NAMEUKR - Культура - dt.ua

NAMEUKR

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Серед численних театральних інтерпретацій гоголівського «Оженіння» переважають ті, у котрих п’єса представлена як сатиричне полотно з міфопоетичним викрутасом у фіналі...

Жевакін — нар.арт.України В.Шептекіта, Кочкарьов — В.Чигляєв
Жевакін — нар.арт.України В.Шептекіта, Кочкарьов — В.Чигляєв

Серед численних театральних інтерпретацій гоголівського «Оженіння» переважають ті, у котрих п’єса представлена як сатиричне полотно з міфопоетичним викрутасом у фіналі. Втеча головного героя від нареченої, бідолашної Агафії Тихонівни, стає порятунком від вічно-жіночного, від самого інституту шлюбу.

Як тільки цю втечу не зображували! У постановці петербурзької Олександринки Агафія Тихонівна ширяє над Підколесиним, немов ворожий винищувач, але наречений устигає вистрибнути у віконце. У нещодавній прем’єрі Молодого театру, котра відбулася 11 травня, недоодруженим Агафії Тихонівні та Підколесину протистоїть щаслива парочка — лакей Степан і покоївка Дуняша. Мораль цієї «байки» така: якщо дворяни й купці інститутом шлюбу нехтують, то простий народ тільки те і робить, що одружується.

Ірма Вітовська (Дуняша) зіграла миленьку субретку, але не в іспансько-циганському, а в російському стилі. Складалося враження, що така не прогавить навіть млявого Підколесина. З волі режисера — Тараса Криворученка закохана парочка слуг стала одним із цвяхів спектаклю. Степан (Р.Равицький) і Дуняша (І.Вітовська) немов обрамовували «Оженіння» своїм цілком удалим шлюбом. Іншим героям, і навіть одруженому Кочкарьову, до їхнього щастя було далеко.

Кочкарьов (В.Чигляєв) виявився не крупнокаліберним бісом, як це трапляється в багатьох постановках «Оженіння», а дрібним бісеням-дотепником. Язик він висував гидко і всіляко зваблював Підколесина (заслуженого артиста України Я.Гаврилюка), але з цього нічого не вийшло. Агафія Тихонівна (О.Хижна) нагадувала не купецьку дочку, а тургенівську панночку, і навіть убрання в неї було відповідне — млосно-блакитне. Словом, гоголівські герої виглядали облагородженими і навіть покритими глянцем, щоправда не хрестоматійним, а театральним. У результаті Агафія Тихонівна здавалася вихованою шляхетною панянкою, котра мріє про «благородного» нареченого.

Художник по костюмах (Лариса Чернова) особливу увагу приділила гардеробу Агафії Тихонівни, вінчальна ж сукня була на рівні вбрання боярині. Мабуть, у такий спосіб хотіли підкреслити приналежність Агафії до вічно-жіночного, а не до вічно-купецького. Міфопоетичний викрутас — невід’ємна приналежність фіналу багатьох постановок «Оженіння» — дав про себе знати. Куди вже нам без нього...

Гоголь назвав «Оженіння» неймовірною подією в двох діях. У постановці Молодого театру п’єса стала подією не лише ймовірною, а й очевидною. Жінкофобія, як з’ясувалося, у крові в кожного другого чоловіка, і лише браві лакеї на кшталт Степана цією вадою не страждають. А як же бути із заяложеною французькою приказкою «Який пан, такий і слуга»? Виявляється, серед слуг є винятки. І навіть дуже приємні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво