НА БАТЬКІВЩИНІ ДЕВ’ЯТИ МУЗ - Культура - dt.ua

НА БАТЬКІВЩИНІ ДЕВ’ЯТИ МУЗ

11 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 11 липня-25 липня

У цьому місті відчуваєш життя по-іншому. Воно гамірне й багатолике. Воно нагадує модель людської історії, в якій зійшлися відразу всі часи та епохи...

У цьому місті відчуваєш життя по-іншому. Воно гамірне й багатолике. Воно нагадує модель людської історії, в якій зійшлися відразу всі часи та епохи. Час немов втрачає тут звичайний лінійний плин, а існує у своєму цілісному просторовому образі. Милуючись Афінами з висоти Акрополя, так і хочеться вигукнути: «Для тебе, Греціє, колиски всієї європейської культури, дві з половиною тисячі років — як один день!» Далеке минуле не просто мирно уживається в столиці Греції з сьогоденням, а надає цілющої сили сучасному грецькому мистецтву. Руйнівні бурі пронеслися над давньою Елладою та її наступницею — могутньою Візантійською імперією, на тривалі десятиріччя загальмувавши її поступальне зростання. Проте свободу було відвойовано. Як богиня Афродита, нова Греція повстала з піни морської, на повен голос заявивши про себе світу. Паломництво до казкової країни давніх богів — до берегів Егейського моря, на острови, що їх земля породила міфи й сказання, які живуть у століттях, до підніжжя Олімпу й Парнасу, до заповідних місць, самі назви яких звучать як таємничі послання далеких предків, — здійснюють сьогодні тисячі туристів зі всіх куточків планети. Та сюди приваблює не лише можливість на мить стати причетним до красот щедрої природи й до овіяних легендами історичних спогадів. Сьогоднішні Афіни є одним із найбільших культур-
них центрів європейського та світового масштабу.

Серед великих співвітчизників, які прославили свою країну в ХХ столітті, почесне місце належить видатній співачці Марії Каллас (справжнє прізвище Калойеропулос). В Афінах вона навчалася співу, саме тут відбувся її оперний дебют, а потім її унікальний голос зазвучав на найзнаменитіших світових оперних сценах. Про неї писали книжки та ставили фільми, завдяки їй відродилося багато забутих оперних шедеврів. Злет співачки до вершин був блискучим, а доля складалася непросто, немов повторюючи в реальності драми її улюблених оперних героїнь. Таємницю своєї неповторної індивідуальності Марія Каллас забрала в могилу. Та в місті, де вона жила й звідки розпочала свій шлях, захотіли створити «живий» пам’ятник її мистецтву, присвоївши її ім’я міжнародному конкурсу молодих піаністів і співаків. Конкурс, що відбувається в Афінах із 1975 року, тепер називається Maria Kallas Grand Prix. У вокальних змаганнях, які відбуваються що два роки, завжди беруть участь наші українські співаки. Конкурс Каллас став початком міжнародного визнання Вікторії Лук’янець. 1999 року два українські співаки — Ольга Микитенко й Тарас Штонда — повернулися з Афін із лаврами переможців. А через два роки серед кращих назвали ще одного представника української вокальної школи Сергія Магеру.

Ініціатива організації конкурсу належала консерваторії Атенеум, що й досі залишатється його організаційним центром. При консерваторії функціонує товариство Марії Каллас. До того ж цей престижний конкурс відбувається тепер під егідою міністерства культури Греції та мерії Афін. Консерваторія Атенеум — один з численних музичних навчальних закладів цього типу. Вона розташована в двоповерховому стародавньому будинку в історичному центрі міста. З вікон деяких класів відкривається вид на Акрополь. Підіймаючись на другий поверх, на сходовому майданчику можна побачити погруддя Марії Каллас, а на центральній стіні другого поверху висить її портрет у повний зріст. В Атенеумі різних музичних спеціальностей навчаються до 450 студентів. Загальний термін навчання становить дванадцятирічний цикл і відповідає нашій дитячій музичній школі та музичному училищу.

Конкурс Maria Callas Grand Prix стає найважливішою музичною подією кожної афінської весни. Два його заключних тури відбуваються у великому концертному залі Мегаро Мусікіс. Цей нещодавно збудований на одній із центральних магістралей міста багатоповерховий Будинок музики має два зали, просторі фойє, зручні репетиційні приміщення. Тут не тільки зосереджене інтенсивне музично-концертне життя грецької столиці, а й час від часу здійснюються цікаві оперні проекти. Мені довелося побувати на одному з таких — опері Джакомо Пуччіні «Турандот», поставленій спільними зусиллями грецьких, італійських і болгарських музикантів.

Режисер Паоло Паніцца та сценограф Нікос Петропулос удало використовували монументальний простір глибокої сцени театрально-концертного залу. Багатоступінчастий верстат із трьома ярусами-майданчиками схожий на гігантські сходи, де розташовуються групи хору, а на певних ділянках ще й відбувається дія окремих картин. Спочатку ми бачимо величезні ворота з металу й скла, перед якими зібралася юрба простолюдинів, одягнених у скромний повсякденний одяг. Чорні лаштунки й колони, приглушені кольори, однотонні костюми викликають асоціації з колоритом і формою китайських гравюр і книжкових ілюстрацій. У цьому неяскравому світі є своя поезія. Вона виникає в хорових інтермедіях, ліризм і прозорість звучання яких співвідносяться з мальовничими мізансценами й загальними планами. Якогось моменту ворота освітлюються позаду, за ними, немов усередині палацу, можна спостерігати схожу на китайський театр тіней жорстоку сцену страти безталанного претендента на руку Турандот.

Хор Національної опери Софії та дитячий хор під керівництвом Міхаліса Пацеаса майстерно провели весь спектакль, виступаючи то в образі міської юрби, то в ошатних одежах вельмож, чи в ролі учасників багатолюдних палацевих церемоній та процесій. Виконавець партії Калафа Ландо Бартоліні спочатку представлений радше як людина з натовпу. Лише входячи у світ Турандот, він відокремлюється від загальної маси, прагнучи пройти до кінця шлях випробувань. В італійського співака гарний сильний голос, що може перекрити звучання оркестру та хору. Однак його трактуванню образу бракувало глибини й ліричної експресії, які підмінялися здебільшого зовнішнім напором.

Зате обидві виконавиці головних жіночих партій: Турандот — Джованна Казолла й тендітна самовіддана Лю — Альтеа-Марія Папулья створили багатогранні жіночі характери, підкресливши драматичну напруженість їхнього прихованого та відвертого суперництва. Рельєфно подана психологічна лінія поведінки мала особливо велике значення, адже спектакль вирішений у дусі узагальненої притчі, в якій ціле немов складається із самостійних фрагментів і окремих знаків-символів. Картинність, інтермедійність, монтажний принцип побудови, деяка приглушеність і стриманість тонів, що превалюють у масових сценах, покликані виділити насичені ущільненим змістом сольні фрагменти партій трьох основних героїв. Ці ключові сольні епізоди створюють емоційний великий план дії. Однак через те, що Ландо Бартоліні надто войовничо та напористо проспівав свою знамениту арію, у рецензованому спектаклі зовсім не палкий Калаф, що має демонструвати силу кохання, а виконавиця партії Лю витримала основне навантаження, виступивши антиподом жорстокої Турандот. Прикладом своєї жертовної відданості та покірливості героїня Альтеї-Марії Папулья зуміла розтопити холодне серце принцеси. А Джованні Казоллі в партії Турандот за допомогою вдало використаних барв й нюансів багатого за тембром сильного голосу вдалося уникнути одноплановості, на яку часто грішать виконавиці цієї ролі. Вона зуміла виділити важливі ліричні моменти, показати рух образу, упертість, властолюбство й одночасно жіночу слабкість героїні, її зміну під впливом колись незнайомих почуттів.

Загалом достойно справився з поставленими завданнями Державний симфонічний оркестр Афін під управлінням італійського диригента Донато Ренцетті. Може, диригенту бракувало тонкощів інтерпретації, а контрасти вибухової експресії та вишуканого звукопису виглядали дещо штучними, але динаміку й темпо-ритм дії він витримав від початку до кінця, вдало підкресливши окремі поетичні моменти й барвисті нюанси партитури. Свіжо та природно, без зайвих комічних перегинів провели свої живі сценки три міністри принцеси Панг, Понг і Пінг у виконанні молодих співаків Яніса Христопулоса, Карло Чиньї та Яніса Христоянопулоса. Таким чином, розпочатий досвід поєднання різних вокальних шкіл і виконавчих традицій дав у афінській постановці «Турандот» хороший результат.

У грецькій столиці, на відміну від відомих центрів європейської оперної культури, таких як Мілан та Лондон, Париж і Відень, Мюнхен й багато інших німецьких міст, оперне життя не вирізняється сталістю й інтенсивністю. Та крім особливих оперних проектів, час від часу здійснюваних на сцені Мегаро Мусікіс, тут діє постійний оперний театр із досить різноманітним репертуаром. Поруч із такими популярними назвами, як «Кармен», «Богема», «Травіата» в афіші значаться «Федора» Джордано і «Ченерентола» Россіні, «Макбет» Верді та «Медіум» Менотті. Ставлять тут і російські балети: «Сплячу красуню» і «Лускунчика» Чайковського, «Ромео та Джульєтту» Прокоф’єва. У співробітництві з російськими співаками створювалася й нинішня «Турандот». У перших виставах у партії Калафа з великим успіхом виступив відомий російський тенор Володимир Галузін, а Турандот проспівала Галина Калініна.

Цьогорічне спекотне літо не лише збільшить звичайну для Греції юрбу туристів, а й запам’ятається прихильникам сценічного мистецтва як час популярних фестивалів, проведених під відкритим небом у театрах, що збереглися від часів античності. Один із таких театрів розташований біля підніжжя Акрополя. Тут відбуватимуться концерти, виступи музичних колективів, балетні та оперні спектаклі. А фестиваль в античному театрі в Епідарусі присвячений трагедіям Софокла та Єврипіда, комедіям Аристофана, що їх покажуть театральні колективи з різних країн. Греки не просто шанують своїх великих драматургів. Погруддя Есхіла, Софокла та Єврипіда стоять на мармурових стелах біля огорожі Королівського парку в самому центрі сучасних Афін. Повз них квапляться перехожі, проносяться потоки машин і всюдисущих мотоциклів, здатних віртуозно проскочити будь-які транспортні пробки. А на другому боці цієї гамірливої вулиці можна побачити гарний кам’яний будинок російської церкви. Вона схожа на багато грецьких церковних будівель у візантійському стилі. Золоте століття Перікла, античні театри, портики й колони давньої Еллади, візантійські церковні наспіви, пісні Мікоса Теодоракіса, неповторне мистецтво Марії Каллас — цим і багатьом іншим збагатила світову культуру надзвичайна країна з єдиним, ні з чим непорівнянним ім’ям Греція.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво