Молоде кіно без підтримки держави - Культура - dt.ua

Молоде кіно без підтримки держави

24 червня, 2016, 00:03 Роздрукувати Випуск №23, 24 червня-2 липня

Одинадцять четвертокурсників із майстерні режисури художніх фільмів Михайла Іллєнка подали для захисту дипломні роботи. Здавалося б — що в цьому особливого? Нормальні будні навчального процесу. Та річ у тому, що держава з якогось часу перестала виділяти кошти на створення фільмів-дипломів в Інституті екранних мистецтв КНУТКТ імені І. Карпенка-Карого.

«Відлуння»

Одинадцять четвертокурсників із майстерні режисури художніх фільмів Михайла Іллєнка подали для захисту дипломні роботи. Здавалося б — що в цьому особливого? Нормальні будні навчального процесу. Та річ у тому, що держава з якогось часу перестала виділяти кошти на створення фільмів-дипломів в Інституті екранних мистецтв КНУТКТ імені І. Карпенка-Карого.

І ось, незважаючи на цю прикру обставину, всі студенти не тільки зняли фільми тривалістю від восьми до шістнадцяти хвилин, показавши свою професійну здатність, а й знайшли для цього кошти, — і цей факт тішить: у нас є незалежне кіно! До речі, те, що фільми зроблено без підтримки держави, було чи не головним аргументом на користь відмінних оцінок. 

Захищали дипломи троє хлопців і дев'ятеро дівчат: ця гендерна "нерівність" у кінорежисурі свідчить про фемінізацію нашого кіно як її сьогоднішню рису (адже чоловіки не дуже сподіваються, що в Україні можна заробити на прожиття професією кінорежисера). Зрештою, стать у мистецтві кіно не визначальна. Цікавить насамперед, що запропонували випускники нинішнього року. 

Майстер поставив завдання — екранізувати літературний твір, перенісши події на український ґрунт. Переважна більшість це зробила, що забезпечило, на відміну від дипломів попередніх років, по-перше, певний драматургічний рівень, по-друге, ознаки сюжету й людських індивідуальностей. Зверталися студенти до різних жанрів — і це добре, бо розбиває потік позажанрової "чорнухи" невиразно-сірого кольору, яка вже давно набила оскому всім, крім, хіба, самих авторів та поодиноких, але галасливих шанувальників цього різновиду.

Рідкісний сьогодні жанр комедії запропонувала Олена Кириченко-Поволоцька ("Формула паркану"), але не за рахунок колізії (вона ніяка), а за рахунок чудової гри акторів Віктора Андрієнка, Володимира Ямненка, Олега Прімогенова та Миколи Боклана, які, очевидно ностальгуючи за комедією, показали вміння смішити буквально на порожньому місці. В інших роботах дівчат (з їхніх робіт почнемо), хоч і якісні першоджерела, відчувається саме драматургічна недостатність. Характерно, що середовище дії в усіх схоже — повсякденний побут. Наприклад, готельна кімната з дверима, які зачинилися так, що вибратися не можна аж до ранку, і дві жінки різного калібру — столична журналістка, чий вигляд і поведінка — як у топ-моделі, та місцева прибиральниця — таки знаходять спільну мову ("Двері" Маргарити Кузьміної за п'єсою Ганни Яблонської). Тут режисерка фокусувала увагу не на внутрішніх проблемах героїнь, а на ефектах суто зовнішніх. Дію оповідання Міклоша Ласло "Парфумерія" Катерина Павленко у стрічці "Монолог" перенесла до Києва (місто зняте майстерно і пізнаване на екрані). Але, хоча кризу стосунків молодого подружжя й розігрують хороші актори — Дмитро Лінартович та Ксенія Мішина, фільм не переконує, бракує насамперед режисерського досвіду вибудувати психологічні нюанси. "Дата смерті" Катерини Демської, визначена як психологічна драма, скидається на ролик, що рекламує характер стосунків молодих людей, які розігрують одне одного з допомогою можливостей Інтернету: доктор Калігарі міг би тільки позаздрити цим можливостям, як і винахідливості дівчат у жорстоких розіграшах. "З чим тобі жити" Ангеліни Турської розповідає про те, як татуювання нібито з'явилося на потилиці героїні бозна-звідки. Актриса Римма Зюбіна прагне надати правдивості нецікавій і непереконливій ситуації довкола моди на тату. А поглиблення цієї колізії з допомогою азартно-багатослівної подруги, що перекочувала з російських серіалів, переконливості не додає. Зрештою, на завершення побутових тем згадаємо "Іншого" Наталки Гордій, де цікавий актор Андрій Гронглевський залишається навдивовижу органічним у надуманій колізії стрічки.

"Шрам" Юлії Тамтури і "Віддача" Анастасії Гусар зовсім з іншої сфери: йдеться про події війни, отієї, що нині кровоточить на Сході. Перша стрічка — за твором Сомерсета Моема "Людина зі шрамом" — максимально педалює жорстокість війни, ніби хтось у цій жорстокості сумнівається. Колізії обох стрічок викликають багато питань щодо правдоподібності, але намагання ввести глядача в реалії війни, в ситуацію розплати за сподіяне зло заслуговують підтримки. 

Цікаво, що аж два дипломи поставлені за оповіданнями Василя Шукшина, письменника й кінематографіста своєрідного, який відкрив у літературі й кіно ХХ ст. нові характери. Хтось називає його персонажів диваками, але варто погодитись із Сергієм Залигіним, що персонажі Шукшина — персонажі без гриму, правдиві й викликають співпереживання. Вони протистоять тому, що нав'язує нам сучасний екран, — стандартним образам негідників. Василь Шукшин був письменником, режисером і актором в одній особі. "І ось щоразу, — зазначає Залигін, — коли ми йшли дивитися фільм з його участю, ми зустрічались не з актором, а з ним самим, з Шукшиним, з тією людиною, якою є він. А дивлячись на екран, ми відчували, що самі поняття "актор", "роль", "гра", поняття, з якими ми звиклися з дитинства, які устоялись у нашій свідомості ніби назавжди, — раптом порушуються, стають дивними умовностями, знову-таки, тому, що перед нами постає все той же Василь Шукшин як такий, не тільки без гриму, а, здається, і без гри". Надзвичайно складне завдання — перенести на екран прозу цього письменника, знайти ту міру органічності й правдивості, що була притаманна його персонажам. Олег Мартиросян узявся за "Недільну нудьгу", оповідання автобіографічне, в якому йдеться про муки творчості письменника-початківця. Юнак задумується над тим, що спонукає людину писати, чому не виходить так, як хотілося б. А поруч — його сусід по гуртожитку, майбутній інженер, якому заняття літературою видається справою, нікому не потрібною. Так і перемішуються в думках спрага писання і сусід, який чомусь уперто не хоче освідчитися в коханні своїй дівчині. Зрештою, це зробив замість нього початкуючий письменник на сторінках своєї новели. Однак провидцем він не став, бо його сусід ходив розвіяти недільну нудьгу не до дівчини, а в планетарій, — несподіваність вчинків проявлялась у Шукшина вже у ранніх творах. Олег Мартиросян спростив завдання: показавши в кадрі процес писання і паралельно — побачення сусіда з дівчиною біля річки, додумавши за автора колізію з пташкою, яка капнула хлопцеві на куртку. Екранізація "Недільної нудьги" не перекреслює вкладених зусиль: це був пошук розв'язання речі дуже складної — передати хід думок, внутрішній стан персонажа. І навіть якщо це не зовсім вдалося, побажаємо режисерові наполегливості в цих пошуках.

кино
"Недільна нудьга"

Оповідання "Іспит" знайшло завершене втілення, чому сприяв акторський дует Олега Прімогенова та Микити Скоморохова. Мовчазний студент, який погано підготувався до іспиту і до того ж запізнився, не хоче викручуватись, але викладач зумів увійти з ним у контакт, ставить оцінку і вручає йому свою книжку з дарчим підписом. Здавалося, все чудово! Однак радість була передчасною. В заліковці, яку студент розгорнув, вийшовши з аудиторії, стояла двійка. У десятихвилинній стрічці Гліб Ведєнєєв передав несподіваний сюжетний поворот, психологічно його вмотивувавши. 

Нарешті, "Відлуння" Олександра Шкрабака. До цієї роботи можна вжити визначення "зріла". І це не буде перебільшенням. Несподіване місце дії — крематорій на цвинтарі (знімали на Байковому). Дві жінки чекають там на прах своїх чоловіків. І між ними непомітно зав'язується діалог, з якого дізнаємося, що героїня Ксенії Баші-Довженко стала вдовою архітектора, який загинув на війні, що точиться на Донбасі. Героїня Рими Зюбіної розповідає про свого чоловіка-полковника, який був здоровий як дуб, але помер не на війні, а в сауні… Розмова сягає високої напруги, тому що розкриває всю несправедливість ситуації довкола гібридної війни, коли нерідко кадрові військові жирують, а чесні патріоти мирних професій ідуть захищати батьківщину. Художній рівень фільму високий, а тональність розмови, що торкається болючого нерву нашого сьогодення, заслуговує похвали.

Частина випускників ще продовжить рік навчатися, інші підуть працювати у приватну кіноіндустрію. Але їхні роботи, особливо "Іспит" та "Відлуння", заявили про творчий потенціал молодих режисерів. Побажаймо їм успіхів, а собі — хороших вражень від їхніх наступних фільмів! 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво