Найближча бібліотека — в Торонто - Культура - dt.ua

Найближча бібліотека — в Торонто

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

Ніхто поки що не поставив перед собою завдання створити універсальну електронну бібліотеку української літератури...

Ніхто поки що не поставив перед собою завдання створити універсальну електронну бібліотеку української літератури. Блукаючи Інтернетом у пошуках українських книжок, натрапляєш на різноманітні ресурси, автори яких визначають тему власних електронних колекцій з огляду на свої смаки й інтереси. Це, власне, і робить їхні проекти цікавими для різної аудиторії. Хтось збирає переклади світової літератури, а хтось — лише українську поезію. Деякі колекції спеціалізуються на українській класиці, а є такі, що, радше, представляють маловідомі чи недоступні читачам тексти. Шукати розрізнені й малі аматорські бібліотеки не так-то й легко. У каталогах та рейтингах у розділі «Література», де, з погляду банальної ерудиції, і слід шукати бібліотеки, перші місця надійно окуповані вельми специфічним продуктом. Два-три десятки книжок («паблік рілейшнз», аудит, банківська справа і т.д.), які більш ніж на «поличку студента популярного вузу» не тягнуть аж ніяк, півсотні рефератів (швидше за все — поцуплених із університетських шаф і тихо відсканованих) та багато рекламних баннерів — ось і весь контент. Хоча й це ще не межа — серед «літературних лідерів» трапляються сайти, які пропонують користувачам купувати відскановані ними видання. Притому підозрювати, що такі, з дозволу сказати, бібліотеки володіють хоч якимись правами на те, що продають, не доводиться — тут-таки на сайті пропонують стороннім особам виставляти відскановані тексти за малий відсоток із продажу. Розкрутка таких проектів цілком грамотна, і кількість користувачів на декотрих із них перевищує відвідуваність усіх пристойних бібліотек, разом узятих. Проте не будемо про сумне — давайте краще про тих, хто справді колекціонує літературу.

Однією з найбільших (за обсягом розміщеного, але, на жаль, не за відвідуваністю) українською інтернет-бібліотекою є сайт «Поетика» (//poetry.uazone.net), який вражає як наповненням, так і професійним впорядкуванням. Збірки й цілі поетичні книжки подано із зазначенням вихідних даних і року, перекладні тексти — з іменами перекладачів. Охоплено понад 300 поетів, причому чимала частина їх представлена не у вигляді двох-трьох віршів для ознайомлення, а сотнею-другою творів — для читання. Є біографічні довідки про авторів, наведено літературно-критичні тексти. На першу сторінку справедливо виведено загальновизнані величини, а маргінальні автори скромно «ховаються» в алфавітному покажчику поетів 1990-х років і ХХІ століття.

«Поетика» досить регулярно поновлюється. Правда, «регулярність» тут відносна, це не три- п’ять щоденних нових текстів у бібліотеці Мошкова, проте один-два рази на місяць твори все-таки додаються. Дизайн — строгий і невибагливий, себто сторінки легко вантажаться навіть по комутованій лінії. Єдине, від чого автори не зуміли відмовитися, — це від зворушливої вишиваночки по краю. Врешті, це питання суб’єктивного смаку — хто хоче, хай зробить краще і без вишиваночки.

Можна жалкувати, що сайт «Поетика» обмежив себе поетичними текстами: якби упорядники додали і прозу — могли би претендувати на сайт №1 української літератури. Іще викликає глибокий жаль не надто висока відвідуваність — лише 50–80 відвідувачів заходять щодня на такий достойний ресурс. Виникає підозра, що після стандартної шкільної програми інтерес широких мас до поезії реанімації піддається вкрай слабко.

Тим часом чимало українського красного письменства представлено в окремому розділі російської бібліотеки Мошкова (//www.lib.ru/SU/UKRAINA/). З поетів є лише трійка класиків: Котляревський—Шевченко—Леся Українка, плюс два вірші Сосюри, решта — у «братських могилах» збірок. До когорти із шести класиків якось потрапив Олесь Гончар і близько десяти його романів, тоді як Марко Вовчок, Франко, Панас Мирний і Кобилянська, разом із майже півсотнею інших письменників, представлені в розділі «Сучасна українська проза». Але чого дивуватися — ресурс все-таки російський, навіть імена інколи написані з помилками (Вінниченко, Коцюбинский). Однак це вже другорядне. Загалом добре, що найстарша і «класична» інтернет-бібліотека має й трохи української літератури мовою оригіналу. Все не «Проект Гутенберг» із творами Марка Вовчка голландською. А що творів мало — то це проблема, радше, наша, адже Максим Мошков, у міру сил, виставляє все, що надсилають.

Ще один закордонний ресурс — тепер із лондонською пропискою — «Український центр» (//ukrcenter.com) уклав досить велику колекцію української літератури. Якщо російський сайт зорієнтований переважно на українську класику, то в колекції «Українського центру» можна натрапити на імена, які випали з офіційного канону й повертаються дуже повільно: Маланюк, Мосендз, Лятуринська, Скрипник. Із сучасних авторів тут не лише Юрій, а й Софія Андрухович, а також Ірванець, Прохасько та Сняданко. Відносно пристойний і розділ іноземної літератури в перекладах українською. Колекцію, як це часто буває з електронними бібліотеками, можуть поповнювати й читачі. Притому, звісно, не всі сумлінно зазначають, чий переклад викладають: журналу «Всесвіт» чи свій власний. Велика кількість імен і текстів – незаперечний плюс бібліотеки, ось тільки чомусь адміністратор організував лише іменний покажчик авторів, причому не за прізвищами, а просто за іменами: спочатку всі Анатолії... Сайт професійно зроблений і серйозно запрограмований, тому сторінки вантажаться повільно.

Є в Інтернеті й кілька ресурсів для головних читачів української літератури — школярів. Тут поряд із текстами зі шкільної програми пропонують і базу шкільних творів, рефератів, стислий виклад художніх текстів, крилаті вислови, біографії, твори з мови. Таким є ресурс Євгена Васильєва «Бібліотека української літератури» (//www.ukrlib.com.ua), раніше відомий під назвою «Сетевая библиотека украинской литературы». До речі, саме звідти були надіслані чи не всі тексти, представлені на lib.ru, — це до питання, яка колекція на сайті Мошкова. А Євген із Миколаєва перший свій доробок виклав в Інтернеті, ще коли навчався в 11 класі. Головним його завданням було звільнити школярів від необхідності сидіти в бібліотеці. Тому через прицільну орієнтацію на шкільну програму в «Бібліотеці української літератури» немає Домонтовича, Лишеги чи навіть Андруховича з Герасим’юком. Їх у школі не вивчають.

Схожим чином організована й українська бібліотека «Джерело» (//ukrlib.com/) — колекція перекладів зі світової літератури. Основним її «джерелом» є шкільні хрестоматії, починаючи з 8 класу. Тому не дивуйтеся, що, попри розмаїття імен, текстів дуже мало — один-два вірші, саме стільки, скільки в підручнику із «зарубіжки». Джерельна база сумлінно зазначена, як і перекладачі, серед яких чимало шанованих імен. Для тих, хто колекціонує Шевченка в іноземних перекладах: на сайті є окремий розділ «Заповіт» Шевченка різними мовами світу — електронна версія книжки, що побачила світ у 1989 році. Богу дякувати, бібліотека потиху переростає свій формат — і потиху обростає, наприклад, перекладами сучасної японської прози, які в шкільну програму явно не входять.

Проте на один очевидний, щоб не сказати – кричущий, ґанж слід вказати. У бібліотеці наявні переклади, якість яких, м’яко кажучи, сумнівна. Бо чого вартують, наприклад, рядки: «Я рада, що не хвора через Вас// Я рада, що Ви хворий не від мене (!)». Якщо хтось не зрозумів – то це «переклад» рядків Цвєтаєвої, використаних у «новорічному фільмі всіх часів і народів: «Мне нравится, что вы больны не мной, //Мне нравится, что я больна не вами». Оскільки на сторінці зазначене тільки прізвище перекладача, а в інших творах є ще й назви видання, можна зробити висновок, що переклад самодіяльно-початківський. Безумовно, дуже добре, що хтось хоче робити переклад і виставляти його у відкритий доступ, але не зле було б, якби редактори бібліотеки бодай по діагоналі перечитували те, що виставляють. Бо поруч із такою самодіяльністю є й цілком професійні переклади, які з тих чи інших причин не пішли у друк, — як роботи вельмишановного пана Дубінського, що від такого сусідства явно не виграють.

На відміну від цього ресурсу, зорієнтованого переважно на шкільну програму, випускник Київського національного університету під псевдонімом Aerius створює велику бібліотеку світової літератури, збираючи як оригінали, так і переклади (//ae-lib.narod.ru). Інколи більше оригіналів, ніж перекладів.

Крім Ае-lib, Aerius створив окремий сайт, повністю присвячений самому улюбленому Селінджеру (//salinger.narod. ru), там знайдете не лише оригінали текстів, а й фотографії Нью-Йорка, де блукав головний герой роману «Над прірвою в житі». Все-таки перевагою українського Інтернету можна вважати те, що для укладачів бібліотек цінним є текст, а не авторські права: ми читаємо Селінджера англійською в електронному варіанті, а Проект Гутенберг, найбільша американська електронна бібліотека, з огляду на застережені авторські права, — такого собі не може дозволити

До речі, на цьому сайті Aerius трохи розповів про себе: мовляв, мешкаю в Борисполі, не люблю великого і брудного Києва, мої улюблені автори — такі. Є й окрема рубрика неулюблених, де чесно написано: з-поміж інших письменників, «всі українські, крім Гоголя, Шевченка, «Слова о полку Ігоревім», кілька оповідань Коцюбинського, поезії Зерова». Дивно чути від випускника відділення української філології? Вибачте, але це, здається, те, до чого призводить вишкіл за двома стандартними навчальними програмами, укладеними для шкіл і університетів. Єдина проблема обох сайтів — повільне з’єднання, що й не дивно, зважаючи на безплатний хостинг. Ех, якби ж то рідний уряд – ні, не мільйон рублів, як їхні російські колеги — Мошкову, а бодай забезпечував безплатні послуги розміщення таких сайтів. Та ні, всі надто зайняті Національними стратегіями розвитку інформаційного простору...

Також варто заглянути в Електронну бібліотеку української літератури, зібраної в Університеті Торонто (//www.utoronto.ca/elul/Main-Ukr.html). Над укладачами колекції не домінував канон радянської, а потім й української програмової літератури. Раритетне видання Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля», Майк Йогансен і його «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію», два романи В.Домонтовича, твори Косача і Підмогильного. Це українська література, якої ви не знали. Тут наведено і багато літературно-критичних текстів.

Ще один ресурс, який заслуговує на добре слово, — «Ізборник» (//litopys.org.ua/) з розкішною колекцією давньоукраїнської літератури. Автор ставить за мету подати пам’ятки ІХ–ХVІІІ століть «не просто як випадковий набір текстів різних часів та авторів, але на тлі цілісного культурно-історичного процесу, де ставала б зрозумілою єдність, спадковість і тотожність української літератури». Тут є літописи, хроніки, історичні документи, а також їх інтерпретації, тобто історичні дослідження. Знайдете праці Д.Чижевського і М.Грушевського (зокрема всі 10 томів «Історії України-Руси»), Ю.Шевельова, Р.Шпорлюка, Н.Яковенко та справді багато інших.

Знаєте, де ще люблять українське слово? Інтернет-ресурс «Українське життя в Севастополі» представляє Бібліотеку
ім. Марії Фішер-Слиж (www.ukrlife.org/main/library.html/), де є Коран українською, С.Плат у перекладах О.Забужко, Дж.Орвелл «Ферма «Рай для тварин». Так, часто українські переклади взято з доробку журналу «Всесвіт», що, проте, гарантує їхню якість. Напевно, якби цей часопис колись таки зважився виставити свої переклади в Інтернет, це й була б найбільша електронна бібліотека іноземної літератури по-українськи.

А поки немає такої універсальної бібліотеки ні для української, ні для перекладної літератури, доводиться блукати більшими чи меншими, фаховими чи аматорськими бібліотеками і бути готовим до несподіваних знахідок: скажімо, найбільша колекція І.Франка міститься на сайті Львівського університету (//www.franko.lviv.ua/ifranko/franko.html), а найбільше текстів Г.Сковороди – у «приватній» бібліотеці Кобринського (//a-kobrinsky.tripod.com/skvr/).

Можна нарікати, як незручно читати з монітора, але по «Записки кирпатого Мефістофеля» доведеться піти у відділ стародруків Парламентської бібліотеки, а він невідомо коли почне працювати. І тут виявляється, що електронна бібліотека з Торонто значно доступніша. Врешті, завше можна перекинути тексти на кишеньковий комп’ютер і споживати їх у належному стані — лежачи на канапі. Головне, щоб не зник інтерес до української літератури і було бажання бачити в ній не виключно страждання та боротьбу, як вчили на уроках української літератури декотрі не надто старанні вчителі. І тоді, замість учительки з товстим, тридцять років підряд читаним конспектом, до вас озветься рудий пес Родольфо з «Подорожі ученого доктора Леонардо», що у відповідь на розлогу поетичну тираду свого друга Дона Хозе докірливо промовить: «Як вам не сором римувати «очі» і «ночі».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво