Мова як ключ до розуміння людини - Культура - dt.ua

Мова як ключ до розуміння людини

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Дмитро Дроздовський — студент-філолог першого року навчання Києво-Могилянської академії — нещод...

Дмитро Дроздовський — студент-філолог першого року навчання Києво-Могилянської академії — нещодавно видав свою першу наукову книжку «Космічна мова людської душі», яку навіть уже встигла прочитати і поцінувати королева Великобританії Єлизавета ІІ. Автору вдалося поєднати досягнення кількох дисциплін (цікаво, що не тільки гуманітарного циклу), щоб врешті відповісти на запитання: яким чином мова формує людину? І яким чином людина впливає на мову? Чи потрібні лінгвістичні дослідження сьогодні, в третьому тисячолітті із урахуванням новітніх тенденцій і перспектив?

— Видання власної збірки есеїв із філософії мови на першому курсі університету — це просто фантастичний старт. Розкажіть, яким чином все це стало можливим.

— Наша академія — це науково-навчальний заклад, тож ця книжечка, як на мене, є підтвердженням того, що ми, студенти, усвідомлюємо це. Вже впродовж двох років під час навчання в гуманітарній гімназії № 4 м. Одеси я займався питаннями філософії мови, історії мови. Перший курс Києво-Могилянської академії дав мені можливість систематизувати і класифікувати знання, здобуті за ці роки, і сформувати певний академічний концепт, який, власне, і втілено в цій книжці есеїв «Космічна мова людської душі». Цей проект також підтримав професорський склад Оксфордського університету, тому і книжка є двомовною — український та англійський варіанти. До речі, саме ці дві мови є робочими в Києво-Могилянській академії.

— Хто безпосередньо допомагав у цій справі?

— Варто розрізнити в даному разі допомогу моральну та матеріальну. Щодо моральної допомоги, то в передмові до книжки я висловлюю подяку і викладачам Києво-Могилянської академії, які допомогли унормувати збірку, своїй гімназії, Інституту мовознавства ім. Потебні, Джону Веддінгтону-Фезеру, професору, доктору філософії Оксфордського університету, який є автором англомовної передмови. Він узяв участь у цьому україно-британському проекті і був модератором цього видання. Це дало можливість отримати кошти і видати книжку.

— Яким чином ця книжка потрапила до королеви Великобританії? Виявляється, що це не так-то вже й важко — доступитися до її величності?

— У даному разі королеву варто сприймати як гаранта найкращих британських традицій, як гаранта розвитку англійської мови у світі. Таким чином, якщо ми створюємо якийсь якісний продукт, послуговуючись англійською мовою, то ми засвідчуємо свою повагу до цієї мови як до мови міжнаціональної комунікації. Знову ж таки — пан Веддінгтон, який є почесним сером Лондона, презентував цю роботу британській монархічній родині. Мовні питання, які я ставлю у своїй книжці, зокрема такий соціолінгвістичний феномен як суржик, як мовне каліцтво, мають певні паралелі і в англійській мові.

— Рік тому треба було обирати вищий навчальний заклад — де шукати себе, де самореалізовуватися. Думаю, у вас була можливість вільного вибору. Чому саме Києво-Могилянська академія?

— У 2004 році я став переможцем Всеукраїнського етапу Малої академії наук у царині української літератури, тричі був призером Всеукраїнського етапу шкільної олімпіади з української мови та літератури. Це давало мені можливість вступати до вищих навчальних закладів за особливими умовами. Однак, незважаючи на те, чи були б у мене ці перемоги, чи ні, безперечно, я б вступав до Києво-Могилянської академії. В першу чергу, тут є традиції: за 390 років академія змогла сформувати певний культурний, духовний та інтелектуальний простір — певну ауру. По-друге, це надзвичайно високий інтелектуальний та освітній рівень. Сьогодні ми прагнемо до зміщення акцентів із навчально-наукового на науково-навчальний відповідно до європейських стандартів. Скажімо, Оксфордський університет або університет у Глазго тощо, як я мав змогу пересвідчитися, — це, в першу чергу, науково-навчальні установи. І студенти, і викладачі цих університетів перебувають в одному науковому полі. Ті доробки в гуманітарній царині, які подає Києво-Могилянська академія сьогодні на всеукраїнський загал, заслуговують поваги.

— Представлені в книзі міркування мають міждисциплінарний характер, охоплено дуже широкий спектр гуманітарного знання — від мовознавства до теології. Яке майбутнє чекає ваші наукові дослідження?

— Я намагався екстраполюватися на концепт філософії мови, а це, безперечно, апріорно вимагає знань в різних галузях: культурології, філософії мови, соціолінгвістиці, фізиці, біохімії. Сучасні дослідження в гуманітарній царині неможливі без застосування цих дисциплін. Якщо ми намагаємося розкрити сутність будь-якого питання, першооснову, то ми повинні посилатися на ту наукову реальність, яку продуковано кількома галузями. Тільки тоді ми можемо з найбільшою вірогідністю стверджувати, що наш результат достовірний. У своїй книжці я виходжу з певного індивідуального начала, тобто яким чином людина створює мову і яким чином мова створює людину, яким чином мова впливає на біополе людини і яким чином біополе, продуковане мовою та людиною, впливає на подальшу її долю. Сьогодні у світі немає єдиної концепції походження мови. Чому? Тому що в певний історичний час досліджували лише її окремі аспекти. Сьогодні ми намагаємося задля того, щоб видати певну істинну реальність, поєднати всі ці аспекти в щось цілісне. Майбутнє — за дослідженнями на межі.

— Ви пишете, що ХХІ століття має стати епохою духовного ренесансу української нації. Звучить оптимістично та сміливо. Що дає підстави для такого прогнозу?

— Ми повинні зрозуміти, що попередня епоха, епоха гомосоветікус, створила певний міф, в якому перебувала людина. Сьогодні ж ми маємо всі можливості для вільного розвитку, і в той же час ми маємо альтернативу. Я б звернувся до Мірандоли, який стверджував, що Бог створив людину, але не визначив їй місця, і далі людина повинна сама відшукати своє місце в цьому світі. Сьогодні немає територіальних бар’єрів, ми всі перебуваємо в єдиному культурно-інформаційному просторі. Безперечно, це накладає певні умови на культурно-духовне відродження. «Не-ренесанс» стає просто неможливим, бо людина стала вільною, відчула себе творцем цього простору. У той же час людина зрозуміла, що без певних духовних настанов це існування втрачає свій первісний сенс. Тому, ґрунтуючись на історії мови, на філософії мови, я показую, що мова виконує не лише комунікативні функції, а також, скажімо, магічно-містичні. Таким чином, відродження людини я вбачаю насамперед у відродженні мови. Феномен мови та слова наявний у людині на всіх рівнях, і передусім на рівні генетичному. Генетична детермінація — це, по суті, теж мова.

— Які у вас творчі та наукові задуми на найближче майбутнє?

— Будь-який фініш — «це, по суті, старт». Таким чином, я сподіваюсь, вже на початку квітня знову-таки за сприяння Інституту мовознавства ім. Потебні вийде нова книжка, в якій я буду екстраполюватися не лише на питання філософії мови, а також на питання історії давніх мов: ассирійської, ассиро-вавилонської, мови держави Харрапа, санскриту. Я розглядатиму, яким чином ці первісні протомови впливали на свідомість людини, яким чином мова сьогодні впливає на формування світогляду. Я намагаюся провести певні паралелі між цими давніми мовами та українською мовою. Ми говоримо, що українська мова дуже мелодійна, милозвучна. Чому? Тому що вона зберегла певні властивості цих давніх мов. Третій розділ буде присвячено взаємозв’язку, який існує між людиною, мовою та духовністю. Також у книжці розглядатиметься питання впливу поезії на свідомість людини. Скажімо, у Британії, Японії поезію використовують як терапевтичний засіб.

— Чи можете сформулювати головне правило космічної мови людської душі, яке всі ми маємо знати напам’ять?

— Я думаю, визначення має бути таким: якщо в певний історичний час ми стверджували, що людина створила мову, то варто сказати, що і мова також створює людину. Одна з основних функцій мови — це людинотворча функція (так стверджує відомий філолог, член НСПУ Олекса Різниченко). Перш за все, ми повинні вивчати себе, вивчаючи себе, нам варто вдосконалювати знання своєї мови.

***

На «круглому столі» «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних та вічних», що відбувся в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» напередодні ювілею Ліни Костенко, Дмитрові Дроздовському поетеса напророкувала: «Ось побачите, ми про цього хлопця ще почуємо. Я ніколи не помиляюсь».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво