МІЖ СВЯТИМ МИКОЛАЄМ І ДІДОМ МОРОЗОМ - Культура - dt.ua

МІЖ СВЯТИМ МИКОЛАЄМ І ДІДОМ МОРОЗОМ

27 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №50, 27 грудня-10 січня

Нові часи, особливо не зважаючи на людську одиницю з її усталеними звичками й уподобаннями, внесли в наше «життя» із префіксом «пост» небачене сум’яття...

Нові часи, особливо не зважаючи на людську одиницю з її усталеними звичками й уподобаннями, внесли в наше «життя» із префіксом «пост» небачене сум’яття. Якщо за часів соціалізму з людським обличчям упевненість у тому, що 31 грудня до оселі має прийти Дід Мороз із Снігуронькою (і виключно вони!), була непохитною, як курс радянського рубля, то тепер передноворічні приготування батьків до найбільшого дитячого свята набули ознак панічності й розгубленості. Тепер, аби потрафити своїй дитині, треба щонайменше двічі розмінюватися на подарунки, тобто входити у солідні витрати. Один раз 19-го грудня, а другий — безпосередньо на Новий рік. Та ще цей Санта-Клаус у рекламі «Кока-коли» із посмішкою протестантського пресвітера спокою не дає... Одне слово, не дай вам Боже жити у часи змін.

Важко повертається Святий Миколай до наших дітей. Ой, важко… Одні мої знайомі дотепер вважають, що Миколай приходить лише до слухняних дітей, а якщо й навідується, то лише із солодким. А це, зрозуміло, несерйозно, бо неминуче звужує електорат цього святого. Тим більше в наш час. Ні, Миколай просто мусить приходити до всіх без винятку і не лише із солодким. Коли ж ні — він завжди програватиме Дідові Морозу. А все тому, що тепер «солодке» з причини загальної доступності та розмаїття асортименту для багатьох діточок перестало бути аж настільки бажаним, як колись. А колись… Пам’ятаєте, як років із двадцять тому сприймалася привезена з Москви «Фанта» (мільйони радянських діточок лише з цієї причини мріяли жити в Москві, аби мати змогу пити її щодня), як смакували — сьогодні такими банальними — мандаринками чи апельсинками (ділилися дольками, а шкірку висушували і додавали потім у чай), як ласували сушеними бананами made in Iraque (зараз ними хоч діри віконні затуляй)?..

Не буде вже тих часів, як не буде дитинства, як не буде тієї країни з тринадцятою зарплатою, кількою в томаті та цукерками «Мишка на Севере». Хоча проти останніх я ніколи нічого не мав і зараз не маю. Бо «мишка» асоціювався з мультиком про Умку, Умка — зі святом Нового року, а Новий рік — із Дідом Морозом. Чи був у моєму дитинстві Святий Миколай? Ні, не було. Його ще, либонь, у дитинстві моїх батьків заборонили, перетворивши найдобрішого українського святого на позбавленого релігійних ознак червононосого Діда Мороза з виразними ознаками глобалізації а la Soviet. Чи було це погано? Та ні, мабуть, погано не було. Адже місце святого порожнім не буває. Замість Миколая мусив прийти інший, може, й не святий, але такий потрібний атрибут життя всіх дітей.

Дід Мороз був настільки очевидним і реальним, що жодна дитина не сумнівалася в його несправжності. Як правило, це був або рідний татусь чи не менш рідний дідусь із ватяною бородою (невміле демаскування часто закінчувалося як не прикрістю, то слізьми), або прислана від «трудового колективу за місцем роботи» батьків бригада, яка складалася з вічно п’яного Діда Мороза і пристаркуватої Снігуроньки. Вже тоді, як на мене, від них не сподівалися якогось дива, нетерпляче чекаючи саме на подарунки. Можливо, я цими словами когось ображаю. Але в такому разі у першу чергу — себе... Бо пишу все це саме про себе. У кого було інше дитинство й інші відчуття — це його велике новорічне щастя.

Чи стали сучасні діти щасливішими, отримавши їх обох одразу? Не знаю, як сучасні діти, а до мене вже кілька років не приходить Дід Мороз. Тобто, ні, він, звісно, приходить — от тільки я до нього ніяк прийти не можу. Відчуття свята вивітрилось, а може, просто душа зашкарубла. Не квапиться до моєї оселі і Святий Миколай, хоч і старанно підкладає щоразу під подушку цукерки з печивом, що свідчить, мабуть, про мою слухняність. Ці два дитячі покровителі досі змагаються за мою душу і за душі всіх інших дітей і дорослих. Я їх обох однаково люблю й обом бажаю перемогти, ані на хвилю не піддаючи сумніву їхнього існування. Хоча чомусь віднедавна кожен Новий рік, як і кожне нове знання, додає суму. Але гріє одне: після Нового року неодмінно прийде Різдво — насправді головне українське свято. А тут варіантів бути не може, адже надія не може ані вивітритися, ані зашкарубнути. Її не може бути кілька. Вона просто є. І це добре!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво