Національна філармонія: Куди іде глядач? - Культура - dt.ua

Національна філармонія: Куди іде глядач?

23 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 23 вересня-30 вересня

Новий, 142-й концертний сезон у Національній філармонії грозить пройти під знаком діалогу сучасності та класики...

Новий, 142-й концертний сезон у Національній філармонії грозить пройти під знаком діалогу сучасності та класики. Чому грозить? А тому, що експериментаторство за невмілого поводження загрожує не тільки перетворенням діалогу на монолог, а й повною втратою контакту з публікою. Песимізм безпричинним назвати важко — надто вже багато передумов для невтішних прогнозів. Одна з них — споконвічна гонитва за кількістю, а не за якістю.

Алемдар Караманов і Сергій Рахманінов — таку несподівану романтичну пару композиторів було запропоновано увазі аудиторії на першому вечорі сезону. Концерт для фортепіано з оркестром «Аве Марія» нашого кримського сучасника вже виконувався в цьому залі Володимиром Віардо, однак чомусь перспектива пробиратися до композиторського задуму крізь незвичну звукову канву привабила небагатьох. Порожніми спинками зал не зяяв, але й аншлагу не вийшло. А шкода — знайомитися з живими авторами корисно.

Особливої ваги афіші надавало ім’я піаніста Ігоря Четуєва, котрий, на жаль, став рідкісним гостем у наших краях, причому, вочевидь, тепер разом зі своїм наставником Володимиром Крайнєвим — авторський фестиваль нинішнього року вже не відбудеться. Офіційна версія — маестро занадто зайнятий. Неофіційна — просто втомився займатися просвітительством і вибиванням грошей для свого музичного дітища...

Кримська (так і тягне додати — караїмська) морська музика в руках чуйного музиканта, у минулому — севастопольця, викликала неоднозначну реакцію професіоналів: одні лаяли за рахманіновську міць звука й широту розливу, інші захоплено казали, мовляв, ось воно, одкровення, молитовний катарсис. Але від правди не сховаєшся — переважна більшість публіки просто трохи розгублено аплодувала музикантам, дещо втомившись від незвичних гармоній і безкінечних східних нотосплетінь Відпочили на Симфонічних танцях Рахманінова — тут і гармонії простіші, і оркестр грав жвавіше, гучніше. Це нинішній публіці зрозуміло, це їй подобається. Вийди-но Четуєв із хрестоматійним Третім Рахманінова — і йому відразу б закричали «браво», причому не тільки з гальорки.

Це я до того, що зміни й реформи у філармонії, судячи з усього, знову не з того почали. «Освіжити» репертуар, безумовно, завдання актуальне і своєчасне, але, на мій погляд, коли щось і потрібно освіжати, то це перелік осіб, допущених до київської сцени. Саме тут криється проблема — рік у рік перевірені музиканти приїжджають і грають, за рідкісними винятками, саме те, чого від них чекають. Можу заздалегідь уявити град обурень на свою адресу, але тим не менш — замість щорічних Віардо, Башкирова, Штаркмана, багато хто з радістю послухав би молодих музикантів, чиї імена добре відомі європейським колегам (причому знайомі з ними не за дорогими дисками), а живцем. Неможливо розвиватися і йти вперед, як у нас люблять казати чиновники, «у ногу з часом», стоячи на місці десятиріччями.

Відкриває «новосезонні» абонементи філармонії, наприклад, мистецтво фортепіанної гри — ба, знайомі все обличчя... Настільки знайомі, що в половині випадків наперед знаєш, що зіграють, як зіграють і який буде біс... І квитки в касах теж залишаться до останнього дзвоника... Певне, щось із публікою нашою стало?

Що стало? Втомилася! Ось причина того, що не тільки ясного Караманова розуміє максимум десяток чоловік з кількох сотень присутніх. Ось причина того, що обличчя в залі змінилися. Останні з могікан продовжують ходити на концерти як на роботу, але загальна маса публіки навіть за останні п’ять років помінялася колосально. Незрозуміло, куди зникли десятирічники, котрі гронами звисали з балкону, училищні й консерваторці, куди пропали їхні категоричні й темпераментні педагоги, котрі схвильовано обговорювали кожну ноту в перервах, куди ділися захоплені шанувальники високого мистецтва, які трепетно підносили квіточки виконавцям... Багато туристів, які просто зазирнули на вогник, любителів культурно згаяти час.

Сьогодні дивно згадувати, як буквально виламувала свіжопофарбовані двері філармонії юрба завсідників конкурсу Горовиця, як неможливо було проштовхнутися на крайнєвському фестивалі, як ми втікали із занять, щоб потрапити на репетицію того ж Четуєва або одним оком подивитися, який він із себе, Володимир Крайнєв... Усе це — в минулому. Не випадково на моє запитання, а чому ж так рідко заїжджає пограти на улюбленій колись сцені Ігор Четуєв, відповів із гіркотою: «Так я ж тут не потрібен...» Потрібен — у Росії, у Німеччині, у Японії, в усій Європі, а у нас — не потрібен? Захотілося заперечити — неправда, потрібен, ось тільки відсутність контакту із залом нічим не заміниш. Ні словами, ні щирою любов’ю кількох десятків давніх шанувальників.

Є такий термін музичний — лейтмотив. Так от, мені здається, цьогорічного сезону лейтмотив «класика+сучасність» буде не просто передчасним, а й невиправданим. Більше того, насильно створювати діалог того, що одне без одного й так існувати не може, просто нелогічно. Та й пафосна обіцянка Миколи Дядюри «під завісу» виходити на сцену через кожні два дні з новою програмою зовсім не радує. Навпаки — було б набагато приємніше для всіх, якби Національний cимфонічний з’являвся на сцені трохи рідше, але зате в кращій формі, оскільки духові соло в Караманові справді здатні були викликати сльози, ось тільки аж ніяк не задушевністю та лірикою, а дикою фальшю...

P.S. У керівництва Філармонії на цьогорічний сезон великі плани, тим більше що рік дуже врожайний на круглі дати: 100 років із дня народження Дмитра Шостаковича, 130 — із дня народження Моріса Равеля, трохи менше, 110 — Бориса Лятошинського, сторічний ювілей диригента Натана Рахліна... Є про що подумати і з чим поекспериментувати. Було б добре, якби не з публікою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво