МІЖ ЛАМПАДКОЮ ТА ДЗЕРКАЛОМ - Культура - dt.ua

МІЖ ЛАМПАДКОЮ ТА ДЗЕРКАЛОМ

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Сповнений пристрастей і беззаконня купецький світ особливо цікавить режисера В.Оглобліна. Спочат...

Сцена з вистави «Свои люди — сочтемся»
Сцена з вистави «Свои люди — сочтемся»

Сповнений пристрастей і беззаконня купецький світ особливо цікавить режисера В.Оглобліна. Спочатку він поставив у Центрі сучасного мистецтва «Дах» «Вассу Железнову» М.Горького, а 4 жовтня відбулася прем’єра спектаклю «Свои люди — сочтемся» за однойменною п’єсою О.Островського. Мабуть, купці з прикажчиками та стряпчими — благодатний матеріал для театрального аналізу: вони непередбачені, шалені, і в кожному Самсоні Сіличу чи Лазарі Єлизаричу сидить першорядний злодій.

Утім, особливо зловісно виглядав у прем’єрному спектаклі навіть не купець першої гільдії Самсон Сілич Большов (Артем Алексін), а його прикажчик — Лазар Єлизарич Подхалюзін, котрого, несподівано для публіки, зіграв художній керівник «Даху» режисер Владислав Троїцький. У його трактуванні Подхалюзін скидався на шекспірівського Річарда III. Тільки от над свіжовикопаною могилою нікого не зваблював й іноді з острахом косився на лампадку.

Життя героїв цього спектаклю розгорталося між лампадкою та дзеркалом. В.Оглоблін організував сценічний простір так, що лампадка та дзеркало без скла були двома полюсами — чеснота та гріх, між якими металися герої. Правда, на лампадку вони переважно сторожко косилися (а раптом Бог покарає завчасно?), а перед дзеркалом старанно вертілися, розправляли плечі та гримасували. Словом, у їхньому земному житті дзеркало і, отже, самолюбство з честолюбством і користю здобули перемогу. Але лампадка все-таки горіла: як нагадування про життя вічне й неминучий суд.

Людмила Плетенецька, котра зіграла владну й несамовиту Вассу Желєзнову, у цьому спектаклі перетворилася на боязку купецьку дружину, засмикану чоловіком і донькою. І, треба сказати, у ролі лагідного й заляканого створіння актриса виглядала непереконливо: раз у раз — зовсім не до ладу — проривалися грізні інтонації Васси. Зате купецька донька Ліпочка (Ганна Кузіна) немов ілюструвала долю криловської бабки-стрибухи. Спочатку вона скакала по сцені, до цілковитої знемоги вальсувала зі стільцем, збиваючись, лічила «раз-два-три, раз-два-три», воркотала про шпори з дзвіночками та про шляхетних кавалерів, а потім, як і в байці Крилова, настав час розплачуватися за безтурботність і легкодумство. За дверима, правда, чекала не зима, а Подхалюзін.

Приз глядацьких симпатій у цьому спектаклі дістався стряпчому Сисою Псоїчу Рісположенському (Олексію Іллюченку), котрий зіграв найсправжнісіньку чорнильну душу, без честі й совісті, але зі схильністю до алкоголізму. І хоча в злочинній натурі відмовити цьому герою було не можна, виглядав він навдивовижу комічно: ну пограбує до нитки, зате хоч розвеселить. Сисой Псоїч (Псович, як його старанно величали інші герої) злодіював якось навдивовижу легко, граючи, у проміжках між чарочкою й закусочкою. Зате кожна його поява викликала бурхливі веселощі глядачів.

Ще коли до Києва приїжджала Майстерня Петра Фоменка з «Волками и овцами» — спектаклем за п’єсою Островського, присвяченим купецькому світу, було помічено: публіка «вчадіє» від тексту. Мова героїв Островського викликала вибухи реготу й у дахівській постановці. Усі ці словесні іскрометності (подаємо мовою оригіналу — російською): «усахарил», «упаточил», «детище змеиное» та «бральянтовый мой» — принесли половину успіху спектаклю. А якщо вміло подавалися й обрамлялися акторами, то тим більше. Словом, благодатний матеріал ці купці: і говорять ловкенько, так що кожне слово — музейний експонат, і нестримні в пристрастях. Куди там шекспірівським королям...

Правда, якщо у «Вассе Железновой» Оглоблін досліджував купецький світ періоду занепаду, коли під тиском варварів-революціонерів Самсони Сіличи здавали свої позиції, то нинішній прем’єрний спектакль присвячений розквіту купецького життя-буття. Правда, і тут у наявності лиха, які стоять на порозі: підступні ягнята-приказчики, котрі поспішають зайняти місце хазяїв, і, з іншого боку, потяг до «шляхетних» женихів, який переповнює серця купецьких дочок. Але це, так би мовити, внутрішні небезпеки: час зовнішніх загроз ще не настав.

Отже, розквіт і занепад купецького світу успішно проілюстровано «Дахом». А як бути з раннім, рожевим, періодом купецької епохи, коли Олімпіади Самсонівни і не мріяли про «благородних» женихів, а прикажчики сумирно сиділи в крамницях? Напевно, варто й ним зайнятися. Усе-таки матеріал благодатний.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво