На Євробачення від України поїде чоловік. Василь Лазарович: низький голос, класичний костюм та всенародно обрана пісня - Культура - dt.ua

На Євробачення від України поїде чоловік. Василь Лазарович: низький голос, класичний костюм та всенародно обрана пісня

14 січня, 2010, 15:20 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-22 січня

НТКУ, скориставшись своїм правом, у тісному експертному колі (через голосування) визначила виконавця, який нинішнього року представлятиме Україну в Норвегії — на пісенному конкурсі Євробачення...

НТКУ, скориставшись своїм правом, у тісному експертному колі (через голосування) визначила виконавця, який нинішнього року представлятиме Україну в Норвегії — на пісенному конкурсі Євробачення. Це — Василь Лазарович. Професійний вокаліст, володар «низького» оперного голосу (бас-баритон). Співак із Прикарпаття, вже не один рік він пробиває «стіни» нашого столично-комерційного шоу-бізу. Раніше виступав на «Новій хвилі» (в Юрмалі) та на «Слов’янському базарі» (у Вітебську), співпрацював з директором Софії Ротару. Ще раніше дебютував на столичній сцені у мюзиклі «Екватор» композитора Олександра Злотника та режисера Віктора Шулакова.

Після оголошення переможного «вироку» НТКУ молодому українському виконавцеві варто було б… щиро поспівчувати. Адже замість новорічних привітань — суцільні потоки лайливого бруду, замішаного на заздрощах. На жаль, це вже майже «національна» неадекватна стратегія: замість підтримки серйозних вокалістів у нас їм оголошують «зоряні війни».

Втім, поспілкувавшись із Василем, зробила висновок, що він серйозно налаштований на творчу боротьбу. І планує вже у березні (на майданчику київського Палацу спорту) винести на всеукраїнський загал аж десять пісень, одна з яких — найкраща, на думку слухачів, — і представлятиме Україну в Осло… Саме пісня! Оскільки Євробачення, нагадаємо, це все ж таки конкурс пісні, а не продюсерських амбіцій.

— Справді, Перший Національний канал скористався своїм правом визначення учасника на конкурс Євробачення, — каже Василь Лазарович. — І, звісно, приємно, що вибрали саме мене! Останніми роками, як відомо, на конкурс їздили дівчата. Тепер вибрали чоловіка… Можливо, деякі наші «зірки» розчаровані, що не так сталося, як їм гадалося. Але ж вони — «зірки», а я — звичайна людина… Людина, яка співає.

— Задовго до Євробачення-2010 ті ж таки наші зірки вже успішно пройшли конкурс на участь у передвиборних агітаційних турах. Вас запрошували в такі поїздки?

— Хоча мені дуже потрібні гроші на Євробачення, не хотів би прив’язувати себе до конкретної політичної сили. Сьогодні моя позиція — об’єднання потужних особистостей. Кожна партія, до речі, — це також «продюсерська команда». Наприклад, є добрий фахівець у Партії регіонів із питань палива й енергетики — його треба запрошувати. Є хороший юрист у команді Юлії Тимошенко — його також треба запрошувати до спільної праці. «Політика особистостей» врятує державу. І коли ці особистості почнуть займатися кожен своєю справою в команді — тільки тоді будуть результати!

— Ви знаєте поіменно склад експертної ради НТКУ, яка й визначила вас як переможця-вокаліста?

— Я не знаю, хто входив до складу експертної ради. Знаю лише, що з 11 членів художньої ради десять підтримали мою кандидатуру. І я вдячний їм за це. Можливо, з деким я й знайомий, але як проходило голосування, мені не відомо.

— У зв’язку з лементом навколо вашої участі в Євробаченні (особливо активні ваші опоненти на «Новому каналі», а також Олена Мозгова, яка торік «пробивала» в НТКУ Приходько), ви могли б зараз заявити: «У мене є вороги!»

— Сьогодні я, навпаки, радий, що в мене склався класний «фан-клуб»! Туди входять і згадана Олена Мозгова, і співак Віталій Козловський, і ще дехто. Ми, здається, знаємо, що незалежність України вже відбулась і держава народилася. А ось український шоу-бізнес усе не може народитись, оговтатись. У нас є хороші артисти. Але, на жаль, немає колегіальної етики. Не практикуються людяність і коректність у професійних відносинах, а також у співпраці менеджменту з телеканалами, радіостанціями.

Чомусь тільки тепер деякі мої «опоненти», представники шоу-бізнесу, згадали про народ... Мовляв, «не порадилися з народом»! Але ж про народ треба думати завжди. Наприклад, регулярно «годуючи» цей народ суцільною фанерою і на ТБ, і під час так званих «живих» концертів. Тоді про народ чомусь забувають!

Тому наразі я і є представник народу… Я представляю народ, культурну інтелігенцію. А не шоу-бізнес.

— Як «представник народу» що ви можете йому запропонувати зі свого репертуару? Що виконуєте найчастіше — на концертах, на корпоративах?

— У мене дуже різний музичний матеріал. Наприклад, цікавий і близький моєму серцю альбом із забутих українських пісень, які давно стали класикою і які народ розчулюють: «Очі волошкові», «Кохана», «Гуцулка Ксеня». На цих піснях виросло не одне покоління.

Також готую окремий альбом у стилі симфо-джазу. Хочеться цей альбом подати саме як український мелос у контексті музичної культури.

— Але на Євробаченні має бути нова пісня. Ви вже працюєте над добором музичного матеріалу? Що це буде за композиція? Кому вирішувати, яка саме пісня від України потрапить на Євробачення?

— Це буде наше спільне з Першим каналом рішення. Сподіваюсь, у березні відбудеться національний відбір такої пісні. Ось, уявіть, ми отримуємо 100 пісень, із цієї сотні відбираємо десять найкращих. Причому готую я їх не в «чорнових» версіях, а повноцінно. А українські слухачі нехай самі визначають, котра з десяти запропонованих композицій достойна потрапити на Євробачення.

Хотілося б задля такої акції підготувати великий концерт, запросити зірок із різних країн, а також учасників майбутнього Євробачення і минулих конкурсів. Можливо, майданчиком стане Палац спорту. Щоб люди змогли самі прийти на концерт і визначитись у своїх уподобаннях. А поки що триває творча робота над репертуаром, який, повірте, хочеться подати якомога пристойніше.

Співпрацюю з різними композиторами. Вдалу пісню написав киянин Руслан Квінта… Запропонували свій матеріал і Крупник, і Любаша. Поважаю Брендона Стоуна, з яким дружу. Він живе у Берліні і, можливо, також підключиться... Одне слово, талановитих людей дуже багато!

— Тема Євробачення вкотре стала для України приводом до скандалу, якихось інсинуацій, образ, корпоративних воєн… Ви, до речі, читали, що про вас пишуть у Інтернеті?

— У перших два дні Нового року спробував почитати трохи коментарів і деяку пресу. Зізнаюсь відверто: навіть загартовану в боях людину така негативна інформація підкосить. Але я не збираюся втягуватись у сумнівні «дискусії», реагувати на образи… Бог їм суддя.

Наприклад, я, як і раніше, добре ставлюся до Віталіка Козловського. Він — нормальний хлопець, вихованець Бебешка і Кондратюка. Наголошую — «вихованець». Він, очевидно, сам вирішив, що має їхати на Євробачення. Але ж є ще й поняття етики. Не тільки колегіальної, а взагалі людської. І ще дам йому одну пораду: хай хоча б раз зайде в консерваторію на перший підготовчий курс і провчиться там один рік! Вже цього буде достатньо… Скажімо, великий Лучано Паваротті до кінця своїх днів інтенсивно і професійно працював із педагогом. А в нас, на жаль, якщо співака показали «Карооке» — він уже «зірка». На жаль…

— Ви вже хоча б окреслили попередній бюджет своєї участі в Евробаченні, якщо враховувати промо-тур у Європі, а також кризу, яка триває… А ще постановка номера, зйомки кліпу?

— Зараз надзвичайно складно про це говорити. Багато що залежить і від країни, яка приймає конкурс — від Норвегії.

— А свій майбутній сценічний образ на сцені Євробачення вже бачите — хоча б основні його контури?

— Хочу бути на сцені інтелігентним. Хочу передати слухачам і глядачам свою щирість… Без «бльосток», без підмальованих губів. Що буде навколо мене на сцені? Може бути або театральний балет, або використання живих інструментів. А може, поєднаємо і балет, і інструменти? Насамперед, хочеться вийти з усмішкою, з доброзичливістю — і просто гарно заспівати… Аби бодай щось залишилось у серцях людей.

— Ви, напевно, знаєте, що Євробачення — це насамперед телешоу для домогосподарок, це і змагання різних фріків за увагу грайливої аудиторії. Вам не спадало на думку, що на Євробаченні може виявитися замало серйозних поціновувачів вашого професійного вокалу?

— Справді, шоу-сцена — це і гламур, і — часто — «парад нижньої білизни». Нікуди від цього не подітися. Але, з іншого боку, є свої шанувальники й у вокалістів! На сьогодні не так багато низьких чоловічих голосів. До того ж зауважте, що «головує» на Євробаченні переважно жіноча аудиторія. Я не приховую: саме цій аудиторії дуже хочу сподобатися. Мене цікавить результат. І ще — хочеться представити Україну як інтелігентну співочу націю.

— Ви погоджуєтесь із поширеною думкою, нібито Євробачення — це обов’язково «імідж держави»? Невже держава має дбати про свій «імідж» лише через засоби розважальних телевізійних шоу?

— Це закидали мені представники «Нового каналу». «Як? Євробачення? Імідж держави! І нинішнього року країну представлятиме якийсь Лазарович?» Сумно… Але ж професійний вокаліст — також «імідж держави». Наприклад, голосиста представниця з Мальти колись посіла друге місце: зовсім не модельної зовнішності, але з сильним голосом... Або ж сербка Марія Шерифович. У Європі, повторюю, справді є дефіцит виконавців із низькими голосами. А два роки тому на Євробаченні взагалі вийшов ведучий і заговорив басом. І весь зал аж вибухнув! Чому ми повинні щоразу когось заганяти у певний «формат»?

— Кого б ви, вже як слухач і вболівальник, виділили з попередніх учасників Євробачення від України?

— Безперечно, це Ані Лорак! Нечасто зовнішність і талант так збігаються. Вона чудова співачка, навколо неї немає скандалів, вона толерантно ставиться до колег. Це професійна артистка, якою може пишатися наша країна.

У Олександра Пономарьова чудовий тембр! Ми досить добре з ним знайомі, у нас багато спільних друзів. Його, до речі, також свого часу визначили без національного відбору. І він став першопрохідцем, який достойно представив країну.

— А якби ви зараз самі вибирали — з-поміж українських виконавців, своїх конкурентів, — кого б на цей конкурс командирували?

— Можливо, Джамала? Це неординарна співачка з чудовими вокальними даними і цікавою манерою виконання. Вона — професіонал, закінчила консерваторію. Взагалі, є багато виконавців, яких би я особисто хотів бачити на Євробаченні. Переконаний: у кожного з них буде свій шанс.

— Чи не спадало на думку, задля більшого піару, заспівати з кимось із наших «примадон»? З Ротару чи Повалій? Про Пугачову, звісно, навіть мріяти нічого!

— У шоу-бізнесі «за все треба платити». І обов’язкові у зв’язку з цим розмови: хто його тягнув? Розумієте?

— А чому ви припинили співпрацю з директором Софії Ротару Ігорем Курилівим?

— Ігор Курилів — насправді не продюсер, а концертний адміністратор. Він чудово розуміє, що сьогоднішній шоу-бізнес потребує командної роботи. Курилів — авторитетна й знана людина у шоу-бізнесі. Коли я готувався до участі в «Новій хвилі», Ігор Володимирович мене запевняв, що продюсер не потрібен: мовляв, позичимо гроші й працюватимемо вдвох… Отже, тоді виник фінансовий ризик… Виник і конфлікт. Бо я відмовився від спонсорів і поїхав на «Нову хвилю», внаслідок чого залишився в боргах. Втім, борги давно віддав.

І на даному етапі вирішив, що за власну долю можу відповідати лише сам.

— Багато хто з українських виконавців зараз прагне засвітитися в Росії. Останні «Різдвяні зустрічі», до речі, також цьому дуже сприяли… А у вас є стратегічний план просування на російський шоу-простір?

— Звісно, хочеться розширити творчу й гастрольну географію. Якщо співак виступає на теренах різних держав, він і сам розвивається... Тому мене цікавлять як європейський, так і московський шоу-бізнес.

— У 2004 році ви співпрацювали з оркестром Михайла Фінберга (Білорусь). І знову — не дуже довго. Чому?

— Дуже поважаю цей колектив, і Михайла Яковича Фінберга особисто. Працював там сезон. Був штатним солістом оркестру. Але мене вабило в Україну (виступи відбувалися переважно в Білорусії). На той час я мав за плечима тільки чотири курси музичного університету. Пояснив, що хочу отримати повноцінну музичну освіту. Михайло Якович погодився: «Якщо вчитися — тоді і їдь вчитись!» А потім... Закрутився цей шоу-бізнес, почалася нова творча смуга… Сьогодні ми з Фінбергом у чудових творчих стосунках. Впевнений, що зробимо не одну програму.

— Ви родом із Івано-Франківщини. Що можете розповісти про місця, де народилися? Хто прищепив вам любов до музики, до пісні?

— В мене там живуть рідні — батьки, брат. Мені не треба було «прищеплювати» любов до української пісні, бо я виріс у співучому середовищі. До того ж у мене з дитинства особливий інтерес до музики. Почалося це ще з музичної школи.

— Як ви сприйняли своє дев’яте місце на «Новій хвилі» у Юрмалі? Адже багато хто прогнозував вам набагато вищий результат. Подейкують, що цей конкурс має такі собі ознаки корупції?

— Особисто я нікому грошей не давав! І з мене — у свою чергу — теж ніхто нічого не вимагав! Тому давати коментарі на цю тему… Ну ви мені вибачте! «Нова хвиля» у Юрмалі — резонансний проект Ігоря Крутого, Алли Пугачової, Раймонда Паулса. Для мене участь у такому конкурсі — школа, професійні знайомства.

«Нова хвиля» народжує нових зірок. Як і «Пісня року», якою опікується Ігор Крутой у Москві. Це не та «Пісня року», яку ми можемо бачити у Києві, в палаці «Україна» (проектом займаються зовсім інші люди, які навряд чи причетні до серйозної творчості). У нас, на жаль, це компрометація самої ідеї, відверте хуторянство… Чомусь наші місцеві організатори не радяться з народом: кого він хотів би бачити і кого хотів би почути?

— Що можете розповісти про мюзикл «Екватор», який свого часу став справжньою «фабрикою зірок»?

— Постановка мюзиклу і стала причиною мого переїзду до Києва. Це був 2003-й, знайомство з Олександром Злотником. Композитор сказав, що очікується надзвичайно цікавий проект і якраз немає виконавця з низьким голосом. Тоді я й виконав роль імператора Олександра ІІ. Перед цим — кастинги, відбори, репетиції. Там зав’язалася дружба з Тіною Кароль, Світланою Лободою, Василем Бондарчуком…

Справді, одні після цього мюзиклу стали більш відомими, інші — менш... Але в цілому «Екватор» композитора Олександра Злотника і режисера Віктора Шулакова — колосальний досвід для розвитку нашого музичного жанру.

— Не дуже багато відомо про ваших перших учителів… Хто вони?

— Першим учителем в Івано-Франківському музичному університеті був Михайло Павлович Стефанюк — велика людина, тонкий психолог, педагог. Він уміє навчити, повірити в себе, вміє виховувати особистості. А вже в консерваторії зустрів хорошого педагога, чудову людину — Олександра Миколайовича Дяченка, соліста Національної опери.

Мені надзвичайно подобається опера. І на мистецтво опери я налаштований у майбутньому.

— Але, очевидно, недарма кажуть, що естрада псує оперний голос.

— Щоб щось «зіпсувати», треба те «щось» спочатку мати. Чому Маріо Ланца свого часу не зіпсувала естрада? Або Мусліма Магомаєва? Можна назвати багато європейських співаків, які обирають собі шлях — оперний чи естрадний. Є таке поняття як «база», або «школа». Естрада — це одна з манер виконання. Є джаз, реп, хіп-хоп, романси, арія, опера. Якщо в людини є професійна підготовка, то жодна манера виконання не зіпсує її голосу.

— Не ображає, коли кажуть: Лазарович схожий на шансоньє?

— Так, пісню «Свобода» інколи сприймають як шансон. Насправді ж це поп-рок. Я, взагалі, кожен кліп хочу робити в іншому музичному стилі, в іншому образі, амплуа. Сьогодні можу співати романс, завтра — поп-рок. І там є слухач, і там.

— Ви неодноразово казали, що любите подорожувати. Які країни запам’яталися?

— Сподобалися країни Прибалтики. В захопленні я й від Бухареста і Будапешта, дуже гарні міста. Також надзвичайно цікаві міста південної Італії — Неаполь, Венеція. Дивуєшся, як трепетно італійці бережуть свою історію. Можна ж було й там усе осучаснити. Сподіваюся, так само сподобається мені й Норвегія…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво