Модульне орігамі до свят, або Книжковий дивосвіт України

Про київський форум книговидавців «Книжковий світ», який цього року відбувся вшосте, важко почути, а тим більше прочитати щось позитивне. Його зневажливо називають «ярмарком», на відміну від львівського «форуму», дорікають нецікавою програмою, її недостатньою інтенсивністю і насамперед відсутністю публіки. Загальне враження з року в рік залишається сталим: Київ, мовляв, не Львів. Це важко заперечити, хоча і незрозуміло, чому Київ мав би бути Львовом, як не до кінця зрозуміло і те, звідки береться такий висновок: із реальних вражень від Форуму чи із наперед сформованого упередження, яке ніхто особливо не намагається зламати.

Скажу відразу: я не збираюся захищати «Книжковий світ», чи тим більше намагатися довести, що він «крутіший» за львівський книжковий форум. Різниця занадто очевидна, щоб взагалі про неї говорити. Не хочеться критикувати і програму виставки, бо доведеться лише повторювати давно відоме: цікавого відбувається мало, а людей приходить ще менше. Хоча навряд чи і у Львові вдалося б зібрати натовп на презентацію книги «Фронтовой бомбардировщик ИЛ-28», як це намагалася зробити в Києві видавнича компанія під назвою «Дике поле» (вже сама назва чого варта). Навряд чи викликала б ажіотаж у львів’ян і презентація книги «Лишенные судьбы, или Трон для смертника» автора з лагідним прізвищем Коськін. Чи книги «Путь к здоровью души и тела», за участю автора, ясна річ. Як же ж тут без автора. Презентацію проводить видавництво «Задруга», назва, може, не настільки загрозлива, як «Дике поле», зате значно більш загадкова.

Розумію я і тих, хто не прийшов на майстер-класи «Орігамі до свят: квіти, серця, коробочки, вітальні листівки». Я і сама не пішла, тим більше, що «провідні фахівці з орігамі», як виявляється, мешкають у Полтаві, Донецьку, Житомирі та містах «Одесса та Кишенев».

Дістатися до експоцентру «Спортивний» Національного університету фізичного виховання і спорту України теж не так просто, як до львівського Палацу мистецтв. Більшість киян, якщо їх запитати, де це, реагують питанням: «А що це?» Переважно, ясна річ, недержавною мовою, тобто поки що недержавною. Але вони і на інші питання часто так само відповідають. Приблизно ідентифікувати споруду починають лише поблизу станції метро «Республіканський стадіон», де вона, власне, і знаходиться. Але один чоловік таки показав, де це знаходиться, і навіть гордо додав: «На книжкову ярмарку? Я теж звідти». І це вже у перший день, щойно після урочистого відкриття. Буває і таке.

Що вражає після того, як потрібну будівлю таки було знайдено, навіть попри те, що вивіска «Книжковий світ 2004. 11—14 листопада» висить над входом до сусіднього торгового центру, де продають в основному бюстгалтери і біжутерію? Нічого особливо не вражає, хоча біжутерію при вході-виході «Книжкового світу» теж продають. І навіть купують на відміну від книг. Тобто книги, напевно, теж купують, інакше на виставку взагалі б ніхто не їздив. Із видавців, мається на увазі. Але дивлячись збоку, складається враження, що виставка ця — не продаж, а просто собі виставка.

І ще складається враження, що книги тут якісь зайві. Над ятками видавництв у залі № 2 якось майже зловісно нависають трибуни і баскетбольна сітка, адже експоцентр спортивний. Мимоволі починаєш принюхуватися, сподіваючись знайомого з дитинства запаху і шукаючи очима забуті кимось кеди. Або чешки, все одно. Не пасують до цього інтер’єру книги, непереконливо якось виглядають.

Не надто пасує до книжкової імпрези і запах, яким зустрічає відвідувачів буфет перед входом до залу №2, — запах пиріжків із лівером і розчинної кави вокзальних сортів. На місці більшості відвідувачів я вже від самого цього запаху втекла б додому і більше ніколи не приходила.

Загалом усе тут розраховано на витривалість справжніх спортсменів. Адже далеко не кожен зможе протягом чотирьох днів перебігати з одного виставкового залу до іншого через вулицю без верхнього одягу і не захворіти. Адже хоча залів лише два і не дуже великих, зате критого проходу між ними немає, доводиться гуляти під відкритим небом.

Загальне враження від цьогорічного ярмарку легше висловити переліком того, чого на ньому бракувало, аніж того, що було присутнє. Бракувало львівських видавництв, а ще більше їхніх презентацій, львів’ян було катастрофічно мало, більш-менш активно виступала, здається, тільки «Піраміда». Та й загалом видавництв було мало, принаймні таке складалося враження. Бракувало презентацій «Критики», які завжди перебувають у центрі уваги навіть у перенасиченій програмі львівського Форуму. Бракувало інформації про Форум у ЗМІ. Бракувало зацікавлення публіки. Бракувало країни-гостя, як і загалом гостей з-за кордону. Закордон представляли тільки росіяни, активно пропонуючи співпрацю. Багато ще чого бракувало.

Але дечого і взагалі не було: не було львівської тісняви і задухи, бо всюди вистачало місця і повітря, не було натовпу спраглих отримати автограф Паоло Коельо і готових розтоптати все на своєму шляху, бо й самого Коельо і навіть книжок його не було видно, не було і натовпу тих, хто бере до рук книгу тільки під час форуму, купує, приходить на презентацію, бере автограф, але не читає, хоча напевно, такі люди є і в Києві, просто натовпами за книгами не ходять.

Часом виникало і відчуття, що «не все так погано», адже постійні учасники київського «Книжкового світу» стверджують, що цього року відвідувачів прийшло більше, ніж зазвичай, на деяких презентаціях навіть були заповнені всі сидячі місця, до речі, зручні м’які крісла, яких у Львові теж часто бракує. Наприклад, на презентації Андрія Куркова. Були і автори, які під час автограф-сесій розпродали всі привезені видавництвом книги свого авторства. Наприклад, Андрій Кокотюха. Були просто цікаві презентації, як, наприклад, поетичної серії «Зона Овідія», зустрічі із письменниками-фантастами, акції дитячих видавництв, зустрічі із окремими авторами. І найприємніше — люди, які приходили на презентації чи просто за автографом, часто вже читали книгу, ділилися враженнями, купували по кілька примірників на подарунки друзям, родичам і знайомим. Можливо, це ознака того, що «Книжковий світ» розвивається, а можливо, так виглядав би форум і у Львові, якби там була своя Петрівка і хоча б удвічі більша кількість книжкових магазинів, а також ширший асортимент у них. Хтозна.