На студію Довженка — бульдозер! І терміново відкрити у країні сценарні курси», — заявив творець «Штольні», який сьогодні працює над новим проектом із соратницею Тарантіно.

Як зняти в Україні «незалежне» кіно? Над цим питанням не один рік б’ється молодий кінорежисер Любомир Кобильчук-Левицький, творець досить гучного українського трилера «Штольня». Наразі він працює над action-проектом Smash, до якого залучена навіть художниця Катерина Охотнікова, соратниця Квентіна Тарантіно.

Як розповів DT.UA сам Любомир, його «Штольня» зібрала в українському прокаті 125 тис. дол. (було запущено 35 копій). А одна з німецьких компаній купила цю стрічку для поширення в інших країнах. Хоча «Штольня», як відомо, знімалася майже за копійки (бюджет дорівнював вартості двох музичних кліпів): не було грошей не те що на зірок, навіть на професійних акторів.

- Насправді такі фільми-хорори як «Штольня» в усьому світі купують пакетами, - каже Любомир. - Ще завжди і всюди добре затребувані дистриб’юторами комедії. Правда, мене один голлівудський представник застеріг: «Навіть не думай робити якусь українську комедію на великий світ, вас усе одно не зрозуміють!». І взагалі, наскільки розумію, не цього жанру очікують від України. Від нас чекають чорнухи... І це дуже прикро. Тому ще два роки тому розпочав виробництво фільму «Ломбард». Кажуть, мовляв, тут у вас кримінал, корупція, тож і робіть кіно «про це».

І я захотів зробити «про це», але не страшне і не зі слізьми. А, навпаки, з гумором. Тобто зняти якийсь комедійний бойовик для аудиторії, котра обожнює фільми Гая Річі («Карти, гроші, два стволи», «Великий куш»). Ця історія «адаптована» під наш менталітет. Але... Коли ми відзняли 50% картини, наприкінці 2008-го вдарила криза. Проект заморожено. За два роки в мене було понад 180 зустрічей з інвесторами! Але... Український контингент інвесторів не готовий вкладати гроші у вітчизняне кіно...

…Ось зараз уже держава виділила гроші на проект про Параджанова... Кінопортрет класика. Поважаю класика. Але сьогодні є й інші завдання... Нам потрібні фільми і про таких героїв, як Довбуш, на яких можна виховувати націю і формувати світогляд молоді. І це зовсім не артхаус, не поетичне кіно.

- Як ви гадаєте, який жанр сьогодні найбільш затребуваний у кінопрокаті - з прицілом на українське кіно?

- Найбільша проблема - зламати переконання українців про те, що свій продукт - поганий. А це можна зробити тільки шляхом практики. Тобто зняти не один, не два фільми, а 20-30. Хай це будуть недорогі картини, кожна з бюджетом не по мільйону доларів, а по 300 тисяч. І нехай із десяток режисерів знімає таке кіно. Повірте, з-поміж них усе ж таки кілька фільмів будуть дуже хороші. Тоді люди перестануть звертати увагу на «національність» кіно - російське, польське, німецьке, українське, - а просто приходитимуть на талановитий фільм.

Зараз незрозуміло, яке кіно потрібно знімати в Україні. Все одно публіка йде на голлівудський блокбастер. А з Голлівудом змагатися безглуздо.

Хоча, з іншого боку, люди хочуть бачити на екрані і своїх героїв, і рідні місця.

Ще більша проблема зі сценаріями. Ніхто не навчає цього ремесла. Якщо у когось і є бажання писати, то не знають як. Уявіть, я сам чотири роки витратив на технічне вивчення формату сценаріїв.

- Свій новий фільм - «Ущент» - ви знімаєте теж власними силами.

- Мене в цій справі підтримав мій товариш Андрій Селіванов. У нього є свій продакшн. Вирішили почати з малого - написати синопсис повнометражного фільму. Потім на базі цієї історії створити короткометражку, яка має бути закінченим, готовим продуктом. Далі робите бізнес-план проекту і подаєте його продюсеру: мовляв, у мене є синопсис, бізнес-план і готова знята робота. Це має спрацювати. Тому що набагато більше довіри до режисера, продюсера, сценариста, якщо щось зроблено. Люди бачать, що ви не просто базікаєте. У Голлівуді багато прикладів, коли молоді режисери саме так робили кіно. Наприклад, фільм жахів «Пила»: хлопці з Австралії надіслали на «фабрику мрій» короткометражку, а через два тижні їм зателефонували з Голлівуда. Це працює! Чому б українцям не спробувати також?

- Як ви визначили жанр нового фільму?

- У Росії днями закінчилися зйомки стрічки під такою самою назвою, тому вирішили не заплутувати людей. Назвемо свій фільм, як і задумували спочатку, - Smash. Це слово можна перекласти по-різному: «на друзки», «вщент», «ламати», «кидати». Адже і мрії наших героїв розбиваються вщент.

У Чехова є повість «Бумажник». Наша історія на основі «Бумажника» - про трьох гастролерів, які знайшли гаманець, але потім не змогли поділити гроші. У результаті... вони повбивали одне одного. А перед цим присягалися у відданості. У нашій історії - чотири герої, дві сумки грошей і... жадібність.

Зйомки короткометражки закінчилися, повним ходом іде монтаж. Думаю, десь у середині квітня презентуємо цю роботу.

Хронометраж сьогоднішнього Smash 25-30 хвилин. Це трилер, драма. А якщо про бюджет, то ми з Андрієм Селівановим теж хочемо показати, що насправді не потрібні шалені гроші, щоб зняти достойний продукт.

Повнометражний фільм Smash - це 95 хвилин. І кінцівка інша - не за Чеховим...

- Які були особливості кастингу?

- Грає Вікторія Токманенко (вважаю її майбутньою зіркою), актори Театру імені Івана Франка: Павло Піскун, Дмитро Рибалевський, Юрій Розстальний, з Театру російської драми - Євген Авдєєнко, Євген Лунченко.

Зйомки відбувалися у двох локаціях - у кімнаті допиту та в одній кав’ярні на Троєщині. У цій кав’ярні просиділи шість ночей...

- Чи достукаєтеся з цим фільмом до прокатників і дистриб’юторів?

- Завдання - достукатися! Це ж не проста короткометражка... В нас уся історія промальована в коміксах, і фільм із цього починатиметься. Комікси створювала художниця Катерина Охотнікова, яка працює на Голлівуд. Вона була у складі творців фільму Тарантіно «Убити Білла». Рівень її майстерності дуже високий. Ми співпрацювали дистанційно - вона на одному континенті, ми - на іншому. Вона дуже зацікавилася і зробила цю роботу вп’ятеро дешевше, ніж зазвичай буває...

/system/ckeditor_assets404IMAGE

EPA-EFE/OLIVIER MATTHYS

вам довелося закладати квартиру?

- Це зробив Альоша Хорошко... Я планував закласти земельну ділянку... Але минулося. Хоча були на межі. Та й тепер... Але відступати немає сенсу. Стільки сил витрачено...

- Ви не намагалися запропонувати свої ідеї студії імені Довженка? Або начальнику кінодепартаменту Копиловій?

- Студія Довженка - мертва, вона своє віджила. По-хорошому, туди треба пригнати кілька бульдозерів, щоб усе зруйнувати, і на цьому місці побудувати нову гарну студію. Хай вона теж носитиме ім’я Олександра Довженка. Але народиться щось людське! Адже XXI століття надворі!

- Знаю, що у вас була ідея зняти фільм «Тіні незабутих предків» із Дмитром Ступкою (внуком Богдана Сильвестровича)...

- Я готовий подати на розгляд кінодепартаменту свій проект «Тіні незабутих предків». Американці пропонують робити це кіно в копродукції. Від України потрібно 60% фінансування, 40% готові внести іноземці. Майбутній фільм не має нічого спільного з класичною стрічкою Параджанова. У мене - комікс, містична історія. Я виділив в історії Коцюбинського інші пласти... Містика там - ого-го! Карпатська міфологія дуже багата, я в ній тямлю, тому що родом із Верховини. Поки що працюю над сценарієм.

- Уявіть, що вам довірили посаду керівника кіногалузі України. Які перші кроки ви б зробили на цій посаді?

- Перший крок - відкрити сценарні курси. А далі... Виділяти невеличкі кошти на фільми, але видавати їх багатьом людям. Тобто за 1 млн. знімати три-чотири фільми. А не два проекти за 10 мільйонів. Це «прокачування» кіноринку. «Прокачування» продуктом. Треба відбирати цікаві сценарії і заохочувати молодих. Сьогодні в нас усі чекають бюджету і міркують, на що його витратити. А про результат не думає ніхто. Саме це треба ламати.

- Чи не здається вам, що російські серіали псують українських акторів?

- Талановиті актори в Україні є. Просто їм нечасто доручають серйозну роботу в кіно. Так, вони знімаються в серіалах. А що робити? Думаю, щось повинно змінитися на краще, інакше країна втрачатиме таланти.

- А ви готові поїхати, якщо...

- Скажу чесно - «на межі». Усі ми люди. І сили інколи вичерпуються.

- Якщо їхати, то куди?

- Усі шляхи кінематографістів ведуть на пагорби з великими буквами. Але там нас ніхто не чекає! Так, приїхати в Голлівуд просто, досить лише відкрити візу й купити квиток. Але що робити далі? Ходити по студіях і пропонувати себе? Та там мільйони таких! Головне в Голлівуді - зуміти чимось здивувати.

- Як ви вважаєте, режисер повинен бути морально відповідальним перед глядачами за психологічні аспекти фільму?

- Режисер повинен вести дві лінії. Одна з них важлива для бізнесу. Це лінія комерційного кіно. Але обов’язково потрібно паралельно знімати фільми свої - «повчальні». І ми всі вже розуміємо, які фільми просто «розважалівка», а на яких можемо чогось навчитися.

- А які ваші власні кіноуподобання?

- З жанрового кіно люблю трилери. Подобаються також фільми-катастрофи. Зовсім недавно подивився стрічку Тоні Скотта «Некерований». А приклад режисера - Стівен Спілберг... Як він вдало виношує ідеї комерційного й авторського кіно! Він чудово розуміє, для якої
аудиторії знімає. Причому його кіно - не артхаус, а для широких мас. Саме таку грань і треба витримувати. Шлях до цього - через «попсу», через практику. З першого разу зняти геніальний фільм - зі сфери фантастики... Таких випадків - один на мільйон.

- Ви дивилися гучний фільм «Щастя моє»?

- Ще ні. Зараз дивлюся фільми з «оскарівського» розкладу. «Оскар» - комерційна премія, яка задає напрям, тенденції. Упевнений, переможе «Соціальна мережа». Це те, що модно... Адже частина людей Голлівуда замішані у «світовому уряді». А «Соціальна мережа» - хороший інструмент у керуванні масами.