Національна опера, прожектор перебудови

Формально головний театр країни - Національна опера - оголосив про свої досягнення. Євросоюз виділяє нашій трупі майже 700 тис. євро (у вигляді гранту) на чотири прем’єри (вийдуть у 2012­­-2013 рр.). Очікується перебудова в балетному підрозділі: танцюристам знайшли нового керівника. Кілька солістів отримали нагороди на конкурсах. Побу­ду­вали репетиційний зал зав­більшки як основна сцена. Обладнали гримерки. Накупили інструментів… «Пішли» з посади головного режисера патріарха української сцени Дмитра Гнатюка.

Не треба уявляти, буцімто грант від Євросоюзу занадто вагомий. Це лише 700 тис. євро. На такі гроші в дороговитратній оперній індустрії далеко не поїдеш. У Європі такої цифри заледве могло б вистачити на «чверть» якоїсь масштабної постановки Дж.Верді.

Тільки тут, на мій погляд, важливі навіть не гроші (яких нам бракуватиме завжди!). Тут принципово обґрунтована увага Заходу до вітчизняних творчих реалій. Так би мовити, «мне не дорог твой подарок - дорога твоя любовь»! І фінансове підношення Євросоюзу нашій серйозній музиці, швидше, свідчить про те, що навіть Євросоюз уже починає лякатися публічного кітчевого здичіння України… Тому «там» і намагаються вприснути хоч якісь «ін’єкції» хворому творчому організму нашої держави. Щоб остаточно не втратити країну-сусідку, яка поетапно зживає із сонму своїх цінностей інколи навіть віддалені уявлення про мистецтво серйозне, класичне, всім цивілізованим світом шановане.

…У перспективі на єврокошти Нац­опера має поставити: «Чарівну флейту» Моцарта, «Самсона і Далілу» Сен-Санса, «Отелло» Верді. І ще одну річ спільно з Польщею. Ніби в унісон Євро-2012.

Директор театру Петро Чуприна (людина чуйна і щира) каже: «…за двадцять років незалежності Націо­наль­на опера - одна з найбільших у Європі - реалізувала двадцять один міжнародний проект! При тому що ці роки принципово відрізняються від попередніх історичних періодів. Ос­кільки і театр, і наша держава загалом опинилися в нових політичних, етичних і естетичних умовах… І якщо в часи СРСР естетичну моду визначали Большой та Маріїнський театри, то тепер ми інтегруємося в європейсь­кі і світові контексти…»

Тим часом «ориентация Север» теж не втрачає важливості. За цінним кадром, який невдовзі може очолити балетний підрозділ Нацопери, все-таки звернулися в північну столицю. До Санкт-Петербурга. Прем’єр Ма­рі­їн­ки і Михайловського Денис Матві­єнко (людина реактивна і обдарована) невдовзі може стати за штурвал українського балету. Мат­ві­єнко (уродженець Дніпропетровсь­ка) наш театр знає добре. Навчався в Києві у Валерія Парсегова. Не один сезон танцював і на столичній сцені. Сьогодні 32-річного Мат­вієнка запрошують в Україну з метою очевидною… По-пер­ше, придбати для афіші ім’я з відблиском «міжнародності». По-друге, погасити тліючі чвари у стані «балерунів». Оскільки одні танцюристи «копають» під нинішнього керівника балету Віктора Яременка, а інші мріють про якогось свого «ватажка». Отож і буде для цих конкуруючих угруповань третій сторонній. Як стало відомо DT.UA, питання з призначенням Матвієнка вже практично вирішене. Залишилося почекати недовго, тим більше що й сам Денис не пручається.

Новий керівник балету - не єдине кадрове «па» у репертуарі Нацопе­ри. Днями пішов із посади головного режисера 86-річний Дмитро Гнатюк (людина мастита і легендарна), який обіймав керівне крісло з 1988-го. На запитання DT.UA «чому вирішили відійти від?..», Дмитро Михайлович відповів емоційно: «Це не я відійшов! Це мене «відійшли»…

Гнатюк зізнається, що все своє свідоме режисерське життя боровся за те, аби в нашому театрі 50% ре­пертуа­ру йшло українською мовою. І щоб якнайчастіше звучала українсь­ка музика. Усі свої спектаклі, за виз­нанням маестро, він ставив «за партитурою, а не за «текстом» (як дехто тепер…). Що стосується надій Гнатю­ка на майбутнє оперної режисури в Україні, то тут майстер демонструє відвертий песимізм: «Мене ця тема хвилює. Адже молодим потрібно знати і відчувати музику. Потрібно мати фах! А найголов­ніше - потрібно мати талант…»

З останнім постулатом майстра не посперечаєшся. З пошуком справжніх талантів - з їх розкриттям і вознесінням до вершин міжнародного визнан­ня - ніякий Євросоюз нам не допоможе. І, на жаль, найчастіше закореніла театральна корупція виконує роль «дамби», яка ці ж таланти знищує або, у кращому разі, віддаляє…

Тим часом новим голов­ним режисером Національної опери України (згідно з інфор­ма­цією на оновленому сайті театру) вже призначено сина видатного українсь­кого оперного вико­навця Анатолія Бо­ри­­совича Соло­в’яненка Ана­толія (людину підприємливу і комунікабельну).

Таким чином проростає новітня керівна «гідра» (головного театру країни), яка складається з чотирьох важливих голів...

Художній керівник (композитор М.Скорик) - чинний статус «англійської королеви».

Директор театру (П.Чуп­ри­на) - питання економіки та стратегічного планування.

Керівник балету (можливо, Д.Матвієнко) - місія «раціоналізатора», хранителя традицій і «візитка» для Євросою­зу (мовляв, і в нас на посадах люди відомі).

Головний режисер - людина, яка й «вирішуватиме все»: образно кажучи, не «сірий», а дуже навіть явний «кардинал».

Із найближчих прем’єр Націо­наль­ної опери - «Дон Карлос» Дж.Верді (початок 2012 р.)…

Із хронічних проблем цього ж таки театру - відсутність додаткових сценічних майданчиків. Тема ця, власне, вже давно банальна. Проте все не вирішується. А з урахуванням давно й активно незадіяного «баласту» (у власному соку варяться сотні виконавців, раз на рік виходячи на сцену), така проблема переходить у розряд хвороб хронічних (як гастрит). Ніде в столиці співати й танцювати - ну то й що тепер робити?

Однак, як повідомив DT.UA міністр культури України Михайло Кулиняк (людина ділова і прагматична), певні надії все ж таки не вичерпуються. У першу чергу, це сподівання на будівництво нового залу на території «Мистецького Арсеналу» (буцімто керівництво країни цю ідею підтримує). А в другу чергу - на довгобуд Малої опери в Києві. Це, як відомо, нереалізований задум співачки Євгенії Мірошниченко.

Втім, і тут не всі «задуми» близькі до втілення. Як стало відомо DT.UA, «куратором» споруди, призначеної під Малу оперу на Лук’янівці (раніше там був Клуб трамвайників), може стати композитор і ректор Олександр Злот­ник (людина скромна і політкорект­на). І нібито в його планах - розширення «формату» діяльності майбутнього закладу. Тобто, крім камерних форм, на цій сцені мають бути й інші, заледве не мюзиклові проекти. Що пов­ністю суперечить творчій концепції, заявленій ще Є.Мірошниченко. Вели­ка співачка воліла бачити на цьому місці виключно театр серйозних камерних музичних форм (успішні аналоги якого є в Москві, у Варшаві, в інших містах).

Утім, щодо всіх вище окреслених «перебудов» ще бабка надвоє ворожила. Адже пушкінський заклик - «По­ра нам в оперу скорей! Там упоитель­ный Россини, Европы баловень - Ор­фей…» - все ще помітно пос­тупається іншій «адресі», з радіо «Шан­сон»: «Вла­димирский централ, ветер северный».