Монополія на мову - Культура - dt.ua

Монополія на мову

30 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 30 червня-7 липня

Те, що «парад мовних суверенітетів» вкупі з урядовими контрзаходами та чи не наймасштабнішою за п.002e.

Те, що «парад мовних суверенітетів» вкупі з урядовими контрзаходами та чи не наймасштабнішою за п’ятнадцять років незалежності публічною дискусією щодо мовної ситуації у країні збігся в часі з потраплянням до журналістів висновків Контрольно-ревізійного управління «Про використання коштів на здійснення заходів з усебічного розвитку української мови», — чиста випадковість. Що, втім, аж ніяк не означає, що цю ситуацію не буде названо замовною. Адже саме «політичним замовленням» вважав і надалі вважає голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» поет і екс-депутат Павло Мовчан те, що КРУ просиділо в них весь минулий рік.

Одначе складно не погодитися з тим, що випадковість ця є дуже доречною. Бо сам по собі факт виявлених порушень у фінансових документах ВУТ «Просвіта» — основного, щоб не сказати – монопольного, виконавця державних програм із розвитку й функціонування української мови — навряд чи когось здивує або зацікавить (а найменше — саму державу). Мовляв, а хто з нашим недосконалим законодавством чогось не порушує? А ось інформація про діяльність і бездіяльність цієї організації в контексті того, що сьогодні не лише варто, а просто необхідно називати «мовною проблемою», — робить запитання «хто винен?» і «що робити?» менш риторичними.

Міністерство української мови

Наважуся припустити, що навряд чи багато громадян нашої країни знають, що за мовну політику в державі відповідає не тільки уряд в особі, зокрема, Міністерства культури, на яке формально покладено виконання держпрограми «Здійснення комплексних заходів з усебічного розвитку української мови». Навряд чи більшість наших співвітчизників узагалі підозрюють, що держава проводить хоч якусь «мовну політику». Левова частка коштів цієї програми потрапляє одному адресатові — Всеукраїнському товариству «Просвіта», громадській організації. На додачу, функціонування «Просвіти» фінансується окремим рядком у державному бюджеті (теж через Мінкульт). Таким чином, Товариство — не лише одна з буквально кількох громадських організацій в Україні, існування яких забезпечене окремою бюджетною позицією, і не просто виконавець державної програми. По суті, «Просвіта» є підрядником держави у питаннях формування і втілення мовної політики.

Можна було б щиро втішитись: існує громадська організація, представлена по всій території України регіональними осередками та понад 200 тисячами членів, представлена у парламентах усіх скликань і в кількох урядах; організація, на чолі якої незмінно стоять знані поети та інша творча інтелігенція; організація, убезпечена від непевної долі решти культурницьких об’єднань цієї країни хоч яким, але стабільним фінансуванням... Організація є, гроші є. А де мовна політика? Вже не кажучи про записане у статуті «утвердження в суспільстві принципів гуманізму, взаєморозуміння, співробітництва», що в контексті двох останніх виборів та нинішніх мовних демаршів не просто актуально, а надактуально.

Правда, на прес-конференції в листопаді минулого року Павло Мовчан не лише звинувачував державу у фактичному невиконанні програми розвитку української мови, розробленої ще 1997 року (і доповненої 2003 року), і зажадав збільшення фінансування Товариства як єдиного фактичного її виконавця за «незначну частину [виділених на цю програму] коштів». Він також розповів, що серед «найбільших реалізованих «Просвітою» проектів, наприклад, на електронних носіях було видано ілюстрований, музичний, декламований і текстуальний «Кобзар» для студентів, зараз готується новий варіант цієї книжки в ілюстраціях самого Тараса Шевченка». Як на країну, що всі п’ятнадцять років розколота відповідно до національних та мовних уподобань (результати чого болісно відлунюють, зокрема, у кожних виборах), і як на організацію з річним бюджетом понад мільйон доларів — проект справді значний і резонансний.

Звісно, можна ще пригадати вимоги Мовчана створити Міністерство української мови, заклики до держслужбовців послуговуватися державною мовою. Ну і проголошення Дня української мови та писемності, що в умовах знання випускниками української мови на 6 балів із 12 (за результатами цьогорічного експериментального тестування) є дуже помічним.

Утім, чи не найбільшу публічну активність «Просвіта» розвинула впродовж останнього місяця. «Парад мовних суверенітетів» пробудив у чинних і вже колишніх депутатах неабиякий політичний запал, і чолівка «Просвіти», одним із завдань якої, нагадаю, є «утвердження громадянської злагоди», вустами свого незмінного голови заявила, що не буде «стояти осторонь і дивитися, як ВОНИ будуть дерибанити Україну, як ВОНИ будуть нав’язувати НАМ свою волю», і закликала «без крайньої потреби не читати книжок російською». Спокусу вточнити, яку саме «крайню потребу» мав на увазі Мовчан, подолати ще можна. Але куди подітися від запитання: чому держава на безальтернативній основі вже багато років довіряє найдражливіше своє питання організації, котра фактично підтримує і пропагує риторику розколу країни за мовною ознакою?

Щодо грошей

За великим рахунком, не потрібна перевірка КРУ (замовна чи ні) — самого лише побіжного спостереження за розвитком мовної ситуації у країні достатньо, аби зрозуміти: бюджетні мільйони на мовну реальність у країні не впливають. Звісно, можна, вслід за Мовчаном, закинути державі недостатність наявного фінансування. Втім, 12,1 млн. грн. за 2003–2004 роки, здається, теж немала сума. Навіть у загальноукраїнському масштабі. Що ж розгледіла в цих мільйонах КРУ за рік сидіння у «Просвіті»?

На жаль, не дивують висновки КРУ на кшталт «про нераціональність витрачання ВУТ «Просвіта» бюджетних коштів свідчить факт здійснення фінансування початкового етапу виготовлення аудіовізуальної продукції та призупинення його фінансування на подальших етапах (за наявності фінансових ресурсів), що призвело до незавершення створення зазначеної продукції та недосягнення кінцевої мети» чи «відповідних документів щодо участі зазначених комерційних структур у тендерних торгах... до перевірки не надано». Непрозорий розподіл коштів, незавершені проекти, фільми, що так і не бачили ефіру, — це сумна реальність багатьох бюджетно-фінансованих ініціатив. Також не повернеться язик дорікнути «Просвіті» за використання коштів із невідповідних бюджетних позицій. Адже все це — наслідок не лише поганого планування всередині організації, відсутності роботи на результат, радше – ідеологічного, ніж змістового наповнення проектів, скажімо, дитячий серіал «Лис Микита» замовник проекту товариство розглядає як «пропаганду мовного середовища», а не як сучасний анімаційний продукт, що має витримати конкуренцію з Піксаром та Діснеєм. А також абсолютної безкарності за нецільово й безрезультатно витрачені кошти. Який сенс напружуватися, якщо наступний рік профінансують за будь-якої погоди? Гірше те, що держава сама створює можливості, а подекуди просто стимулює такі зловживання, ухвалюючи рішення інерційно й непрозоро, роблячи процес проходження коштів громіздким та тривалим і практично унеможливлюючи внесення змін в узгоджені плани, а головне — безальтернативно обираючи виконавців.

Попри це, все ж таки цікаво дізнатися, що «підприємства, з якими ВУТ «Просвіта» укладала договори на виготовлення аудіовізуальної продукції, як правило, виступали посередниками, а не виконавцями цих заходів, ними було укладено договори з 17 співвиконавцями, якими, у свою чергу, також укладалися угоди з фактичними виконавцями робіт, внаслідок чого у розпорядженні таких посередників залишилося близько 1 млн. грн., або 20% суми». Не менш цікавим фактом є й те, що «значну частину співвиконавців (сім комерційних структур) не знайдено ані за їхніми фактичними, ані за юридичними адресами»; що напрями діяльності частини підрядників жодним чином не пов’язані з тим, на що перераховувалися кошти; що одним із підрядників ВУТ «Просвіта» було АТЗТ «TV-Просвіта», яке, виступаючи, знову-таки, посередником у виготовленні телесеріалу «Логос» і CD-дисків «Павло Мовчан. Витоки», залишило в себе 439,1 тис. грн, тобто 22,3% від одержаних коштів...

А що вже казати про висновок КРУ: «Окремі заходи, передбачені Державною програмою, не виконувались узагалі. Зокрема... п. 4 цієї програми, яким передбачалося створення системи моніторингу та проведення аналізу характерних тенденцій розвитку етномовних процесів, функціонування української мови в різних сферах суспільного життя». Тобто замість аналізу поточної мовної ситуації — 39 серій телесеріалу «Логос», замість сценаріїв запобігання цинічному розіграшу мовної карти — CD-диск «Павло Мовчан. Витоки», замість розробки заходів із популяризації української мови в південно-східній Україні — мультимедійний «Кобзар» для студентів і заклик не читати по-російському. Без крайньої потреби, звісно.

Заповіт Хвильового

Не можна і не варто вішати на ВУТ «Просвіта» всіх собак недолугої мовної політики нашої держави, якій знадобилися 15 років і помаранчева революція, щоб довести-таки країну до граничної межі реального розколу за мовною ознакою, дозволивши частині політиків перетворити мовну карту на вічний джокер.

Однак навіть якщо держава не готова витрачати серйозні кошти на розробку і проведення мовної політики, певне фінансування все ж таки є. І за 15 років воно склало непогану суму: сам Мовчан заявляв — візьмемо його слова на віру, — що, «починаючи з 2001 року, на виконання Програми з держбюджету Міністерству культури виділялося близько 25 млн. грн. щороку». Ці кошти потрапляють до Мінкультури, в якого немає ані сил, ані натхнення розгрібати мовні завали, тому частина коштів не витрачається взагалі, частина йде на всілякі свята рідної мови та інші народні акції, а частина віддається «Просвіті». Приміром, 2006 року мовне питання коштувало державі 4 млн. грн. (попри вимоги комітету з питань культури та духовності ВР збільшити суму до 24 млн.), плюс 3 млн. виключно на діяльність «Просвіти». В результаті чого екс-депутат і екс-голова Держкомтелерадіо поет Іван Драч заявляє: «Стан української мови, культури є настільки загрозливим, що всі заходи вже виправдовуються» (це щодо квотування імпорту іншомовних книжок).

Приємно чути такий пронизливо точний аналіз ситуації від людини, яка впродовж багатьох років мала важелі впливу на неї — моральний, законодавчий, виконавчий, громадський, фінансовий, врешті-решт. Загалом, видається, що для просвітян «загрозливий стан української мови і культури» — така ж вічна категорія, як і сама «Просвіта». То чи не час згадати заклик Миколи Хвильового: «Європа чи Просвіта?». Звісно, мав на увазі він не всеукраїнське товариство, а протистояння психологічних категорій, яке, на жаль, не втратило своєї актуальності через 80 років після того, як було сформульоване.

У контексті мовного питання сьогоднішня Європа як психологічна категорія — це розуміння того, що співіснування української й російської мов в Україні – даність, і нормальний повноцінний розвиток та функціонування української мови можливі лише за умови, що вона не сприйматиметься як загроза й насилля частиною громадян країни. Це усвідомлення того, що державність української мови — вимога для чиновників та службовців, але питання вільного вибору для населення. І відповідь на нього залежить від привабливості та престижності цієї мови, від її потрібності та повноти. Тобто не від накладу мультимедійного Шевченкового «Кобзаря» — до речі, прекрасного сувеніра. А від якісно перекладених, виданих і доступних книжок — і не лише світової класичної та сучасної літератури, а можливо, передовсім того «сумнівного чтива», проти якого так бореться «Просвіта» і яке робить виторг усіх книжкових магазинів та ринків, і не лише навздогін російським перекладам, а на випередження. Від якісних, кращих перекладів фільмів — і у прокаті, і на телебаченні; від власного ТБ-продукту. Від кваліфікованих учителів і якісних підручників. Від популяризації читання, особливо серед дітей, та заохочення внутрішнього туризму. Від масового фахового піару, врешті-решт. Та ще багатьох речей, які може і повинна робити держава. Але схоже, що таких надзавдань не подужає обтяжена славною історією «Просвіта».

Павло МОВЧАН, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта»

— Як ви можете прокоментувати висновки Контрольно-ревізійного управління про фінансові порушення під час виконання товариством «Просвіта» Державної програми з розвитку та популяризації української мови?

— Це дурниці. Це було політичне замовлення. Під час президентських виборів, коли «Просвіта» зайняла відповідну позицію, контролюючі структури отримали відповідну вказівку і як могли її виконували. Вони просиділи в нас до дня інавгурації президента Ющенка, а потім зникли. Тобто зрозуміло, що все це було зроблено для того, аби знизити нашу політичну активність. Зараз нас уже ніхто не чіпає. Проте почалася якась програма з дискредитації. Перевірка КРУ була рік тому, але чомусь саме тепер усе це витягають на світ Божий, перемішують, дописують ініціативи Міністерства культури до «Просвіти».

— Як ви гадаєте, результати ревізії вплинуть на подальше виділення бюджетних коштів Товариству «Просвіта» для виконання мовних програм?

— Ми — єдина організація, яка реалізує програму з мовної політики. Ніхто не захищав української мови, тільки «Просвіта» за це взялася. І судові позови ми організовуємо в усіх регіонах, які дозволяють собі утиски державної мови. А ви будете розповідати про якісь фінансові порушення. Ви спочатку розберіться, подивіться, що робиться з українською мовою, культурою. І хто їх захищає, окрім «Просвіти»? Ні «Наша Україна», ні «БЮТ» — тільки ми вже півтора місяця обстрілюємо цих шовіністів, які руйнують конституційне поле. Всі роблять вигляд, що не бачать наших ініціатив — наших заяв, виступів, судових позовів — у Луганську, Донецьку. Звісно, в нас є опоненти, які хочуть нас дискредитувати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво