Музика натяків

Жовтневе засідання Київського Вагнерівського товариства було відзначене приїздом піаністки з Македонії Анни Гачевої. Вона дала сольний концерт, ознайомивши столичну публіку з творами трьох поколінь романтиків — Франца Шуберта, Роберта Шумана і Йоханнеса Брамса, а також сучасних композиторів — Альберто Хінастери і Бели Бартока.

Невелика за кількістю населення Македонія (трохи більше двох мільйонів жителів), яка раніше входила до складу Югославії, здобула свою незалежність 1991 року. Однак на таку маленьку країну припадають три університети, структура музичної освіти цілком збігається з українською: музична школа, коледж і музичний факультет при університеті. Крім того, музиканти Македонії намагаються розширювати свої знання і навики, проходячи стажування за кордоном. Так, розпочавши навчання в університеті в Скоп’є (столиці Македонії), Анна Гачева паралельно три роки навчалася в Паризькій консерваторії А.Корто і там же — у столиці Франції — стала переможницею Міжнародного конкурсу імені Альбера Русселя. Повернувшись на батьківщину, Анна перемогла і в Національному конкурсі піаністів. Сьогодні виконавиця є професором музичного факультету в університеті Тетово (другому за величиною місті Македонії) і паралельно навчається в аспірантурі.

Програма, яку представила Анна Гачева, була підготовлена нею в Парижі відповідно до музичних вимог столиці Франції. Проте для українського слухача такий стиль видався трохи засухим і раціональним. Твори всіх романтиків — Шуберта, Шумана і Брамса — прозвучали в єдиному стилі, тоді як у нас заведено підкреслювати імпульсивність, непередбачуваність, несподіваність музики Шумана; прозору тонкість і свіжість творів Шуберта; нерозривність філософського й емоційного начал творчості Брамса. Більше того, сама піаністка зізнається, що і її внутрішньому відчуттю далеке таке трактування цих творів. Її виконання засвідчує, що вона не дає розкритися повністю потенціалові, закладеному в ній. Відчуваються натяки, спонукування до тих агогічних змін, які вирізняють індивідуальність музиканта. Але А.Гачева ніби не наважується віддатися цьому внутрішньому відчуттю повністю.

Більш безпосереднім видалося виконання «Аргентинських танців» Альберто Хінастери та п’єси Бели Бартока: чітка атака звуку, неприкритість тембру, імпульсивність, характерність, підкреслення контрастів.

Після виступу на Вагнерівському товаристві піаністка дала ще один концерт — у Дитячій академії мистецтв. Її програма також була насичена (скоротилися твори Брамса і додалося кілька мініатюр Бели Бартока). Жаль лише, що в жодному концерті ми не почули творчості македонських композиторів.