Молодо-зелено. Чому Україна цього року відмовилася від «Оскара»

37-й Київський Міжнародний кінофестиваль «Молодість» підіб’є підсумки завтра. І на момент здачі номера будь-які «преміальні» прогнози робити не варто, адже в самісінькому розпалі основні конкурсні події. Проте попередні «обриси» нинішнього кінозабігу вже проявилися.

Як днями заявив «ДТ» один із кураторів фесту, цього року ставку зроблено на «новий організаційний рівень». І, за великим рахунком, ніякої плутанини в око не впадає. Та й кінотеатр «Київ» став жвавим місцем для розгортання «першого українського кінофронту» (адже «Молодість» справді є нашим першим за значущістю фестом). Те, що у фестивальному асортименті немає великих імпортних зірок, — теж не дивно. Це вже фірмовий стиль вічнозеленої (зокрема й за цьогорічним символічним забарвленням) «Молодості». Бо головне на форумі — не образи святих-тусувальників, а їхнє художнє втілення на екранах. Тобто головне на «Молодості» — власне кіно. Близько чотирьохсот назв картин — цифра рекордна. І програми цього року підібрано-«розфасовано» із почуттям, із толком, із розстановкою. Як то кажуть, для всіх категорій шукачів «прекрасного».

Три фестивальні обличчя — як три умовні фарватери цьогорічного форуму — незадовго до закриття «Молодості» відповіли на запитання «ДТ».

Вічний революціонер, голов­ний суддя

— Ірино, нинішня конкурсна програма, на ваш погляд, повноцінно представляє якісь яскраві течії в кіномистецтві молодих?

— Я не настільки глибоко стежила раніше за тенденціями і напрямами сучасного кіно. Але обсяг і кількість картин справді вражають. Природно, кожна стрічка проходить селекцію. І якщо вона справді відверто слабка, то ніколи не потрапить на міжнародний фестиваль. Однак у вдалій і професійній картині завжди відчувається школа. Такий собі «тил». Якщо це є, то, звісно ж, це міцно чіпляє глядача.

— Як усім відомо, в основному конкурсі «Молодості» від України — фільм Єви Нейман «Біля ріки». У цієї картини і до того була така «багата» фестивальна історія, що це видається якимось перебором...

— Чому «Біля ріки»? Та тому, що існує один незаперечний факт: в Україні знімається замало повнометражного художнього кіно. Навіть таким метрам, як Кирі Муратовій або Роману Балаяну, не завжди вдається знайти гроші для зйомок своїх картин! А за суто українські гроші і взагалі вдень зі свічкою не знайдеш жодного фільму.

— А як же десятки новоявлених продакшн-компаній, які планують «відроджувати» і «нарощувати»?

— Так, продакшн-студій справді багато. Але дуже часто продукція, яку вони випускають, настільки сумнівної якості, що ви мені вибачте...

— Як вам працюється суворим суддею журі «Молодості»?

— Уявіть, досить комфорт­но! У роботі з колегами-іноземцями в нас чудовий контакт. Вони справжні професіонали. На обговорення того чи іншого фільму в нас іде всього по 15 хвилин. Причому пріоритети, як правило, збігаються. Голова нашого журі — Махсен Махмальбаф — іранець. Він жив і на Заході, але водночас він носій і мусульманської культури. Наприклад, мало п’є спиртного, своєрідно прощається, по-релігійному складаючи руки. Ця людина дуже тонко розуміє кіно. Також у мене добрі стосунки з паном де Годельном зі Швейцарії. Та й з усіма іншими колегами по «Молодості».

— У чому, по-вашому, якісна відмінність нинішнього фестивалю від попередніх? Яких організаційних прорахунків можна було б уникнути?

— Якісна відмінність 37-ї «Молодості» хоча б у тому, що Халпахчі вже не такий засмиканий! Адже на нього раніше не можна було дивитися, таким він був «зеленим» від постійного вирішення багатьох фестивальних проблем. Тепер із ним хоча б можна нормально і спокійно поговорити і обговорити різні робочі моменти. Природно, це все завдяки тому, що спектр обов’язків нині розділений між двома людьми — директором Максимом Ілляшенком і художнім керівником Халпахчі. Оскільки ж в основному журі весь фестиваль проводить у кінозалі, то поки що якихось реальних серйозних проблем в організації я не помітив.