«Музеї мертві, інституції — дискредитовані...» Місце художника — на одеській барахолці

Поділитися
У тихій Одесі іноді трапляються гучні артпригоди. Недавно тільки й говорили про рейдерські посягання на мистецтво — атаки на cалон Спілки художників (згодом їх вдалося відбити)...

У тихій Одесі іноді трапляються гучні артпригоди. Недавно тільки й говорили про рейдерські посягання на мистецтво — атаки на cалон Спілки художників (згодом їх вдалося відбити). А тепер продовжимо омонімічну гру…» Артрейдерство…» — черговий суто одеський намір, який і визначив художникам «останній острів життя». І «острів» цей — Блошиний ринок!

З відозви куратора «Артрейдерства на Старокінному ринку» Ігоря Гусєва:

«Музеї мертві, інституції дискредитовані, галереї буржуазні. Останнім островом життя залишається для художників барахолка. Саме тут, у серці Молдаванки, на Старокінному ринку й відроджується старий, добрий акціонізм...»

...Знаменита барахолка на Молдаванці в Одесі — Старокінний ринок, неділя, вересень 2007 року, полудень. Ув’язаний у «конверт», як для немовлят, але великий, — у ковдру, але з блакитним бантом, на тротуарі лежить огрядний дядько і оглашає місцевість благопобажаннями. Це художник. Він нібито озвучує написи. Він їх бачити не може. Їх пишуть на його покривалі. Вони різні, ці написи, — добрі, до непристойності стандартні, єхидні. Одне посилало всіх нас «вместе взятых сами знаете куда от жизни такой треклятой». Відчувалося, що більшість реплік — заготовлені заздалегідь. Не просто молодик прийшов, ліг, щось там наговорює вголос, а це — перформанс — «підготовлене художнє дійство». Адже сьома за ліком акція називалася «Лист щастя».

Отримати лист щастя! Написати лист щастя! Набрати на ПК... і відіслати його з голубом! (Такий жест також мав місце.)

Чи слід його переписувати 12 разів і розсилати? І яка кара чекатиме на того, хто не поділиться ним з іншими? І взагалі, розуміння того, ЩО є щастя, — питання філософічне. Щастя кожен вільний розуміти і сприймати індивідуально. А тому версії «Листів щастя» і види звернення з такими посланнями куратор пропонував різні, на кшталт: «1.Порвати. 2.Утопити в каналізації. 3.З’їсти. 4.Скласти орігамі. 5.Підкинути другу. 6.Здати в макулатуру. 7.Сканувати. 8.Загорнути оселедець. 9.Загубити. 10.Покришити конфеті. 11.Підтертися. 12.Зашити за комір. 13. Скурити. 14.Облити кислотою. 15.Заморозити.
16. Продати циганам. 17.Спалити. 18.Закласти в ломбард. 19.Перетворити на артоб’єкт». Що й було зроблено.

За відсутності в місті Одесі не те що центру сучасного мистецтва (був, та потім його, як шапіто, згорнули й відвезли в невідомому напрямку), немає взагалі майданчика для його реалізації, ідея «артрейдерства» вищою мірою актуальна. Її автор — Ігор Гусєв, успішний український художник, в якого «серце болить за Одесу», і він знає, ЩО таке Одеса.

Акції не випадково виникли в наймальовничішому місці історичної Одеси, легендарному Старокінному ринку, де і в глухі радянські часи, казали, купити можна було практично все — аж до ядерної бомби в розібраному вигляді (адже місто портове!). Місто ж зберегло свою барахолку як раритет, суботньо-недільний обряд.

«Артрейдерство» з самого початку було присвячене темі «міського середовища як відкритого культурного простору», де художники і віддавалися акціонізмові й концептуалізму. А Гусєв як куратор намагався всіх переконати, що це такі «нові форми комунікації».

Правду кажучи, «комунікації» не виникло, хоча потім, десь із третьої акції, бабульки та гуляки притерпілися і самі сталі вишукувати «де тут акціонують?» Придивлятися стали. Написи до робіт читати. Зіставляти... Свою думку висловлювати («яка нісенітниця!»).

«А те, що воно «сире» (свіже), ха! — то над цим ефектом усе сучасне мистецтво б’ється. Тут важливий КОНТЕКСТ, — переконує пан Гусєв. — Завдання «артрейдерства на Старокінному» полягає:

— в реанімації культурної значимості Молдаванки і традицій блошиних ринків;

— їхній аналіз на предмет можливої передислокації;

— пропаганда спекулятивного стритарту (?) і технології неокустарності (??);

— а також неманіпулятивні (???) техніки впливу на усвідомлення значимості новітнього мистецтва».

Не більше й не менше! Цілі, скажемо прямо, вигадливі, наполеонівські. Проте вимушений хід виявився органічним духові та специфіці Молдаванки. І тут слід відверто визнати той факт, що Одесі справді притаманний «речовизм». Така вже органіка міста.

Зате на Старокінному можна зустріти (несподівано здригнутися) — статуетку з бабусиної етажерки, шкатулочку, сковорідку, відкривалку «а ля сов’єтік», та мало що.

Після знищення Сінного ринку в Києві Старокінний залишився останнім редутом блошиних ринків (тьху-тьху). «Старокінний — скарбниця, можна знайти все! Це — процес реалізації мрії!». Сільничка мого дитинства! ПОБАЧИТИ її — дорівнює зустрічі! Ностальгія, адже річ ця обжита — справжня, вона прожила своє життя, має історію... Це такий собі НАТЮРЕЛЬ.

Ні, я не закликаю відроджувати речовизм (це вже благополучно реалізовано, притому в сукупності з міщанством, причому досить паскудним — «пивно-радіо-шансонного» зразку). Я не закликаю зразу кинутися читати Ж.Бодріяра, хоча чом би й ні! Адже в нього є цікаві речі з приводу ролі старих і нових, поліхромних речей.

Отож, свої ідеї художники акціоністи-концептуалісти втілювали дуже (кічово чи кітчево?), — у стилістиці «кітч» із вживаних речей. Ідеї стосувалися «Розбору польотів», панк-року в Африці, «Співочих птахів і ліпнини» — саме в такій низці; «Ігроманії», «Листів щастя» і планується ... «Волосся», яке грайливо-некрофільськи з усіх міських стовпів у вас хочуть купити, задорого. Ідеї класиків московського концептуалізму одеситів Ігоря Чацкіна, Леоніда Войцехова, самого Сергія Ануфрієва, Олександра Шевчука, Анатолія Шевчука доповнювалися авторами з Берліна, Амстердама, Москви, Франкфурта-на-Майні, які з задоволенням поєднували серпневий відпочинок у «перлині біля моря» з заняттям стритартом. Вийшовши на вулицю, вони практикували сім тижнів поспіль соціабельність і сарказм (Гусєв вважає, що «гумор»).

Художники, до речі, порівну розмішалися — славетні з початківцями, а страшно модні в Москві та Києві Дмитро Дюльфан, Сергій Зарва й Ігор Гусєв — із традиціоналістами. Сергій Ануфрієв навіть написав спеціальні тексти, як суперзнаменитий текстовик, він увійшов в історію сучасного європейського мистецтва з групою «Медгерменевтика», що займалася концептуальним дослідженням наявної реальності. Якої на Старокінному — надмір.

Як і годиться, все виставлене тут покладене на підстилки — на землі. І треба дуже постаратися, щоб ставитися до арткомпозицій, хоча й з підписами, як до творів мистецтва. Ось якщо просто ТАКЕ виставити в галереї, то буде концептуалізм, а так виходить більше «акціонізм»... Хоча гола, «пряма» робота з об’єктами ready made з переосмислення тут ведеться. Одне слово, це — не забава. Це — пряма «вставка». Художники прибрали дистанцію й вибудували дискурс.

Для снобів і успішних творців усе це — бравада. Так! Бравада! Накладена на суто одеську вітальність у ситуації, коли прогресивні персонажі, які вважають себе меценатами, нічого, що починається після антикваріату, не годні визнати за мистецтво.

Рідкісна в українському художньому середовищі атмосфера доброзичливості та співпраці, — напевно, один із найважливіших результатів акції. Літні учасники вже переважно залишили Одесу. Холоднішає. Тепер акції проходитимуть лише один раз на місяць, зате готуватимуться ретельніше. До речі, що там у вас із «Волоссям»?

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі