«Нас тримали в заручниках». Скандальний сценарій Держтелерадіо для «Укртелефільму»: в головній ролі – автоген

Доля найстарішої студії країни — «Укртелефільму» — знову «на волоску». Розмови-перемовини і спроби мирних-полюбовних дебатів ні до чого не призвели. І тоді в хід пішов залізний кулак. Як пишуть до редакції «ДТ» студійці, «під покривом ночі силоміць захоплено будівлю «Укртелефільму». Автогенами та болгарками вирізано двері кабінетів і сейфи. У невідомому напрямку вночі на вантажівці вивезено документацію студії. Співробітників уже тиждень не пропускають до будівлі на робочі місця. Чиниться беззаконня. Влада мовчить».

Чому мовчить влада – зрозуміло. Для неї «найважливішим із мистецтв» є не кінематограф, а вибори. У «верхів» — то з’їзди, то роз’їзди. У творчих «низів» — як і раніше, болять старі рани. Усі збайдужіли до укртелефільмівської «мильної опери», яка тягнеться вже не один місяць, а просвіту не видно.

Історію цю не раз переповідали в інтернеті й на газетних шпальтах (зокрема й на сторінках «ДТ»). І якщо суть звести до бліцвикладу, то конфлікт набуде суто українського класичного звучання: «Чия земля? Калитчина!» Адже багатосерійні перипетії – виключно навколо ласих гектарів столичної землі на Лівому березі Дніпра, де й розташований зруйнований «Укртелефільм» і де будується багатоповерхівка (у якій, мабуть, хочуть «прописатися» всі – і ті й інші конфліктуючі сторони).

Ветерани «Укртелефільму» на чолі з Олегом Біймою, нашим відомим кінорежисером, тепер уже екс-директором студії, як і раніше, твердять: саме земельне питання всіх зіпсувало; студію хочуть просто стерти з лиця... (інше, вже художнє, питання – чи є у студії нині власне «лице»?); а витівки Держтелерадіо (в особі Едуарда Прутніка та його оточення), тобто звільнення пана Бійми, – все це обурливо і незаконно.

І поки в Шевченківському суді міста Києва кілька разів переносилися засідання щодо цієї справи, на студію, нарешті, потрапили «найкращі друзі українських кінематографістів».

Проте студія, як і раніше, заблокована. Тож ми і вирішили йти до Кабміну з вимогою це свавілля зупинити, а студії дати спокій. Щоб люди не турбувалися за свій завтрашній день, не боялися, що їх викинуть на вулицю. Нині на «Укртелефільмі» — «їхня» охорона. Тобто, зважаючи на все, це охорона Держтелерадіо. Однак такими методами воювати з митцями не просто ганебно, а злочинно! Як мені відомо, сьогодні навіть студійних документів немає – їх кудись вивезли. Багато хто в шоку: де шукати трудові книжки? На жаль, не всі сьогодні можуть виступити: відкрито хтось побоюється, хтось у відпустці. Та навіть ті люди, які прийшли під Кабмін, – вони захищають не стільки власні творчі інтереси, скільки справедливість у цій країні. Ми писали і писатимемо відкриті листи – до секретаріату президента, Луценкові, Януковичу, Тимошенко. Кажуть, пана Прутніка вже викликали до секретаріату у зв’язку з цим питанням, але точно підтвердити, чи був він там і чи є якісь позитивні зрушення в цьо­му скандальному питанні, поки що не можу.

На жаль, і ми ніяк не можемо вияснити, про що, власне, розмовляли в секретаріаті з головою Держтелерадіо Едуардом Прутніком. Можливо, про його творчі плани після виборів? Можливо, про «Мегаканал», який давно обіцяють створити і на який мріють потрапити вигнані з «Інтеру» зірки-ведучі? Важко сказати. До великого начальника завжди достукатися важко. І бажання поговорити про справи студійні, грішні, просто записати розгорнуте інтерв’ю на цю тему, поки що не здійснюється. Хоча навіть список запитань в Держтелерадіо персонально Едуардові Прутніку давно відіслано (через нового директора «Укртелефільма» Ігоря Кошару). І ось лише деякі з запитань панові Прутніку:

— Чи вважаєте ви етичними «маневри» щодо одного з іменитих діячів української культури – режисера Олега Бійми, коли виламують двері до його кабінету, а його самого звільняють з роботи безпосередньо в день операції? Це новий стиль керівництва чи, може, самоуправство ваших підлеглих?

— Однією з головних причин цього конфлікту, як відомо, стало зведення будинку на студійній території, і є недвозначні натяки, ніби ви виявляєте особисту зацікавленість цим будівництвом. Чи це так?

— Який безпосередній стосунок має збитковий «Фотон» до «Укртелефільму», якщо вже їх спробували об’єднати? І чи є реальна економічна і художня користь від такого «тандему»?

— Чи можна внести юридичну ясність до нюансів економічних «гріхів» тепер уже екс-керівництва «Укртелефільму»? Адже інформація з цього питання неоднозначна, зокрема пан Бійма стверджує, що ніяких правопорушень не було.

— Чи є сьогодні у Держтелерадіо чітка та вивірена програма-максимум (або принаймні мінімум) відносного економічного і творчого розвитку студії? Коли «так», то які головні поступальні кроки на цьому шляху?

Повторюся, всі ці питання залишаються без відповідей.

Проте відділ зв’язків із громадськістю Держкомтелерадіо нещодавно запропонував ЗМІ власну концепцію «історичного» звільнення пана Бійми, згідно з наказом голови комітету від 20 січня 2007 року – «за грубе порушення законодавства та умов контракту».

Підставою послужив акт ревізії фінансової господарської діяльності студії, здійсненої Головним контрольно-ревізійним управлінням, а також довідка про комплексну перевірку, видана робочою групою Держкомтелерадіо (у ЗМІ також не раз циркулювала кількість розкраденого на студії – близько 1 млн. гривень, хоча про порушення кримінальної справи поки що не чути).

Отже знову всі при власних «інтересах». Принижена група ветеранів-студійців мітингує під Кабміном: їм відведено час – до першої дня і жодною секундою більше. Держтелерадіо знімає «своє кіно»: в головній ролі – автоген. А український телевізійний кінематограф, колись відомий чудовими екранізаціями вітчизняної класики, мало-помалу вироджується у тупе люмпенське комерційне миловарево. У відремонтованих студійних павільйонах, до речі, фірма-орендар уже активно знімає «Танцпол» — за мотивами успіху «Танців із зірками».