НАПІВСЛЕЙД ТА СУПЕРМАКС - Культура - dt.ua

НАПІВСЛЕЙД ТА СУПЕРМАКС

24 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 24 жовтня-31 жовтня

Коли англійський письменник Чарлз Діккенс через чверть століття розлуки вирішив зустрітися з своїм першим коханням — Марією Біднелл, розчаруванню його не було меж...

Slade?
Slade?

Коли англійський письменник Чарлз Діккенс через чверть століття розлуки вирішив зустрітися з своїм першим коханням — Марією Біднелл, розчаруванню його не було меж. Замість веселої, талановитої та красивої дівчини перед ним з’явилася розповніла, манірна, балакуча дружина комівояжера, з явними ознаками схильності до зловживання бренді…

Дещо схожі емоції краяли серця поціновувачів рок-класики після концерту групи Slade. Цей колектив цілком заслужено фігурує у всіх музичних енциклопедіях. Розпочавши свою кар’єру мало не синхронно з Rolling stones, вони на початку 70-х міцно зайняли нішу в глем-року — ексцентричному, мелодійному та енергійному напрямку новітньої музики. Виступи Slade завжди були наповнені невимушеним блазнюванням, їхні нескладні, але талановиті мелодії могли наспівувати навіть прості смертні — явище не таке вже й часте в рок-культурі. Slade завжди були бажаними гостями на передріздвяних телевізійних вечорах (не радянських, звичайно). Наші ЗМІ тих часів, якщо й згадували цих музикантів, то лише в страшних таблицях типу «Концерт рок-групи «Слейд» — 127 дб; артилерійський обстріл — 130 дб; смертельний для людини рівень звуку — 180 дб».

Через тридцять років від часу розквіту талантів групи українські ностальгуючі меломани з надією очікували зустрічі зі Slade, а зустріли… групу, яка виконує хіти Slade. Гірко, але енергійна біганина по сцені опасистого вже гітариста Дейва Хілла і чесне стукання паличками барабанщика Дональда Пауела не змогли заповнити втрату 50 відсотків групи. Вже після першої пісні стало зрозуміло, без хрипкого фальцету Нодді Холдера та гітари (скрипки, фортепіано) Джіма Лі, Slade загубили 99 відсотків свого шарму. І розпачливий свист глядачів по завершенні виступу дав зрозуміти, що ореол кохання та безтурботної свободи, які були символом Slade, відійшли в небуття.

Із творчістю Supermax я познайомився приблизно в 1979 році. Мій сусід по кімнаті інститутського гуртожитку угандієць Кінту Семвардже Хамед, як і більшість студентів із слаборозвинених країн, на канікули гайнув чи то в Париж, чи то в Західний Берлін і привіз із «загниваючого капіталізму» до цитаделі розвиненого соціалізму джинси на продаж та оберемок платівок. Звісно, основою музичних уподобань мого африканського товариша була музика чорношкірих виконавців Eruption, Tempteiton, Barry White, Boney-M. Раптом я звернув увагу на конверт платівки, на якій центральною фігурою був чоловік цілком нордичного типу, правда, в оточенні негритянок. Група звалась Supermax. А білу людину звали Курт Хауенштайн. Австрійське походження групи трохи здивувало, адже і в ті часи, як і тепер, англо-американська музіндустрія домінувала на ринку. Але пригадавши, що небезталанний композитор Моцарт теж був австрієць, я вирішив послухати Supermax. Музика вразила миттєво. Загнати її в рамки якоїсь течії надзвичайно важко. Навіть товсті рок-енциклопедії характеризують стиль Хауенштайна як: disco-pop-rock-reggae-african’s music. Після невдачі із Slade, зустрічі із Supermax ми очікували з деяким острахом. Але він виявився абсолютно безпідставним. Енергія, яку випромінював Курт і його колеги, проникала, мов радіація, в кожну клітину тіла. Чаклунська, еротична, містична, ритмічна… Щоб охарактеризувати цю музику потрібен довгий словниковий ряд епітетів. Жодного відчуття фальші, загравання з публікою. Важко повірити, але через групу Хауенштайна пройшло понад 50 музикантів. Теж ознака таланту — залишаючись безсумнівним лідером, притягати до себе майстерних музикантів і не подавляти їх. Ще одна із ознак самовідданого професіоналізму Supermax — бек-вокалістка групи перед початком концерту вийшла на сцену, щоб перевірити мікрофон, на милицях. Якби не цей епізод, ніхто і не запідозрив би під час виступу, що у цієї пластичної, неначе з гутаперчі артистки, серйозна травма. В одному із інтерв’ю Курт Хауенштайн сказав: «Я вважаю, що справжній музикант творить для інших, а не для себе». Гадаю, що всі, хто поспілкувався із творчістю Supermax, погодяться із музикантом, адже він подарував чудові години спілкування із справжнім мистецтвом…

Поділюсь сімейною таємницею. Коли я зустрічався із своєю майбутньою дружиною, щоб прокласти місток до її серця, я, окрім червоних троянд та власного красномовства, використовував і музику Supermax... На концерті ми були втрьох. Сину вже 13 років. Supermax йому сподобався.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво