«МОЛОДЕ ВИНО» РОЗЛИВУ 2002 РОКУ - Культура - dt.ua

«МОЛОДЕ ВИНО» РОЗЛИВУ 2002 РОКУ

29 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 29 листопада-6 грудня

Два дні шостий фестиваль поезії «Молоде вино», який проводила у Києво-Могилянській академії творча асоціація «500», був річчю в собі...

Два дні шостий фестиваль поезії «Молоде вино», який проводила у Києво-Могилянській академії творча асоціація «500», був річчю в собі. «Молоде вино» шумувало, бродило, булькало. Повна зала молодих поетів з усієї України слухали одне одного. Змагання проходило як поетичний турнір. Журі викликало за списком конкурсантів, кожен із яких виходив насеред зали і читав вірші, вкладаючись у регламент — сім хвилин. Перед журі, до складу якого входили письменники Богдан Жолдак, Іван Андрусяк, Сергій Пантюк, Ростислав Мельників, стояло завдання на слух відібрати п’ять лауреатів і п’ять дипломантів. Страх перед аудиторією, монотонне бубніння, ковтання слів, дефекти мовлення — все це у великих дозах змушувало журі перегріватись. Молоді поети, як непорочні діти, ще не отруєні жовчною заздрістю до чужої слави і не вгрузлі в бруд літературних пліток, на вдалі строфи одне одного вибухали оплесками.

З-поміж численних конкурсантів «Молодого вина» виділявся молодик із замріяним поглядом і борідкою інтелігента-різночинця. Це — Олег Кочевих, екзотичний гібрид у саду сучасної української поезії. Російське походження, хронотоп північних міст і вишукане українське слово надавали його виступам неповторного шарму. Кочевих має добру школу перекладу. В його перекладацькій колекції — Мацуо Басьо, Теофіль Готьє, П’єр де Ронсар, Іван Бунін, Максиміліан Волошин. Олег закінчив історичний факультет Київського Національного університету. Друкувався в журналах «Кур’єр Кривбасу», «Четвер», «Березіль», про нього писала газета «Книжник review». У поетичних візіях Олега Кочевих старанно відшліфовані слова та образи утворюють майстерно сплетеного невода, яким поет притягує до берега української імперії слова «Уфа», «Виборґ» і «Санкт-Петербурґ»: Мости, розтулені, як губи, /Співають острівним перонам, / Сурмлять натхненним унісоном /В фортеці золотисті труби. // Крадькують на усі керунки /Провулків чемні маринарки; / А десь від арки і до арки / Дзвенять в Галерній поцілунки.

На Тараса Волинця журі звернуло увагу ще на відбірному турі. Поезія аспіранта Інституту журналістики Київського Національного університету — коктейль за рецептами неокласиків з мускатним присмаком Верлена, Драй-Хмари і трохи Андруховича.

Лауреат «Молодого вина» Олег Романенко репрезентував психологічний дискурс молодої поезії. Найбільше, що виділяло між поетичної публіки п’ятикурсника філфаку Сумського педагогічного університету — це гра на психологічних парадоксах, на підміні справжнього об’єкта уваги лжеоб’єктом, що виконує роль ширми, за якою схована причина переживань: А ти все ходила під моїми вікнами / і все щось хотіла від моїх вікон.

Психоаналітик знайде у поезіях Олега Романенка букет неврозів і садомазохістських комплексів, застряглі реакції, психічні травми, суїцидні настрої, істерію, хворобливий еґоцентризм, фобії. Його поезія суголосна нашій неврастенічній добі, в якій Він і Вона граються болем, і ця гра — єдине, що приносить їм справжню втіху: Мій кіт за тобою скучив, /У мене нові книжки, /У мене нові шпалери, /Мій кіт за тобою скучив. //У мене нові шпалери, /У мене нове життя, /І тільки одна проблема: /Мій кіт за тобою скучив.

Лауреатка «Молодого вина» — студентка четвертого курсу українсько-польського відділення Харківського педагогічного університету Тетяна Дерюга — належить до харківського літературного об’єднання «Zacharpolis-MM». Захоплюється давньою українською літературою. Друкувалася в журналі «Слобожанщина» та самвидавській газеті «Сьоме око». У неї добра стримана культура поетичного письма. Її поетичні медитації — це барвисті бульбашки, які красиво злітають і лускають, розбризкуючись на міріади світів.

На відміну від попередніх фестивалів, на «Молодому вині» розливу 2002 року було менше епатажності, стьобу, викличної вульґарності, хоча дещо в цьому плані проривалось у віршах лауреата фестивалю Миколи Антофійчука родом із Кам’янця-Подільського (представляв Антофійчук Чернівці).

Незаслужено поцінований журі як дипломант, харківський поет Олег Коцарев вирізнявся серед конкурсантів, наче випадково зайшлий у маленьку бухту криголам поміж човниками і легкими яхтами: здоровий, схожий на гоголівського бурсака Халяву, молодик із впевненою ходою і густим баритоном. Олег Коцарев — пролетарський поет, у нього груба чоловіча поезія космополітичного розливу. Це український Маяковський, схрещений з Вітменом, який не читає, а виголошує до юрби. Українській поезії, замкнутій у філологічних аудиторіях і затхлих кав’ярнях, не вистачає гучного трибунного слова Коцарева — його «петербурзького укрмодерну».

Цьогорічні конкурсанти показали досить високий середній рівень поетичної культури. Поезія 2002 року від хуліганства та епатажу знову повертається до класичної виваженості, зауважив голова оргкомітету фестивалю «Молоде вино» Максим Розумний.

Шестилітня практика проведення фестивалів «Молоде вино» засвідчила, що поетичні самородки не з’являються на безґрунті. Молодіжна поезія народжується там, де є літературне середовище, яке виконує роль лабораторії. У сучасній поезії покоління змінюються в середньому кожні вісім років. За одиницю виміру поетичного покоління в сучукрлітпроцесі береться час навчання в університеті з хвостиком, коли вчорашні студенти вчаться в аспірантурі або ще пишуть за інерцією. Професійні поети відходять у минуле. Сучасна українська поезія стала заняттям студентів і аспірантів. Кілька років після університету і є порою дозрівання поета, коли він створює найкращі в своєму житті вірші.

Після двадцяти п’яти років від поетичної обойми, що заявили себе поколінням, залишається кілька постатей, тому смерть Антонича й Симоненка у двадцять вісім — символічна. Приблизно в цей час поети перестають бути поетами, а потім вони одружуються, народжують дітей і припиняють віршувати не лише через безперспективність цього заняття, бо в українському суспільстві на поезію немає попиту, а й тому, що прагматичне доросле життя притлумлює і вбиває поетичне сприйняття світу. «Коли мені було за двадцять, — зізнався Іван Малкович, — то я писав вірші, аж на спині ворушилась сорочка. А зараз пишу два-три в рік». Щоб пробуджувати в собі поетичні імпульси, поет після тридцяти мусить роздмухувати це штучно, ускладнюючи життя мандрами по світу, безконечними одруженнями й адюльтерами, конфліктами на роботі, бомжуванням. За вісім років життя в тусовці біля старших поетів виховується молодше покоління. Найпотужніші поетичні середовища зараз — у Харкові, де є літературне об’єднання «Zacharpolis-MM» і творче об’єднання «Веслослова», в Житомирі, де діють «Тен-клуб» і мистецька гільдія «Неабищо», яка вимагала від оргкомітету «Молодого вина» автобуса, щоб у повному складі приїхати на фестиваль, у Сумах, Запоріжжі, Дніпропетровську, у Кам’янці-Подільському, Ніжині, Умані.

Дрібнобуржуазне за суттю сучасне українське суспільство не потребує власної високої літератури, а неоколоніальна душа пересічного українця цілком задовольняється ерзацом дешевої російської попси, тому глиняна жаба — традиційний сувенір переможців «Молодого вина», в яку кожного лауреата змушують дути, щоб жаба видала плаксивий звук, — натяк чи то на царівну в жаб’ячій подобі, від якої гидливо відвертається українське суспільство, чи то на жабку в гладущику, що бовтала лапками молоко, доки не збила його в масляну грудку і не врятувалась від наглої смерті.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво