Моцарт. Знак нескінченності - Культура - dt.ua

Моцарт. Знак нескінченності

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

Європа відзначає 250-ліття великого композитора. Моцартівське свято — це небувалий розмах заходів. Ювілейні вшановування триватимуть весь рік...

Європа відзначає 250-ліття великого композитора. Моцартівське свято — це небувалий розмах заходів. Ювілейні вшановування триватимуть весь рік. У Відні очікуються оперні постановки знаменитих режисерів Крістіана Лупи («Чарівна флейта») і Патріка Шеро («Так чинять усі»), світова прем’єра фортепіанного концерту Чіка Коріа для камерного музичного ансамблю й джазових музикантів (форма, схожа на ту, що її вибрав для себе колись Моцарт як автор і виконавець). Будуть і кінофестивалі, і симпозіуми, і презентації книжкових бестселерів, яким обіцяє стати книжка «Їмо і п’ємо разом із Моцартом».

Якщо обійти з тильного боку знаменитий віденський собор Святого Стефана (відомого ще й тим, що тут вінчався Моцарт) і ввійти під арку сусіднього будинку, через сорок-п’ятдесят кроків можна опинитися на вулиці Домгассе, 5, де Моцарт написав одну із найкращих своїх опер — «Весілля Фігаро» (цей будинок недаремно називають Figarohauses). Ще тиждень тому помилуватися його інтер’єром не вдалося — будівельники довершували останні приготування до ювілейних урочистостей на честь великого композитора.

Життя і смерть Моцарта обросли багатьма легендами, які до кожного ювілею починають переповідатися на різні лади. Легенда про бездарного заздрісника й отруйника Сальєрі сьогодні розвінчана тим, що сучасні музиканти в цю версію не вірять і демонстративно грають твори Сальєрі поряд із моцартівськими опусами. Як не вірив у смерть батька від руки Сальєрі молодший син Моцарта Франц Ксавер, котрий став його учнем. Історію з отруєнням заплутав і сам Сальєрі. Важко повірити в те, що людина, так злочинно позбувшись суперника, після цього відверто говорила б на людях: «Якби Моцарт жив довше, ніхто не дав би і кусня хліба за наші твори». Хоча перед смертю Сальєрі намагався покаятися у причетності до смерті Моцарта.

Ще одна легенда пов’язана з буцімто черепом Моцарта. Вона нагадує давній анекдот про два знайдених черепи Олександра Македонського, перший із яких був дитячим. Відомо, що Моцарта поховали в загальній могилі на цвинтарі Святого Марка у Відні. На жаль, так ховали багатьох бідняків, а через кілька років у старі могили без гробів додавали покійників.

Дивна, майже детективна історія з прахом Моцарта має своє двохсотлітнє продовження. Гадане місце поховання великого композитора було виявлене лише 1855 року. Тоді на цьому місці поставили меморіальну колону з ангелом, який плаче. До століття від дня смерті Моцарта, тобто 1891 року, пам’ятник перенесли на центральний віденський цвинтар. Ще через кілька років музеєві Моцарта в Зальцбурзі зі спадщини відомого анатома Гірта був заповіданий «череп Моцарта», автентичність якого відразу викликала сумніви. Проте череп продовжував залишатися реліквією, аж доки 1999-го нова експертиза не дійшла висновку, що череп... жіночий. У чому також могла критися помилка — на більшості прижиттєвих зображень Моцарт більше схожий на матір, ніж на батька.

Нарешті 2004 року вчені порівняли зразки ДНК, взяті з цього черепа, із ДНК зі стегнових кісток його бабусі по материнській лінії та племінниці. Останки родичів композитора були взяті з сімейного склепу Моцартів на міському цвинтарі Зальцбурга. Потурбувавши їхній прах, австрійські вчені пообіцяли оприлюднити результати аналізу напередодні 250-річчя. За словами керівника дослідницької групи, австрійського судового патологоанатома Уолтера Парсона, попередні тести не дали переконливого результату, а результати теперішнього аналізу вже підтверджено вченими однієї з військових лабораторій США.

У нас в Україні такими експертизами й неоднозначністю їх результатів уже нікого не здивуєш. Але, хоч би чиїм виявився таємничий череп, цей перед’ювілейний танець на могилах родичів Моцарта також нагадує сюжет гучної після прем’єри в Москві опери Л.Десятникова на лібрето В.Сорокіна «Діти Розенталя», героями якої стали... клоновані композитори, у тому числі й Моцарт.

Імперський Відень, де Моцарт похований, не хоче віддавати пріоритет ювілейних святкувань місту, в якому Моцарт народився і провів більшу частину життя. Але й у Зальцбургу протягом цього року прозвучать 260 його концертів, 55 мес і всі 22 опери. І хоча пік свята припаде на літній фестиваль, від відвідувачів уже відбою немає. Типово австрійський і водночас космополітичний Зальцбург привітний, наплив туристів йому звичний і бажаний. Припускають, що протягом ювілейного року їх буде кілька мільйонів. Ось і наповнилося місто найрізноманітнішими сувенірами: крім уже звичних футболок, пивних та кавових кухлів, погрудь композитора, тарілочок та олівців із його зображенням, у магазинах з’явилися пляшечки для дитячого харчування і м’ячі для гольфа з моцартівською символікою. До добре відомих цукерок, лікерів та тортів, що носять ім’я композитора, додалися ковбаски Mozartwurst, вино і пиво. Чи заважає цей рекламно-ювілейний галас розумінню істинного значення Моцарта й оцінці його музичного генія? Це вже як подивитися. Справжнього Моцарта ніколи багато не буває, а грати його з’їжджаються чудові музиканти.

Служителі музеїв та інших меморіальних місць проявляють у ці дні особливу пильність. Привід для занепокоєння є — торік з однієї зальцбурзької експозиції вкрали воскову голову Моцарта вартістю майже 20 тисяч доларів. Постать без голови не залишилася — її невдовзі відновили, але є в моцартівських музеях і справжні раритети на кшталт скрипочки, на якій Моцарт грав у дитинстві. Про важливість для Зальцбурга реліквій, пов’язаних із Моцартом, свідчить той факт, що вже після смерті композитора архітектор Сантіно Солярі, перебудовуючи зальцбурзький собор, залишив тільки фундамент і бронзову купіль, у якій хрестили Моцарта.

А ось і він сам — дивне дитя — в колисці, але вже в перуці, вундеркінд, готовий до публічного виступу перед захопленими глядачами. У музей, відкритий ще наприкінці ХIX століття на третьому поверсі будинку, в якому він народився, треба підніматися трьома високими й довгими прогонами вузьких кам’яних східців. Пройшовши повз напівтемну кухню з піччю та давнім посудом, ми потрапимо в сяючий світ героїв «Чарівної флейти», його останньої, досі не розгаданої опери. Її було написано під впливом друзів-масонів, її атмосфера забавна й водночас містична, що багато в чому передбачає віртуальні фантазії наших днів.

Найбільш «екзотичний» (і еротичний) експонат музею на Гетрейдегассе, 9, — мішень для метання дротиків із вельми фривольною картинкою. Вона досі висить в одній із кімнат сімейства Моцартів і, мабуть, у ті часи не викликала ні в кого осуду. Взагалі, що стосується співвідношення духу й побуту в колі моцартівської родини, то останній давався взнаки частіше, і підтвердження того — епістолярна спадщина Моцарта. Ніколи не скажеш, що брутально-комічні, майже нецензурні рядки належать автору найбільш піднесених і світлих мелодій, які тільки було створено на землі.

«Він був сповнений вогню, дуже легко захоплювався будь-яким предметом, — писав сучасник, — гадаю, у разі відсутності такого винятково доброго виховання, яке він мав, із нього міг би вийти мерзенний негідник, таким сприйнятливим він був до будь-якого враження, не вміючи оцінити його достоїнства та шкоду».

Напередодні ювілею Німеччина й Австрія не змогли поділити між собою Моцарта. Німецький телеканал ZDF у передачі під назвою «Великі німці» назвав Моцарта своїм, на що посол Австрії в Німеччині заперечив: «Оскільки Зальцбург міститься на території сучасної Австрії, Моцарт аж ніяк не може вважатися німцем». Прес-секретар австрійського дипломатичного представництва пом’якшила слова свого шефа, заявивши, що в часи Моцарта Зальцбург був незалежним державним утворенням, отже, великий композитор не є ані австрійцем, ані німцем.

Висновок справедливий, незалежно від ходу думок моцартівських шанувальників. Недавно по телебаченню церемоніймейстер японських імператорських ритуалів розповідав, що на ріст квітів і рослин найблаготворніше впливають японська традиційна музика й мелодії Моцарта. У книжці «Ефект Моцарта» («Мелодії лікують!»), яка недавно побачила світ, Дон Кемпбелл пише про ще разючіші явища, які мають і метафоричний, і цілком пояснимий фізичний смисл. Музика Моцарта здатна «розігрівати мозок». Вона збуджує нервові центри, пов’язані з вищими формами розумової діяльності, такими як математика й шахи. Тоді як проста й монотонна нав’язлива музика здатна дати протилежний ефект...

Через чверть тисячоліття після народження генія безглуздо шукати його могилу, череп і сліди земного перебування, крім аркушів нотного паперу, дитячої скрипочки та давнього клавікорда. Хтось із великих дуже справедливо зауважив, що «Моцарт у житті подолав життя». Він пішов туди, звідки привело його на землю божественне провидіння, — повз середньовічну Зальцбурзьку фортецю до альпійських вершин і далі у вічність, у безкрайні космічні глибини.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво