні, а саме — зміна уряду. Тому, як сказав Василь Шевченко, «нам потрібен час, аби відпрацювати всі технічні питання на рівні Кабміну». Щодо найпринциповішого питання — якою саме представлятимуть Україну у Варшаві? — пан Шевченко поінформував, що концепцію розроблятиме робоча група, яка щойно сформована і вже розпочинає свою роботу. Також пан Василь повідомив, що згідно з попереднім поданням, яке поки не затверджене, Україна орендуватиме одну тисячу сто кв. м експоплощі в Палаці культури і мистецтв Варшави, а загальна сума кошторису програми становить 5 мільйонів гривень.

Якщо порівняти українську заявку з попередніми презентаціями, де почесними гостями Варшави були Росія (2004), Швейцарія (2005), Німеччина (2006), — то ми лишили далеко позаду і німців з їхнім одним з найбільших видавничих ринків світу та чудовою програмою підтримки перекладів з німецької, і швейцарців з їхніми культурними стратегіями та одною з найвідоміших у світі перекладацьких програм від PRO HELVETIA, а конкурувати можемо хіба що з Росією.

Судіть самі. Тільки за офіційними даними, презентація Швейцарії, так само як і Німеччини, розгорнулася на 300 кв. м експоплощі (саме стільки Ars Polona, організатор Варшавського міжнародного ярмарку, з волі міністра культури Польщі надає безкоштовно для організації експозиції почесного гостя). При цьому Швейцарія представила 60 видавництв і 10 авторів, а Німеччина — 80 видавництв і 18 літераторів. «Ми, звичайно, до кінця не знаємо суми витрат наших «почесних гостей», — говорить Ґжеґож Ґузовський, президент Ars Polona. — Та й ніхто нам спеціально не звітує, але можемо назвати приблизні цифри. Звісно, маючи менше ніж пару сотень тисяч доларів, порядної програми не зробиш. За нашими оцінками, німецька презентація потягнула на 300 тисяч євро. Але, приміром, Росія хотіла показати себе дуже багатою країною — вона винайняла півтори тисячі кв.м площі, привезла 640 митців (враховуючи оркестри і хори, з них — 30 письменників. — Л.Г.), тож звичайно, витратила в кілька разів більше». У ЗМІ можна знайти згадки про бучну — як пишуть польські газети, «імперську» — презентацію росіян, яку порівнюють зі скромнішими — ЗМІ вживають епітет «доладними» — презентаціями швейцарців та німців.

Ураховуючи, що про українську стратегію презентації невідомо нічого, крім бюджетних цифр і квадратних метрів, можна припустити, що саме це й було найголовнішим для розробників української програми. Ось фрагмент розмови з Василем Шевченком.

— Пане Василю, хто саме з авторів представлятиме нову Україну у Варшаві?

— Звичайно, треба щоб приїхали автори. Зараз пройдемося по видавництвах, дізнаємося, хто що робить…

— Але ж з авторами треба домовлятися заздалегідь …

— Не думаю, що хтось відмовиться від поїздки. Головне, що вже є розуміння того, що презентувати Україну у Варшаві потрібно. Ми подумаємо, як це зробити красиво і гідно.

Натомість польську сторону, яка має досвід спостереження за українськими презентаціями на інших книжкових форумах, зокрема на торішньому Франкфуртському, де український стенд із флезеліновими соняхами, портретом Тараса Шевченка і граматичними помилками в стендових написах викликав чималий «резонанс» у корпоративній спільноті, найбільше цікавить не так кількість метрів, як якість фестивальних заходів: «Нам у Міністерстві культури Польщі (почесний гість Варшавського ярмарку є вибором саме міністра культури Польщі. — Л.Г.) бачиться, що це має бути презентація не державних органів управління культури, а держави і громадськості, — говорить Магдалена Ґумковська, керівник департаменту зарубіжної культурної політики Міністерства культури Польщі. — Для вас це унікальна нагода показати полякам нову Україну. Тож необхідно створити цікавий проект, який би представив найновіші літературні тренди, оточити презентацію книжок широким колом імпрез не тільки літературних, а й театральних, художніх, кінематографічних. Адже треба зробити все, щоб це була дуже потужна подія. Ми найбільше боїмося, що приїдуть тільки ваші чиновники… Але ж це не подія для чиновників — це подія для інтелектуалів».

Однією з обтяжуючих обставин підготовки великої презентаційної програми фахівці називають відсутність в Україні програми перекладів з української: «Логіка така: ярмарок є місцем, де презентують книжки, водночас книжкою як такою на ярмарку нікого не здивуєш. Тим паче книжкою іноземною мовою. У нас не так багато авторів, перекладених польською… А отже, програму треба формувати особливо уважно і — найголовніше — професійно. Адже питання полягає не в тому, щоб презентуватися — і все. Головне, який надалі це матиме вплив на розвиток галузі, скільки нових перекладів з’явиться, скільки копірайтів буде продано, скільки контактів зав’язано…», — коментує Олександра Коваль, президент Форуму видавців, що має досвід організації потужних міжнародних літературних фестивалів. Якщо Держкомтелерадіо тільки розпочинає аудит польсько-українських літературно-книжкових взаємин, то фахівці перелічують все поіменно: усі книжки Юрія Андруховича, три книжки Тараса Прохаська, дві книжки Сергія Жадана, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Колекція пристрастей» Наталки Сняданко, «Культ» Любка Дереша, «Рівне/Ровно» Олександра Ірванця, є також дві політологічні праці Миколи Рябчука, книжка Ярослава Грицака, переклад «Історії України» Грицака та Яковенко; історичне дослідження Ендрю Вілсона, кілька книжок антологійного типу і поезія в перекладах Богдана Задури. «Перекладів є не дуже багато, але їх достатньо для того, щоб показати з десяток авторів, — Оля Гнатюк налаштована оптимістично. — Зрозуміло, що для того, аби їх було більше, потрібна програма підтримки перекладів, яку навряд чи вдасться зробити на травень. Але видається можливим заохотити польських видавців до видання української літератури, розповсюдивши інформацію про те, що Україна буде почесним гостем Варшави, і, можливо, тоді видавець замислиться, чи видати йому на травень щось усе-таки з української. Я не можу сказати, що в Польщі є потужний ринок української літератури, але він таким не є для всіх сусідніх літератур, за винятком чеської та німецької. І якщо німецька має гарну ґрантову підтримку, з якою нам поки не зрівнятися, то з чеською літературою Україна є цілком порівнянною».

Проте порівняння з Чехією українських чиновників, судячи з озвучених цифр бюджетного подання та заявки на експоплощу, навряд чи надихає. Так само, як і з Швейцарією та Німеччиною. Істинним змаганням для українців є наздогнати і перегнати Росію, що видається особливо анекдотичним за загальних скромних обсягів українського книговидання — надто в порівнянні з гігантськими російськими: враховуючи обсяги російського книжкового ринку й потугу книжкового бізнесу Росії, російські півтори тисячі метрів у Варшаві справді виглядають набагато більш умотивованими, ніж українська одна тисяча 100 метрів. Адже. за даними Книжкової палати, Україна випускає 0,3 книжки на душу населення, тобто, як люблять жартувати книгарі, українець має читати одну книжку три роки. А на запитання, які книжки везтимуть, щоб закрити тисячу «варшавських» метрів, видавці згадують винахідливість казкового татуся Карло, який грівся від намальованого вогнища…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво