НА ЗАВЕРШЕННЯ РОКУ: ГОРІЛКА З ПИВОМ - Культура - dt.ua

НА ЗАВЕРШЕННЯ РОКУ: ГОРІЛКА З ПИВОМ

19 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 19 грудня-26 грудня

Грудень — депресивний місяць, і нічого з цим не вдієш. Підбивання підсумків року саме у грудні може обернутися багатьма невтішними узагальненнями вже хоча б тому, що навколо тьмяно і гидко...

Грудень — депресивний місяць, і нічого з цим не вдієш. Підбивання підсумків року саме у грудні може обернутися багатьма невтішними узагальненнями вже хоча б тому, що навколо тьмяно і гидко. Але я не маю іншого виходу, адже все-таки дуже хочеться вгадати, куди ми йдемо. І моя професійна вразливість підштовхує мене до візій, загалом таких же понурих, як і час за вікном.

Отже, що я можу сказати про рік 2003 вже нині, у грудні цього ж таки року?

Дивно, але якось я не надто помітив, що він у нас був «роком Росії». Її, як завжди, було настільки повно — в кіно, театрах, палацах, на телебаченні, в радіоефірі, просто в повітрі, на Тузлі — всюди була суцільна Росія, як і, зрештою, в роках 2001 чи 2002, як і в майбутньому році 2004, котрий, незважаючи на те, що офіційно має бути «роком Польщі», насправді все одно буде черговим «роком Росії».

При цьому хочеться відзначити майже цілковите стирання граней між нашим Сходом і нашим Заходом. Це — наче рекламні щити «ЦИРК ЄВРАЗІЯ» у центрі Львова — хочете, розумійте як метафору, таку собі сталу координату «єдиного малокультурного простору». До речі, про Львів: у грудні деґрадація міста кидається в очі значно виразніше, ніж будь-коли. Так, наче кожен календарний рік додає чергову віху в неперервному процесі його нищення. Вони що, таки змовилися проти нього?

На тлі незліченних московських серіалів (скільки їх у нас водночас на всіх каналах — хтось підраховував?), брутально-фекальних шоу і того, що вони чомусь називають «шансоном», ти просто фізично відчуваєш дедалі успішніше перетворення українної людності в масу дезорієнтовану, деморалізовану і тваринно деполітизовану — спроможну хіба лише вічно цмулити пиво, що свідчить перш за все про вічно похмільний стан. І якби ж то хоч «Оболонь», а не «Сармат»!

Хоча напоєм року в нас став-таки «йорж».

Ну так, саме про це їм і йдеться — схрестити цинізм із дурістю і перетворити суспільство на такі собі «суспільні прошарки» — від слова «шара». Гаразд, з усіма це не вдасться, але відсотків на 90 — чому б і ні? А більше взагалі-то й не треба. Наше найближче майбутнє відсотків на 90 таке ж, як студентсько-петеушницькі юрми в Донецьку — і нічого доброго, крім кавеенів на всіх каналах, нам у ньому не світить. Шара плюс пиво — ось вона, формула утримування режиму в зоні безпеки. «Щоб гола чернь була щаслива, // блага, терпляча і свята, // потрібно лити більше пива
// в її покривлені вуста». Коли це мені написалося, невже в середині вісімдесятих?

Зате на початку дев’яностих мені написалось ось це: «Великий непотріб указів, конституцій та декларацій. І тотальний смітник, ні, багато незалежних смітників на чолі з недолугими маріонетками. Ось — наша програма дій. Дедалі частіше й частіше озиратимуться народи назад і бачитимуть у своїх обманутих візіях Велику Державу».

Щодо Великої Держави, то Росія вкотре обрала Жиріновського. У відповідь на це я відкриваю свого настільного Лімонова (от уже справді не «Книга води», а книга року для мене!) і читаю про згаданого героя: «Жиріновський був у сірих трусах. Тіло — помірної вгодованості, червонувато-руде, роздуте навколо живота. Плечі — недорозвинуті».

Дивні в них герої. Але про смаки не сперечаються — їх нав’язують. Як нав’язують серіали, чтиво, «шансон» — так і Жиріновського. Цікаво, який відсоток проголосував би за нього в нас уже сьогодні і скільки ще «років Росії» потрібно в Україні, щоби він і на наших виборах переміг?

Попри те справжньою подією року, мабуть, таки стало виникнення на наших західних рубежах — ні, навіть не залізної завіси! — а (і це принизливіше) «санітарного кордону». Я згоден, що всі ми в нашій країні вкрай небезпечно інфіковані. Ми інфіковані згубною політичною технологією, так самовбивчо і вперто втілюваною нашим керівництвом, інфіковані бідністю, дурістю, пасивністю та зневірою. Я розумію й те, що до інфікованих організмів існують загалом два підходи: їх можна або вилікувати, або якомога надійніше ізолювати від інших — тих, які вважаються здоровими. Другий підхід куди прагматичніший і простий, ніби ампутація. Перший — незрівнянно дорожчий і жахливо копіткий, особливо за такої запущеності. До того ж він вимагає безлічі зустрічних зусиль самого інфікованого.

Тим часом ці «зустрічні зусилля» з нашого боку мають досить своєрідний характер. Як, наприклад, створення в парламенті спеціального слідчого органу з боротьби із громадянським суспільством. Мене щиро вражає ця безсоромність. Залити країну, наче водярою з пивом, попсою, захарастити ефір, а відтак і голови винятково «атпєтимі машеннікамі», виявляється, недостатньо. Потрібно ще й стерти з лиця землі тих, хто хоч якось (про кількісні виміри краще мовчати) намагається цьому протистояти, підтримуючи альтернативну культуру, видаючи — прошу зауважити, не по-піратськи! — світову гуманістику в українських перекладах і створюючи бодай в інтернеті можливість вільних медіа. І що — не далі як завтра усіх їх буде оголошено американськими шпигунами?

Але шпигуни бувають не тільки американські.

Безумовною фразою року став для мене вислів однієї дуже посадової особи про те, що будь-який президент України насправді завжди буде «людиною Росії». А іншого Україна просто не обере. І от я все думаю — чи це чергова плутанина причин із наслідками, а чи нас свідомо готують до того, що все і так вирішено наперед. Бо ж недаремно кажуть: «Ніхто не поставить Донбас на коліна!».

Я теж думаю, що ніхто. За винятком «атпєтих машенніков».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво