Мюнхенський оперний фест-2013: кремлівські клерки в Годунові і дискотека під Верді - Культура - dt.ua

Мюнхенський оперний фест-2013: кремлівські клерки в "Годунові" і дискотека під Верді

16 серпня, 2013, 16:55 Роздрукувати Випуск №29, 16 серпня-22 серпня

Ще однією акцією Oper fur alle став проект Paul van Dyk meets Verdi (Пол ван Дайк зустрічає Верді). Один із найбільш затребуваних представників електронної музики відіграв на сцені Баварської опери діджей-сет, міксуючи відомі теми з "Макбета", "Травіати", "Аїди" і чергуючи їх із треками зі свого нового альбому.

Мюнхенський оперний фестиваль (Munchner Opern-Festspiele) має одну з найдавніших історій серед фестивалів Європи. Перше "оперне літо" відбулося у Мюнхені 1875 р. й ознаменувалося виконанням опер Вольфганга Амадея Моцарта та Ріхарда Вагнера. Відтоді Мюнхенський оперний фестиваль здобув славу топової події світового культурного життя. 

Баварська національна опера, а з нею і Munchner Opern-Festspiele, за останні 20 років стала одним із найбільш "живих" і динамічних проектів у сфері академічного мистецтва. Новий вектор розвитку Bayerische Staatsoper отримала 1993 р., з приходом на посаду інтенданта театру сера Пітера Джонаса, знаменитого британського оперного менеджера. З 1985 по 1993 р. — генерального директора Англійської національної опери і просто неймовірно амбіційного й грамотного керівника. 

Сер Джонас очолював Баварську оперу до 2006 р. За 13 років генеральний і артистичний директор зумів повністю подолати інерцію багатолітнього іміджу німецького театру (що зводиться до формули "бездоганного виконання при традиціоналістській режисурі"). Жодних сюрпризів, жодних скандалів: консервативна баварська публіка платить по кілька сотень євро за театральний квиток не для того, щоб її дратували.

Сер Пітер Джонас сказав такому станові речей упевнене "ні". Спочатку було істотно розширено репертуар. Тепер постановки Bayerische Staatsoper охоплювали чотирьохсотлітню історію жанру. А в ранг "візитівки" театру було зведено барочну оперу. 

Потім сер Джонас здійснив свою "мюнхенську революцію". Він дав карт-бланш не головному диригентові, а режисерам і постановникам. 

І це спрацювало. 

Публіка атакувала театральні каси. Переповнювала аншлагами зал. А з ним — і бюджет театру. 

Саме в часи інтендантства сера Джонаса до розряду "зіркових" світових культурних подій перейшов і Мюнхенський оперний фестиваль. 

Музичний марафон, що охоплює середину літа, є резюме попереднього сезону. Програму фестивалю складають гучні прем'єри театрального року та твори із "золотого запасу" постійного репертуару. 

Крім того, у рамках фестивалю щорічно проходить проект Oper fur alle (Опера для всіх), ініційований понад 15 років тому тим-таки Джонасом і реалізований за підтримки мюнхенської філії компанії BMW. 

Місія проекту — у проведенні безплатних вистав на Max-Joseph-Platz. Це площа перед будівлею Баварської національної опери. 

Цього року просто неба показали оперу Модеста Мусоргського "Борис Годунов", яка стала справжнім гала-вечором слов'янської вокальної школи. Українці Олександр Цимбалюк (бас) у заголовній партії та Анатолій Кочерга (бас) у партії Пимена. Росіяни Юлія Соколик (меццо-сопрано) у партії Федора, Ігор Головатенко (баритон) у партії Андрія Щелкалова, Сергій Скороходов (тенор) у партії Григорія Отреп'єва, Володимир Маторін (бас) у партії Варлаама, Маргарита Некрасова (сопрано) у партії господарки корчми. 

Прем'єра цієї постановки у більш звичній атмосфері — на сцені, а не "перед" Баварською оперою, — відбулася в лютому нинішнього року. Режисером був запрошений скандальний іспанець Каліксто Б'єто, за диригентським пультом — Кент Нагано. 

"Борис Годунов" і став останньою масштабною прем'єрою нинішнього головного диригента Bayerische Staatsoper. Уже з нового сезону місце Кента Нагано посяде російський диригент Кирило Петренко, що диригує цього літа, у рік 200-річчя Вагнера, постановкою "Персня нібелунга" на Байройтському оперному фестивалі.

Режисер Каліксто Б'єто цього разу обійшовся без звичної для своїх робіт "шокової терапії". І якось несподівано "по-дорослому" представив відточену оперну історію. "Борис Годунов" у Мюнхені поставлений у першій редакції: без "польського акту" і партії Марини Мнішек. У версії Б'єто опера з "народної музичної драми" перетворюється на "політичну музичну драму". На поверхні — тема впливу (часто фатального) жорстких механізмів влади на народ — жертву численних маніпуляцій. 

Актуальність історичного сюжету підкреслена не менш актуальними для вже сучасного контексту костюмами. Пристав-поліція погрожує різношерстому натовпу демонстрантів. Оточення Бориса в добротних чорних костюмах, білих сорочках і краватках (кремлівські клерки?) однозначно відсилає до збірного образу політичної й економічної "еліти". Криваве політичне сказання Пушкіна — Мусоргського виявилося доречним і в умовах Західної Європи XXI ст. 

Ще однією акцією Oper fur alle став проект Paul van Dyk meets Verdi (Пол ван Дайк зустрічає Верді). Один із найбільш затребуваних представників електронної музики відіграв на сцені Баварської опери діджей-сет, міксуючи відомі теми з "Макбета", "Травіати", "Аїди" і чергуючи їх із треками зі свого нового альбому The Politics of Dancing 3, офіційний вихід якого запланований на жовтень 2013 р. 

Створювати настрій "клубної ночі" в опері німецькому діджеєві допомагали три вокалісти оперної трупи, камерний ансамбль Operabrass, сформований з учасників мідної духової групи оркестру, та музичний керівник оперної студії Bayerische Staatsoper Тобіас Трунігер. Paul van Dyk meets Verdi став одним із найбільш обговорюваних проектів нинішнього фестивалю. 

Звісно, Мюнхенський фестиваль 2013-го не міг оминути подвійного ювілею — 200-річчя від дня народження Ріхарда Вагнера і Джузеппе Верді. Під час фесту організатори знову намагалися демонструвати рівноцінну відданість обом композиторам: у той тиждень, коли в Мюнхені виконували повний цикл вагнерівського "Персня нібелунга", був тричі виконаний і Верді — двічі "Ріголетто" і один раз "Отелло". 

Причому "Отелло" й "Ріголетто" давалися у дводенній "перерві" між "Зиґфрідом" та "Загибеллю богів". А перші три частини вагнерівської тетралогії йшли щодня. 

У результаті завсідники Баварської опери, які вирішили протягом одного тижня насолодитися музикою і Вагнера, і Верді, з волі організаторів стали споглядальниками якогось постмодерністського полотна, де у "Перстень нібелунга" Вагнера "вживили" твори його конкурента. До речі, слухати Верді "не відходячи від Вагнера" виявилося дивним досвідом. 

Спочатку все, що відбувається на сцені і в музиці, здається несправжнім, іграшковим; фізично і до болю не вистачає вагнерівської "нескінченної мелодії". Вердіївська кантилена, обумовлена живим диханням людського голосу, а не геніальним розумом, здається порожньою й позбавленою логіки. Рухлива драматургія італійського автора не "зчитується" після важкого темпу розгортання музичного матеріалу автора німецького. Але наприкінці — і 18-годинного "Персня нібелунга", і, приміром, тригодинного "Ріголетто" — незбагненним чином відбувається один і той самий ритуал. Слухача підводять до катарсисного просвітлення. Виявляється, Вагнер і Верді йшли різними шляхами, але до однієї мети — розкрити перед глядачем безодню страждань людських (і божественних теж), знищити на сцені головних носіїв цих страждань і такою жертвою примусити глядача щось важливе переосмислити і, можливо, змінити.

Мюнхенський "Перстень нібелунга" у постановці німецького режисера Андреаса Крігенбурга — приклад рішучої, великою мірою навіть радикальної роботи постановника з композиторським тестом. Але заодно — і глибинного розуміння всіх нюансів того, що в цьому тексті відбувається. 

Порівняно з Ла Скала, мюнхенська постановка екстравагантніша. Але й ближча до Вагнера. Так, сучасні костюми. Так, технологічні декорації. Так, апелювання до образності масової культури. Однак Крігенбург від першої до останньої ноти тетралогії утримує рівновагу непростої конструкції свого задуму. При цьому раз у раз виправдовуючи черговий режисерський хід прицільним влучанням у музику. 

"Перстень" Крігенбурга під керуванням Кента Нагано — гуманізм чистої води. Люди тут заповнюють собою все: води Рейну, зображувані мімансом, Валгаллу, представляючи Вотана і Фрікку не як богів, а як звичайну сімейну пару, тваринний світ — перетворюючи танцівниць на коней, на яких валькірії літають над полем бою, світ чудовиськ, адже й дракон Фафнер — це інсталяція з людських тіл... Це все (як і у Вагнера) про людей і, завдяки фантазії режисера, — у буквальному сенсі, з людей. Адже хто ще здатний на вчинки, які можуть привести до загибелі чи відродження? 

Не можна не відзначити приголомшливий підбір вокалістів для фестивального циклу: Штефан Маргіта (Логе), Софі Кох (Фрікка), Брін Терфель (Вотан), Саймон О'Нілл (Зиґмунд), Стівен Гулд (Зиґфрід), Ханс-Петер Кеніг (Хаген), Анна Габлер (Гутруна) і три блискучі Брунгільди — Катаріна Далайман у "Валькірії", Катерина Наглестад у "Зиґфріді" та сама Ніна Штемме в "Загибелі богів".

Як і вагнерівський "Перстень нібелунга", "Ріголетто" Верді теж належить до прем'єр Баварської опери сезону 2012—2013. Але, на відміну від тріумфу нової постановки "Персня", "Ріголетто" став найбільш критикованим спектаклем фестивалю. Угорський театральний і кінорежисер Арпад Шиллінг створив мелодраму, яка відбувається на тлі мінімуму декорацій і з мінімумом винахідливості при створенні костюмів (сценографія і костюми — Мартон Агх). 

Взагалі, "Ріголетто", улюбленій опері самого Верді, у Мюнхені якось не щастить: попередня версія 2005 р. у постановці Доріс Деррі була витримана в естетиці фільму "Планета мавп" і дружно визнана "провалом сезону". Новий "Ріголетто", можливо, й не такий екстремальний, з погляду режисури, але так само далекий від осягнення суті драми Верді, як і та незвідана планета. 

Рухомі трибуни, які то стають амфітеатром для "античного" хору, то перетворюються на стіни кубла, — ось і вся єдина знахідка творців чергової сценічної варіації відомої опери. 

Зате дивацтв тут значно більше. Наприклад, гігантський кінь, чия поява на сцені аж ніяк не пов'язана з сюжетом, або Джильда у вінчальній сукні, що сидить в інвалідному візку у фінальній сцені: за сюжетом, донька придворного блазня Ріголетто мала бути переодягнена в чоловічий костюм, і в такому вигляді її помилково вбиває лиходій Спарафучіле. А так — найнапруженіший епізод драми набув недоречного відтінку комічності. На щастя, блискуче виконання опери оркестром під керуванням австрійського диригента Фрідріха Хайдера і солістів Жозефа Калеї (Герцог), Анджея Доббера (Ріголетто), Патриції Чофі (Джильда) та Дмитра Іващенка (Спарафучіле) дозволяло повністю розчинитися музиці, в якій усе зрозуміло і без режисерського "перекладу".

Хоч як парадоксально, суперечлива постановка "Ріголетто" на тлі багатопланової і багатоформатної програми фестивалю лише дозволила ще чіткіше прозвучати основній тональності Munchner Opern-Festspiele. А це — тональність пошуку. Баварська національна опера вміє реагувати на реакцію публіки, змінюватися і створювати щось нове. 

Саме тому багато опероманів з усього світу замовляють квитки на наступний фестиваль уже тепер: охочих потрапити на Munchner Opern-Festspiele-2014 занадто багато. 

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво