МУЗИКА, ЯКА МОВЧАЛА СТОЛІТТЯ. ПРИГОДИ «АРХІВУ БАХА» - Культура - dt.ua

МУЗИКА, ЯКА МОВЧАЛА СТОЛІТТЯ. ПРИГОДИ «АРХІВУ БАХА»

19 жовтня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 19 жовтня-26 жовтня

У вересні нинішнього року в престижній берлінській газеті Der Tagesspiegel з’явилася замітка «Дружній привіт із Києва»...

У вересні нинішнього року в престижній берлінській газеті Der Tagesspiegel з’явилася замітка «Дружній привіт із Києва». Повідомлялося, що дипломатичному корпусу різних країн і гостям, запрошеним на урочистий вечір на честь 10-річчя незалежності України, у театрі Komische Oper українці піднесли небувалий сюрприз — через 200 із з гаком років і вперше (!) було виконано твір відомого композитора Карла Філіпа Емануеля Баха «Гімн подяки і дружби» з колекції Singakademie (хорової академії) Берліна, яка довгі роки після Другої світової війни бережно зберігалася в Києві, а на Заході вважалася втраченою. Композиція Баха прозвучала глибоко символічно: у спільному виконанні камерного оркестру «Київські солісти» і хору Singakademie.

За цією подією стоять довгі роки пошуків зниклих раритетів з одного боку, сумніви та палкі суперечки переможців — з другого: віддавати чи не віддавати військовий трофей тим, хто свого часу пограбував і зруйнував нашу країну. І, як відомо, український парламент сумнівався, затвердити чи ні досягнуту домовленість Президента України Л.Кучми і канцлера ФРН Г.Шрьодера про передачу колекції Singakademie німцям. Виникали труднощі в аналогічних ситуаціях і в інших країнах. (Розпочатий обмін цінностями Росії і Франції було припинено, бо російська Дума тоді ще не прийняла відповідного закону.)

Наштовхуючись на це питання безпосередньо в Німеччині, посол України у ФРН А.Пономаренко зазначав, що наприкінці Другої світової війни та в перші повоєнні роки почалося безпрецедентне за масштабами переміщення величезних масивів культурних цінностей. Із проблемами реституції згодом зіштовхнулися не лише жертви, але виникла потреба повертати і німцям їхні культурні цінності, відповідно до норм міжнародного права. І якщо Україна прагне стати рівноправним членом європейського співтовариства, вона має дотримуватися цих вимог. З’явилося повідомлення про те, що український парламент підтвердив існуючу домовленість німецької й української сторін про повернення колекції хорової академії Берліна, яку стали іменувати «Архівом Баха», у ФРН.

 

Чому культурний світ так переймався долею цієї колекції?

Хорова академія понад 150 років була основною хранителькою німецьких музичних рукописів, і в її фондах зібралося понад 5100 одиниць зберігання — творів західноєвропейських композиторів XVI—XIX століть: Генделя, Телемана, Перголезі, Моцарта, Гайдна, Вівальді, Бетховена, Мендельсона й інших геніїв світової музичної культури, а ядром став так званий старий архів Баха з творами Й.-С.Баха та членів його родини. Окрім нот зберігалася й епістолярна спадщина, у тому числі листи Гете директору академії з 1800 по 1832 р. Карлу Фрідріху Цельтеру. Було складено каталог робіт, який став відомий як «Каталог Цельтера». Відповідно до нього на більшості партитур було проставлено олівцем позначки, що й допомогло ідентифікувати їх при виявленні.

Довгі роки «Архів Баха» шукала Патриція Кеннеді Грімстед, а згодом професор Крістоф Вольф (з Українського наукового інституту Гарвардського університету). Вольф — головний експерт у «бахознавстві», директор архіву Баха в Лейпцигу. Про одіссею бахівських документів хорової академії Берліна П.Грімстед повідала в монографії та статтях у міжнародному журналі «Трофеї війни» й «Архівах України». У зв’язку з бомбуваннями Берліна союзниками 1943 року почалася масова евакуація культурних цінностей у шахти, монастирі, замки Саксонії, Чехії та Польщі, включені до складу Третього рейху. У серпні 1943 року 90 упаковок фонду хорової академії Берліна (14 великих ящиків) перевезли в безпечне місце в замок Уллерсдорф за 80 км від Вроцлава. Куди вони поділися згодом, ніхто не знав. Гадали, втрачені назавжди. Лише в середині 70-х років К.Вольф уперше почув від німецьких колег, що, можливо, частина колекції збереглася в Києві, оскільки там 1969 року, а потім у Ленінграді було виконано твір Вільгельма Фрідемана Баха, хоч він ніколи не публікувався. 1996 року в книзі німецьких дослідників Леманнів про трофейні команди Червоної Армії з’явилося посилання на радянський секретний документ Мінкульту СРСР від 1957 року про те, що частина трофейного зібрання міститься в Києві. Це була сенсація! Навесні 1998 року, готуючись видати музичну спадщину Карла Філіпа Емануеля Баха, Крістоф Вольф відновив свої пошуки. Завдяки відкритій позиції керівництва Держкомархіву України Р.Пирога і Г.Боряка, в Києві вдалося дізнатися, що тут справді перебуває частина колекції Баха, яку 1973 року з консерваторії передали на зберігання в Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Розповідаючи про бахівську одіссею, П.Грімстед скептично відгукувалася про факт врятування колекції радянськими танкістами як про «легенду». І повідомляла про існування трофейних команд, у тому числі від України, і називала керівника, підполковника І.Шевченка. А як доказ наводила копію його телеграми з Німеччини до Києва. Чи то вона не помітила, чи то не зрозуміла, але в тій телеграмі йшлося, що в одному із замків він виявив викрадені фонди публічної і наукової бібліотек Києва, харківського університету, Музею революції в Москві. П.Грімстед, засуджуючи нас, забуває, хто ж справжній винуватець таких колосальних переміщень культурних цінностей! Спокушалися на трофеї багато хто. А «Гімн подяки і дружби» Карла Філіпа Емануеля Баха вперше прозвучав, виявляється, не 12.09 у Берліні, а 23.03.2001 року в Симфонічному залі Бостона. Однак професіоналізм і відданість цеховим інтересам дозволили Патриції об’єктивно оцінити, на якому високому рівні архівісти й музикознавці України зуміли зберігати унікальну колекцію протягом такого тривалого часу. У статті вона написала: «...перед бібліотекарями й архівістами, які виконали свій святий обов’язок — зберігати документи, залишається лише схилити голову на знак подяки. Адже колекцію хорової академії, яка пережила війну, багато разів могли знищити чи просто кинути напризволяще, особливо в роки повоєнного лихоліття. Тепер «Архів Баха» не заручник війни».

Справді, наші фахівці зберегли музичні шедеври для світової культури й науки. Як слід було вчинити в цьому складному випадку, щоб і домовленостей між Україною та ФРН дотриматися, і віддати належне «подвигу» наших спеціалістів?! У розмові про це доктор історичних наук Г.Боряк згадав висловлювання, що війну не закінчено доти, доки не буде повернуто останню «переміщену цінність». Керівники Держкомархіву України зробили все можливе, аби було враховано й інтереси нашої держави, домоглися мікрофільмування творів (німецька сторона виділила чималі кошти на це), таким чином, вони доступні для використання в музикознавстві і виконавській діяльності у нас. Крім того, німецька сторона погодилася з пропозицією української, щоб колекцію прийняла державна так звана Прусська бібліотека, де вона буде доступна широкому колу дослідників, студентів, виконавців.

Два роки експерти-музикознавці, архівісти, правники, представники німецької й української сторін напружено працювали над ідентифікацією творів і правовим аспектом справи. Робота над «Архівом Баха» об’єднала багато культурних центрів різних країн. У серпні 2000 року було підписано угоду між ЦДАМЛМ України, Національною музичною академією України ім. П.Чайковського, Архівом Баха в Лейпцигу, Singakademie Берліна і музичним факультетом Гарвардського університету про співпрацю у зберіганні, опрацюванні та використанні унікальної колекції. У фонді 441 ЦДАМЛМ України, в описуваній колекції, є багато творів композиторів XVIII століття слов’янського походження, що викликало до життя створення Центру музичної славістики ім.Максима Березовського архіву-музею за підтримки Гуманітарного інституту Паккарда й Українського наукового інституту Гарвардського університету. Воістину музика об’єднує народи.

Нам важливо було знати думку німецької сторони, інтереси якої представляє директор «Архіву Баха» у Лейпцигу професор Крістоф Вольф, головний міжнародний експерт із творчості Баха й Моцарта, який займається міждисциплінарними дослідженнями музики, історії, філософії. У розмові з ним ми торкнулися військових епізодів, «трофейного» питання і перспектив українсько-німецької співпрці.

— Пане Вольф, існує кілька версій про те, в якому вигляді знайшли «Архів Баха». Дехто говорить про врятування архіву, інші — про його викрадення. До речі, у військовому минулому мого батька-хіміка є епізод, коли він у якомусь розбомбленому німецькому будинку побачив ноти Вагнера, які валялися на підлозі, підібрав і по-своєму врятував їх. У Києві, хоча офіційні установи відмовилися взяти твори «улюбленого композитора Гітлера», він усе ж таки знайшов диригента, який був щасливий зіграти їх зі своїм колективом. То що ж насправді було з «Архівом Баха»?

 

— У цьому випадку ситуація була іншою. Вся спадщина упакована в ящиках, пронумерована, перебувала в ідеальному порядку. Тож ішлося не про врятування, а про трофей переможців, Червоної Армії, яка знайшла її.

— Як ви оцінили стан архіву після стількох років зберігання в Києві?

 

— Архів Баха я знайшов у відмінному стані!

— Які перспективи має архів після повернення на батьківщину?

 

— Ми керуємося наміром, щоб у всіх залишилася можливість для наукового опрацювання й інтернаціональної роботи з архівом Баха. Це ж не лише національне надбання. Це — світова спадщина. Звісно, добре, що колекція повернеться на своє початкове місце, але вона має бути доступна всім.

— Кажуть, що «перша ластівка» прилетіла з бахівського зібрання додому ще в січні нинішнього року?

 

— Так, тоді під час візиту до столиці ФРН Президент України Л.Кучма як символічний жест дружби подарував німецькому канцлеру один примірник рукопису композиції Й.-С.Баха для органа (збірник на 100 сторінок). До речі, німецька сторона теж зробила акт доброї волі — виділила DM200 тисяч на реставрацію Успенського собору в Києві. Зараз дуже багато часу забирає мікрофільмування, але, сподіваюся, ми вкладемося у визначений термін. Восени все буде закінчено, упаковано й передано німецькому канцлеру в його літак.

— Чи існує перспектива подальшої німецько-української співпраці у сфері музикознавства?

 

— Так. Є план видати німецько-український каталог та інші наукові публікації тих найменувань з архіву, які ніколи не бачили світу. Звісно, йдеться не про видання всього фонду, а про вибране. Мені дуже хочеться подякувати дирекції Держкомархіву України — пану Пирогу і доктору історичних наук пану Боряку — за неоціненну допомогу, а також директору і колегам із ЦДАМЛМ України та Київській консерваторії. З ними було чудово працювати.

— Чи є якісь дані про вивезені з України трофеї, що перебувають у Німеччині?

 

— Те, що знайшли свого часу через керівництво Червоної Армії, було передано в Москву, а вона мала вирішувати це питання. Зараз проводиться тристороння робота по вектору Україна—Росія—Німеччина. Німеччина, коли в неї щось залишилося, зрозуміло, готова віддати все Україні, якщо вона конкретно зазначить місцезнаходження своїх матеріалів.

Було б неправильно думати, що в німців на культурній ниві немає проблем. Після фінансових афер у Берліні за спиною (чи з відома?) міської влади столиця опинилася у фінансовій «ямі», і витрати на культуру було різко скорочено. Не випадково, радіючи можливості Singakademie виконувати раритети, які повернулися на батьківщину, автор замітки в Der Tagesspiegel Ф.Хансен одразу нагадує, що сенат має матеріально підтримати їхні творчі зусилля. А оркестр із чудовою репутацією виконавця класичної музики XVII—XVIII століть (до речі, його назва — Kammererorchester Carl Philipp Emanuel Bach) протягом усіх років існування утримував себе сам, а зараз змушений на афішках своєї програми звертатися до потенційних відвідувачів концертів із проханням купити їхній абонемент за DM120 на весь рік! Бо при такій політиці в галузі культури і фінансовому становищі міста оркестр буде змушений припинити існування і не зможе виконувати музику, яка повернулася додому, у тому числі й улюбленого Карла Філіпа Емануеля Баха, музику, яка мовчала століття...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво