Місто, овіяне славою Пінзеля - Культура - dt.ua

Місто, овіяне славою Пінзеля

8 жовтня, 2010, 15:52 Роздрукувати Випуск №37, 8 жовтня-15 жовтня

У ці дні, коли природа вдягнула багряні шати жовтня, древній Бучач святкує своє 750-річчя. За однією з версій, у давні часи ця місцевість була вкрита буковими лісами...

У ці дні, коли природа вдягнула багряні шати жовтня, древній Бучач святкує своє 750-річчя. За однією з версій, у давні часи ця місцевість була вкрита буковими лісами. Тож чи не від бучини — Бучач? Проте цілком імовірно, що назва походить від слова «буча», адже воно точно передає місцевий мальовничий ландшафт, у ньому вчувається шум потоків весняної води. Уродженець Бучача — нобелівський лауреат єврейський письменник Шмуель Йосеф Агнон в одному з романів «намалював» романтичну картинку: «Бучач стоїть на горі, і здається, ніби зорі прикріплені до дахів його будинків. Несподівано зійшов місяць і освітив усе місто. Річка Стрипа, що раніше була оповита темрявою, нараз розлилася сріблом...» Керівник музею письменника в Єрусалимі його внучка Яель Блау, яка цього року відвідала дідусеве місто, провела цікаве дослідження-підрахунок: виявилося, що Бучач у різних творах письменника згадується аж 1790 разів!

В історичних джерелах перша згадка про Бучач датується 1260 роком — у контексті добрих справ родини Бучацьких, яка захищала ці землі від монголо-татар. Спочатку місто входило до складу Галицько-Волинського князівства, а згодом опинилося під владою Польщі. Сліди тих далеких часів закам’яніли в замку (1379 р.), який був одним із шести відомих у Галичині ХІV століття.

Нині на замковій горі — тільки руїни колишньої величної споруди оборонного призначення. Високі мури, викладені у два яруси, п’ять веж, товщина стін сягає трьох метрів. Важка година для замку настала під час Польсько-турецької війни у 1672—1676 роках, коли його здобули війська турецького султана Магомета IV.

Але замок — не єдиний уцілілий свідок давнього «театру воєнних дій». На околиці Бучача стоїть липа, біля якої в жовтні 1672 року було підписано Бучацький мирний договір між Річчю Посполитою і Туреччиною. Договір діяв лише один рік, бо Польща відмовилася виконувати його умови, а дерево, свідок буремних подій, досі живить уяву. У Бучачі в 1683 році зупинявся на відпочинок великий звитяжець у війні проти турків польський король Ян Третій Собеський. Він пив цілющу воду з джерела, що в центрі міста. А тепер нею відновлюють сили для подальших мандрівок туристи.

Місто над річкою Стрипою приваблює їх насамперед бароковою красою історичних пам’яток. Архітекторів, істориків та всіх небайдужих відвідувачів зацікавить найдавніша мурована сакральна споруда міста — церква Святого Миколая, освячена ще 1610 року. Вона поєднала в собі риси української тридільної церкви з елементами молдавських храмів. Іконостас храму є синтезом малих архітектурних форм, різьблення по дереву та малярства. Це — типовий взірець раннього бароко, що підтверджує орнамент з переплетеної виноградної лози.

Говорячи про історію Бучача, його архітектуру, мусимо вдячно згадати графський рід Потоцьких. Його представники дбали не лише про примноження своїх статків, а й про освіту та духовність місцевого населення. Бажаючи мати у власних володіннях освічене греко-католицьке духовенство, граф Стефан Потоцький 1712 року запросив з Литви для заснування теологічної школи в Бучачі шістьох отців-василіан, котрі й зреалізували його благородний задум. Мине чотири десятиліття, і стараннями сина графа — Миколи Потоцького буде засновано монастир Чесного Хреста з конвіктом (школою-інтернатом) для дітей з бідних родин, а потім з’явиться гімназія. Згодом за проектом архітектора Готфріда Гофмана збудують величну церкву з двома куполами, яка і нині є окрасою монастирських будівель. Вогник освіти не гасне вже майже три століття. В 1995 році при монастирі почав діяти історико-філософський ліцей, пізніше реорганізований у колегіум Святого Йосафата. Сьогодні під керівництвом отця Івана Майковича, якого 2006 року визнано одним зі ста кращих директорів шкіл України, тут отримують добру гуманітарну підготовку 120 учнів з різних регіонів України незалежно від їхньої конфесійної належності.

Цікава історія Успенського костелу. Граф Микола Потоцький, відомий своїм розгульним життям, якось прийшов до священика висповідатися. Для спокутування гріхів душпастир загадав йому побудувати три храми. Граф так ревно узявся за справу, що побудував… аж сімдесят сім. І серед них — костел Успіння Святої Діви Марії в Бучачі. Ексізи будівлі зробив відомий львівський архітектор Бернард Меретин, завершив будівництво 1763 року Мартин Урбанік. Бічні вівтарі — святого Миколая та Юди Тадея, що є типовими зразками бароко, — витвір геніального скульптора Йоганна-Георга Пінзеля, а скульптури святих у головному вівтарі — його учнів. Завдяки старанням ксьондза Людвіка Рутини костел нині відновлюється.

Церква Святої Покрови, яка лише на рік молодша за костел, — теж плід співпраці Меретина і Пінзеля. Враження «жіночності» її інтер’єру створюють заокруглені кути і гармонійні лінії порталу.

Творіннями Меретина і Пінзеля в місті є і придорожні фігури Богоматері та Яна Непомука. Цей чеський святий вважається охоронцем від повеней, таких актуальних для України і досі. Скульптури відновлено зовсім недавно, велика заслуга в цьому тернопільського архітектора Романа Вільгушинського та бучацького підприємця Василя Бабали.

Архитектурное чудо ХVІІІ века Бучачская ратуша
Архитектурное чудо ХVІІІ века Бучачская ратуша
Нарешті — двоповерхова будівля ратуші з двоярусною вежею, яка закрасувалася в центрі міста над Стрипою 1751 року і тривалий час символізувала велич влади. Її створено у стилі пізнього бароко. Вже згаданий архітектор Меретин численними вертикальними членуваннями, дивовижною грою світлотіней надав своєму творінню легкості, стрункості і динамічності. А Пінзель довершив архітектурне диво 14 оригінальними скульптурами, що відтворюють сюжети з античної, біблійної міфології, а також українські народні мотиви. Усі їх об’єднує одна тема — добро перемагає темні сили. На жаль, більшість фігур не збереглося. Але, попри втрати, планово-просторова композиція ратуші настільки гармонійно вписалася у ландшафт міста, що аналогів цьому немає ані в Україні, ані в Центрально-Східній Європі.

До ювілею місто причепурилося. Відновлено фасади будинків, покладено нову бруківку в центральній частині міста. Коштом обласного та міського бюджету відремонтовано кілька вулиць, замінено освітлення. Завершується облаштування сучасного дитячого ігрового майданчика. А тим часом небуденної дати для Бучача — його 750-річчя не бажає помічати уряд.

— Хоча й було розпорядження Кабміну №1580-р від 28 липня цього року, на передбачені цим документом заходи місто не отримало жодної копійки, — бідкається міський голова Бучача Омелян Оверко. — У головній споруді міста — ратуші відреставровано два яруси, виконано деякі внутрішні роботи, встановлено автономне опалення. Проте ніяк не дочекаються фінансування реставраційні роботи в нижньому ярусі ратуші.

Скоріше не завдяки, а всупереч розвивається туристичне господарство міста. У Бучачі та приміському селі Підзамочку діють три комфортні готелі, де одночасно можуть оселитися дві туристичні групи. Завершується будівництво ще двох закладів відпочинку.

У складні часи ринкових трансформацій місто, на жаль, втратило позиції промислового флагмана області. Припинив існування завод «Квант», майже не працюють мальтозний та консервний заводи. А разом з тим далеко за межі Бучача лине слава духмяного хліба, спеченого в ТОВ «Бучачагрохлібпром», сирів місцевого сирзаводу та коньяків ЗАТ «Галспирт».

Старовинне місто не втомлюється щодня приймати гостей з України, а також з Польщі, Росії, Ізраїлю та інших держав. Приїжджайте — і неодмінно переконаєтеся в його гостинності.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво