МУЗЕЙ — СПРАВА ДЕЛІКАТНА

Поділитися
Це «за Совітів» Львівщина була периферією. А в більш ранні періоди історії наш край не випадав із європейських культурних процесів...

Це «за Совітів» Львівщина була периферією. А в більш ранні періоди історії наш край не випадав із європейських культурних процесів. Наші зодчі-предки без жодних комплексів створювали житлові, сакральні й адміністративні будівлі в кожному зі стилів Західної Європи, від романського й до конструктивізму. У ХVII — ХІХ століттях Європа страшенно захоплювалася Китаєм та Японією. Японська культура глибоко вплинула на європейську. А ось мода на Китай так і залишилася привілеєм аристократії, масово не поширилася, тому ні в що спеціально європейське не розвинулася. У дворянських маєтках оформлялися «китайські кімнати», а монархи могли собі дозволити «китайські палаци».

Кожна з цих східних естетичних пошестей знаходила своїх послідовників і в нашому краї. Чудових зразків сецесії у містах Західної України повно. Ми зробимо бліцпропаганду галицької «прокитайської архітектури», оскільки вона «захована» у віддалених від великих населених пунктів місцях і мало знайома навіть фахівцям. Уже в ХVII столітті Підгорецький замок (нині — Львівська область) мав свій «китайський зал». На території Золочівського замку (знову ж, нині — Львівська область) був створений цілий «Китайський палацик». Так він називався в документах початку ХVIIІ століття.

Нині з «китайського» у «Китайському палацику» збереглися тільки специфічні криволінійні контури покрівлі. Чи був китайський стиль в архітектурі інтер’єру, невідомо. Його внутрішнє оздоблення стерла жорстока рука історії, особливо постраждав він у період СРСР (тут містилася в’язниця, потім — ПТУ). На щастя, не всі архіви згоріли: за збереженими інвентарями працівники Львівської картинної галереї (ЛКГ), до структури якої входить згаданий Золочівський замок, виявили, що в «Китайському палацику» «було дуже багато східних речей».

Упорядкування інвентарів для власників майна в Європі було справою повсякденною — вони використовувалися в питаннях спадщини. Раціональні європейці фіксували все, що мало матеріальну цінність (вікна, двері, печі, підлогу, посуд і т.д.). Візантійська традиція, а за нею — й радянська, таку практику в приватному житті кваліфікувала як скнарну й непристойну. «За Совітів» інвентаризувати дозволялося тільки державне майно. Коли директор ЛКГ Борис Возницький домігся, щоб Золочівський замок передали тоді ще Львівській галереї мистецтв, відповідні описи істотно допомогли у відновленні пам’ятки архітектури. І занудно-меркантильна практика галицької знаті добре прислужилася працівникам ЛКГ.

Відновлений на рівні будівельних робіт «Китайський палацик» необхідно було чимось наповнити. Повернути об’єктові його «рідні китайські речі», розграбовані або знищені, не видавалося за неможливе. Можна було б, узявши за основу назву палацу, поставити за мету створення на базі «Китайського палацику» музею, умовно кажучи, китайського мистецтва. Його можна було б створювати, якби спеціалісти музейної справи не знали, що під поняттям «китайщина» з ХVII століття в Європі розумілося все, пов’язане і з Китаєм, і з Японією, і з Кореєю... і зі Сходом узагалі. Відштовхуючись від такого трактування словосполучення «китайський стиль», галерея вирішила облаштувати в Золочеві Музей східних культур.

Створювати новий музей було неважко. Скажімо, зал «Культура Китаю і Японії» робився легко. Галерея у своїх запасниках мала більш ніж достатньо китайських і японських предметів мистецтва та побуту ХVII — ХIХ століть (кераміка, різьблення по каменю й дереву, лак, нецке, віяла і т.д.). Узагалі, львівські музеї у цьому плані не обділені — мають багаті зібрання, можливо, найкращі в Україні.

Гріх було скаржитися галереї і на комплектування залу «Культура мусульманських країн». Експонатів цього культурного ареалу у фондах ЛКГ також не бракувало. «Ісламські предмети» (килими, карбування тощо) в Галичину проникали без європейських посередників, які звершили великі географічні відкриття. Земля, яка нині називається Львівською областю, мала прямі тісні давні контакти з арабами, кримськими татарами, турками. Контакти ці були торгового й військового характеру. Ті ж турки, але в ХVII столітті, 12 разів захоплювали той-таки Золочівський замок. У ХIХ столітті в нас, як і в усій Європі, предмети ісламського Сходу цілеспрямовано почали колекціонувати.

Зненацька для формування нового музею відкрилося ще одне джерело. Приїхав одного разу у Львів у своїх дипломатичних справах посол Індії в Україні. Випадково почув, що в Золочеві створюється Музей східних культур. Вирішив подивитися. Було це лютої зими, а дипломат із тропіків прибув у туфельках та плащику. Змерз індус. Дівчата в музеї натопили, піднесли настоянку на кизилі... Відігрітий посол Індії полюбив Золочівський замок і сказав: «Дівчата, приїжджайте, я дам вам експонати». Дівчата з Києва привезли дві валізи цінних речей. А коли в посла завершувався термін перебування в Україні, він привіз «машину експонатів»: усе, що становило етнографічну й художню цінність, що мав у посольстві, привіз у Золочів. Дорогий подарунок!

Вчинок індійського дипломата навів працівників ЛКГ на думку, що інші посли східних держав, швидше за все, також хотіли б допомогти новому музею. Галерея торік розіслала в усі посольства «східних країн» листи, в яких виклала своє бачення створення музею. Як результат, вдалося укомплектувати окремий зал «Культура Індії, Індонезії, В’єтнаму і країн Тихоокеанського басейну».

До речі, зал «Культура мусульманських країн» міг бути презентабельнішим, якби не деяке дипломатичне непорозуміння. Одна з арабських країн, як повідомило кілька місяців тому Возницькому Міністерство закордонних справ України, надіслала для галереї «велику кількість експонатів». Хто з арабських держав розщедрився, у ЛКГ не знають досі... Бо ніяк не можуть одержати належного галереї подарунку. Все застопорилося в МЗС. Спочатку це відомство поцікавилося в ЛКГ, чи в змозі вона заплатити шість тисяч гривень для розмитнення посилки. Хоч як було складно в ЛКГ з фінансами, а все ж вона погодилася вишукати ці кошти. Після чого МЗС згадало, що воно, згідно з чинним порядком, саме повинно провести цю процедуру на митниці. На цьому питання з «арабською посилкою» затихнуло.

Чого музеєві трохи бракувало, то це — солідної історичної глибини. Музей, який себе шанує, повинен починатися зі стародавніх Єгипту й Шумеру. І ось тут творці Музею східних культур відчули деякі труднощі. В самій ЛКГ з єгипетських експонатів було лише чотири маленькі фігурки. Шумер не представлений узагалі. ЛКГ звернулася по підтримку до музеїв –партнерів Львова.

Допомогли Музей етнографії та Історичний музей, де знайшлися потрібні галереї експонати. Оскільки ті речі, що були передані, пилюжилися в запасниках і ніколи не виставлялися. А так у цих експонатів з’явився шанс постати перед очима широкої аудиторії.

У своєму прагненні закопатися «в історію Сходу» Возницький пішов навіть далі самих шумерів, чию цивілізацію більшість учених на сьогодні визначає як найстародавнішу. Частина першого залу, де представлені Єгипет і Шумер, під натхненним впливом Бориса Григоровича, була присвячена Кам’яній могилі. Зазначене рішення директор ЛКГ пояснює так: «Ця пам’ятка археології, розміщена десь за 15 кілометрів від Мелітополя Запорізької області, зберегла до наших днів значну частину зображень (малюнків і знаків), найдавніші з яких датуються ІІ — Х тисячоліттями до різдва Христового! Систему знаків Кам’яної могили, які датуються VIIІ — VII тисячоліттями до нашої ери, є підстави вважати найдавнішою писемністю. Ніхто не був до кінця впевнений, чиїх рук це справа. Вчені чомусь тривалий час серйозно не шукали, ким були ці люди в етнічному розумінні. Це була «просто певна культура». Така невизначеність тривала доти, доки за вивчення Кам’яної могили не взявся мовознавець-шумеролог Анатолій Кифішин. У 90-х роках минулого століття він прочитав ці знаки. «Знаки» Кам’яної могили містять відомості про тих самих богів, що й тексти, власне, Шумер. Знаки, прочитані в Приазов’ї, Кифішин кваліфікує як протошумерське письмо. Доки не відомі інші джерела, Кам’яну могилу можна апріорі вважати найстародавнішим архівом найдавнішого у світі письма. Я поділяю точку зору, згідно з якою, пониззя Дунаю, Дністра, Бугу та Дніпра є прабатьківщиною шумерів. Для мене також очевидне те, що культура, у межах якої була створена Кам’яна могила, проіснувала на наших землях до часів Київської Русі».

Борис Григорович знає, що такі революційні погляди на історію поділяють далеко не всі вчені, у тому числі — й вітчизняні. Але мало хто сперечатиметься з тим, що цей подвижник музейної справи виставив у завершальному, п’ятому, залі Музею східних культур. Зал називається «Україна і Схід». У ньому розкриваються взаємовпливи цих двох культурних світів.

На прикладі низки предметів творці музею демонструють, що виготовлені в Бучачі «східні килими», у Бродах — «слуцькі паски» й шаровари запорізького козака в нас з’явилися під впливом турецької, а наша ікона — візантійської культури. До речі, власне християнство — продукт Близького Сходу. Про це відвідувачам музею нагадуватиме величезне (3 на 2 метри) мальовниче полотно «Єрусалим», виконане 1696 року для Успенської церкви у Львові. На цій картині, витриманій у традиціях європейського образотворчого мистецтва, відтворена колиска трьох релігій із усіма її святинями.

Інша частина залу «Україна і Схід» — поки що в основному анотаційна — розвіює хибну думку про те, що тільки культура України відчула на собі вплив Сходу. Був неабиякий зворотний зв’язок. Культурний вплив нашої Батьківщини на східні країни в новому музеї проілюстрований біографіями видатних українців. Величі цих людей, мабуть, не зіпсує навіть телеграфний стиль, у якому вони через брак газетної площі описані. Роксолана, дружина Сулеймана Пишного, «видатний політичний діяч Туреччини середини ХVI століття»: побудувала першу в Османській імперії лікарню, а в Стамбулі — притулок для бідних; ініціювала будівництво найгарнішої мечеті турецької столиці «Сулейманії», по смерті була удостоєна честі почивати в мавзолеї — факт надзвичайно незвичний для ісламського контексту. Юрій Кульчицький: «подорожував Сходом як купець», під час облоги Відня йому вдалося проникнути в розташування турків і зібрати там вирішальну для перемоги європейців стратегічну інформацію, відкрив у Відні першу в Європі кав’ярню, на його честь у Відні названо вулицю і споруджено пам’ятник. Вацлав Жевуский: представник ополяченої української шляхти, офіцер австрійської армії, збирач східних рукописів, співвидавець одного з перших журналів на теми Сходу, прийняв іслам, відкрив для бедуїнів школи й лікарні, «діти пустелі» проголосили його своїм еміром і дали йому нове ім’я «Тадж-ель-Фаєр» («Вінок слави»). Михайло Боім: теолог, чернець-ієзуїт, філософ, піонер європейської синології (зібрав цінну інформацію про китайську науку, філософію, медицину; зібрав матеріали для книги «Флора Китаю» й підготував «Атлас Китаю», який сам і проілюстрував малюнками тварин, рослин та унікальних сценок з побуту китайців; першим у Європі уклав таблицю літочислення, яка давала можливість легко орієнтуватися в історичних подіях і династіях Китаю), дипломат (китайським імператором Йонглі посланий у Європу з місією знайти підтримку проти вторгнення маньчжур). Василь Якович Єрошенко: випускник Лондонської музичної академії для сліпих, філософ, етнограф (вивчав фольклор, звичаї і побут Китаю, Таїланду, Індії і Бірми), мовознавець-поліглот (20 мов), педагог (зокрема, викладав есперанто в Токійському університеті), письменник (на початку ХХ століття визнаний одним із п’яти класиків японської літератури).

Хто ознайомлений із вітчизняною музейною картою, той, звернувши увагу на назву нового музею, запитає: «Виходить, в Україні з’явився перший музей східних культур?» Так, досі у нас у країні музею Сходу не було. Були музеї західного та східного мистецтв в Одесі й Києві (нині музей Ханенка). До того ж аматорів старовини й професіоналів музейної справи просимо відзначити той факт, що в Золочеві створено музей навіть не східних мистецтв, а саме — східних культур. У експозиціях представлено широкий культурний пласт.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі