Музика в русі. Кліпмейкер Катя Царик: «Кліп для Євробачення потрібно було зробити за десять днів»

У вітчизняного шоу-бізнесу є одна безсумнівна перевага над шоу—бізнесом пострадянського простору. Мабуть, саме наші, українці, сьогодні найбільш затребувані в суворій закритій касті кліпмейкерів. Тих умільців, котрі всіма засобами візуалізують часом безлику сучасну музику. На слуху й на виду — Алан Бадоєв, якому після Пугачової тільки до Мадонни й залишилося простягнути руку. Слідом за ним перспективний майстер своєї справи Катя Царик, котра презентувала світу у зв’язку з Євробаченням Ані Лорак у відео Shady Lady. Катя також устигла активно попрацювати з Гудимовим, Пономарьовим, Скрябіним та багатьма іншими.

— У якому напрямі, на ваш погляд, сьогодні рухається «відеопошук» наших відеорежисерів — образність, чиста технологічність, сюжетність, розкриття змісту чи, навпаки, перекреслення всього цього?

— Тобто сюжет для вас насамперед?

— Мені подобається вкладати у свої кліпи якесь послання. Та навіть якщо це буде просто візуальний ряд, то в ньому обов’язково буде «послання», те, що виконавець і режисер хочуть сказати цим твором.

— Чи є відеороботи, які останнім часом вас вразили?

— Були такі... Просто зараз ніщо на думку не спадає... Та напевно можу сказати про фільм, який мене вразив. Це «Спокута» з Кірою Найтлі в головній ролі. У цьому творі було надзвичайне поєднання красивого відеоряду та яскравої акторської гри...

— Коли дивишся наш музичний канал М1 і кліпи деяких молодих виконавиць, то створюється враження, що це один і той самий довгий музичний безсюжетний «фільм»... Як думаєте, чи можна сьогодні — за відсутності нових яскравих індивідуальностей у шоу-бізнесі — підняти пісенну творчість лише відеорядом?

— Якщо виконавець добре співає, але сам по собі особистість нецікава, негнучка й неемоційна, немає в ньому сили, стрижня, характеру, коли він, як пластилін, то це, звісно ж, нецікаво. І вже байдуже, як він співає... Тобто добре, коли сама людина розуміє, що вона робить, для чого робить і як вона це зробить...

— По-вашому, в українському шоу-бізнесі є нові яскраві індивідуальності, які незабаром можуть розкритися?

— Так, з’являються. Та нині такий час, коли багато різних проектів і мало індивідуальностей. Молоді артисти залежать від своїх продюсерів і мало що вирішують у своїй творчості. Поки немає таких сильних творчих особистостей, як, наприклад, свого часу Земфіра. Однак можу сказати, що серед молодих проектів мені дуже подобається «Манекен», це клубна музика. Ще проект Євгена Філатова DJ Мажор. Він робить усе сам, і видно, що в ньому є цей стрижень. Серед клубної музики ще та сама Life Project «Гірчиця» — цікавий проект європейського рівня.

— А над чим працюєте тепер?

— Нині закінчую монтаж кліпу Гайтани «Дивне кохання». Це відео зняли ще у червні. Гадаю, вийде дуже цікава робота. І знову ж від продюсера компанії «Лавіна мьюзик» Едуарда Клима новий проект — Роман Полонські. Це перспективний юнак, у нього вокальні дані на висоті.

— Це такий псевдонім артиста, що нагадує ім’я знаменитого режисера?

— Ні, це справжні ім’я та прізвище. Дуже цікавий збіг із польським режисером... До того ж Роман сам пише і музику, і тексти. В нього чудовий голос у стилі Адамса. Я покладаю на нього великі надії, бо в Роми є стрижень і сильний характер.

— Чи є світові хіти чи виконавці (Мадонна, Пугачова, Земфіра і т.д.), кому б ви погодилися безплатно чи навіть у мріях зняти відеоролик і на яку композицію?

— Звісно! Для тієї ж Мадонни все що завгодно безплатно. Для Джастіна Тімберлейка безплатно. Для всіх моїх західних улюблених зірок безплатно! Я б навіть для Земфіри безплатно зняла. Взагалі Земфіра такий парадокс, вона щоразу випускає цілком новий альбом — і кожного разу він відрізняється від того, що було раніше. І от слухаєш... Перше сприйняття щось незрозуміле. Та через день-два прослуховування розумієш, як це прекрасно й талановито. Я вважаю, до останнього альбому вона дуже довго йшла. І ця її збірка — сукупність усього того, що співачка зробила раніше — певна жирна крапка.

— З ким із українських артистів вам було працювати найкомфортніше?

— З Гайтаною. З Ані Лорак. Бо ми однодумці. Ці співачки цілком довіряють мені. Це важливо. В обох чудові вокальні дані. Вони чітко знають, що роблять. З ними легко й максимально комфортно.

— А чи бувало таке, що той чи інший виконавець ламав на пні ваш режисерський задум?

— Був такий гурт «Таліта Кум»... Кажу «був», бо останнім часом не пам’ятаю ані пісень, ані кліпів цього колективу. От із ними у мене не вийшло. Це була одна з перших моїх робіт. Артист має повністю довіритися й відкритися режисерові. Я загалом людина толерантна. Завжди прислухаюся до побажань артистів. Завжди все з ними обговорюю. Для режисера особливо важливий момент монтажу. Та є така «категорія» виконавців, які вважають, що самі знають абсолютно все! Але ж, погодьтеся, збоку набагато легше вгадати реакцію людей... Окрім цього гурту, з іншими артистами в мене взагалі не було ніяких проблем.

— Ви виступили режисером широко розголошеного кліпу Ані Лорак Shady Lady. Можете сказати, як пройшла ротація цього кліпу в інших країнах — у період Євробачення?

— Нині нами дуже зацікавилися греки. І саме завдяки цьому кліпу хочуть співробітничати. Подивимося, як далі буде... Наречений Ані Мурат надсилав мені статті різноманітних західних видань про нашу працю. Видно, що цю роботу високо оцінили критики, і мені було приємно. Наприклад, боси лондонського МТV, побачивши роботу в Інтернеті, звернулися до нас із проханням надіслати кліп у високій якості для розміщення в ефірі. До того ж у процесі роботи над Shady Lady ми були поставлені в жорсткі рамки. Адже зазвичай кліп робиться близько місяця — зйомки, виробництво, графіка, постпродакшн. А нам усе це треба було зробити всього за десять днів. Заради цієї роботи я пожертвувала поїздкою до Італії. Уявіть, зйомки кліпу тривали добу, закінчилися о шостій ранку, а вже о пів на сьому нам треба було бути в аеропорту з матеріалом, щоб цього ж дня його перегнати й повернутися вечірнім потягом. І компанія А7, з якою ми активно співробітничаємо, і художник-постановник Юрій Ларіонов — усі «посунули» інших клієнтів. Зрозуміло, був би це якийсь прохідний кліп, усі б відмовилися від своїх задумів. Та з урахуванням поспіху приємно чути гарні відгуки.

— Яка сьогодні середня вартість виробництва українського кліпу?

— Щоб зняти якісну роботу, сьогодні потрібно близько 35—40 тисяч доларів.

— Чи є виконавці, котрим узагалі не потрібні кліпи? Чи потрібні вони тому ж Вакарчуку чи Скрипці як громадським фігурам, а не лише як музикантам?

— Моя думка така: поки той самий Вакарчук чи Скрипка залишаються музикантами і їхній заробіток напряму залежить від творчості, то вони мають знімати кліпи та їздити на гастролі. Адже громадська діяльність, а тим паче пов’язана з політикою, не цікавить більшість молоді, яка хоче любити, страждати, танцювати, переживати під їхні пісні. Мені сумно, що Святослав сьогодні більше тяжіє до громадської діяльності... Адже цим кліп і пісню, скажімо, «Вище неба», не заміниш. І ніщо про музиканта не може сказати більше, ніж його робота. Наприклад, та сама Мадонна кожні два місяці знімає нові кліпи.

— Чи помітний вплив російської «кліп-школи» (Хлєбородов, Бондарчук) на українців?

— Я їхнього впливу не відчуваю абсолютно! Швидше західний — так. Мені, звичайно, подобаються роботи того ж Бондарчука. Ірину Миронову я обожнюю, мені подобаються всі її роботи. Проте, знаєте, клас наших режисерів аж ніяк не нижчий, та й технології в нас уже на рівні. До того ж багато російських кліпмейкерів пішли до кінобізнесу. Хотілося, щоб і тут, у нас, було зростання. От я працювала на ТБ, де популярна фраза — «піпл не зрозуміє», «піпл не хаває». Однак, який це «піпл»? Адже тим людям, з якими ми спілкуємося, навіть бабусям-пенсіонеркам набридло дивитися нісенітниці! І чим, як не культурою, зокрема музикою, можна підтягати рівень людей?

— У чому, на ваш погляд, секрет успішності вашого колеги Алана Бадоєва?

— Скажу одне — він трудоголік! І тут секрет простий. Це такий самий секрет, як і в Бондарчука, і в Миронова — потрібно викладатися на всі сто, днювати й ночувати в студії і думати лише про роботу.

— У вас були з Аланом Бадоєвим спільні проекти?

— Я, між іншим, брала участь у кастингу на головну героїню в «Оранжлав». Хочу, звичайно, щоб він запросив мене зніматися й у своєму новому фільмі. А як режисери ми робили спільні кліпи для деяких російських проектів. У мене самої є кілька кіноідей. Поки збираю матеріали, щоб попрацювати над сценарієм. Думаю, в кіно у нас усі лиха від того, що немає добрих сценаристів.

Трохи особистого

— Я родом зі Львова. Закінчила там школу. Потім вступила до інституту ім.Карпенка-Карого на акторський факультет. І незабаром документи звідти забрала. Досі не можу пояснити цей свій вчинок. Далі півроку провчилася в США у Вісконсінському університеті на факультеті менеджменту. Однак і звідти пішла. І все ж таки доля привела мене до того самого театрального інституту, але вже на факультет режисури. З курсу третього працювала в промо-відділі «1+1». Пішла з ТБ, бо розуміла: якщо залишуся, то кліпи знімати ніколи й не почну. А ще в інституті я зняла на чорно-білу плівку кліп на пісню Бьорк. І ця моя робота стала певною візитівкою. Перший кліп зробила для співачки Надін, вона чомусь мені повірила, хоча я тоді була дівчинкою, прийшла до неї, можна сказати, з вулиці. Адже такого типу співачці важливо, щоб із нею працював уже досвідчений іменитий кліпмейкер. Уже потім я зняла кліпи для гурту «Грін Грей», Павла Гудимова, Наталі Могилевської та Скрябіна. У сфері українського кліпмейкерства жінок взагалі немає. От і боялася, що артисти не довірятимуть мені. А вийшло навпаки... Їх саме цікавить жіноче «бачення» режисури.