МИСТЕЦТВО В «ШОПІ» - Культура - dt.ua

МИСТЕЦТВО В «ШОПІ»

7 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 7 травня-16 травня

Лише з іронією слід сприймати лемент про засилля чужої культури на наших теренах. Жодної біди в такому вторгненні немає...

Лише з іронією слід сприймати лемент про засилля чужої культури на наших теренах. Жодної біди в такому вторгненні немає. Навпаки, слід радісно вітати та вмикати зелене світло на всіх напрямках, з яких можливий прихід хоч дещиці з того, що витворили земляни. Сумно, але те, що агресивно, навіть без нашого дозволу, вривається в поле нашого зору, наш слух, наш мозок і душу, ніякого стосунку до терміна «культура» не має. І мабуть, ще гірше те, що на боротьбу з ненашою некультурою ми піднімаємо не менш руйнівну нашу некультуру. Надія на те, що однойменні заряди відштовхуються, — ілюзія, вони починають жити в гармонійному союзі паразитів.

На щастя, виставка народного художника Росії Валентина Сидорова «На теплій землі» — зразок розумного і справжнього мистецтва. Можливо, якийсь елемент пропаганди організатори і закладали в створювану експозицію, але що недоброго в тому, що всі роботи митець присвячує рідній російській глибинці? Все, що притаманне цій країні, присутнє в його полотнах: дерев’яні хатки, берези, ріки, поля, перехрестя доріг. Багато робіт композиційно зовсім однакові, міняються лише зображувані пори року, здається, що мольберт художника вкопаний в землю, або прибитий цвяхами до підлоги перед вікном його «избы». Не знаю, свідомо чи підсвідомо, але художник показує свій світ статичним, відчуття таке, що час в ньому давно зупинився. І навіть хмари на небі нікуди вже не летять. І дивна справа, дуже важко, не прочитавши підпис під картиною, визначити, до якого періоду — раннього чи пізнього вони належать. Складається враження, що митець мало не з пелюшок навчився майстерно володіти пензлем і… зупинився в своєму пошуку. Втім, це суб’єктивне судження. Плачуть же американці над мелодіями своєї кантрі-музики, а в мене вона не викликає жодних емоцій.

Виставка черкащанина Олександра Найдена «Брутт, артт» (другі букви «т» на афіші перекреслені, що це означає, мені невідомо) в «Галереї, 36». Це треба вміти, народившись в 1937 році, ставши доктором мистецтвознавства та членом спілки художників, зберегти в собі почуття та світосприймання ображеної й переляканої страшним кошлатим світом дитини. Можна подумати, що художник взяв пензля в руки незадовго перед виставкою. Така собі «мунківщина» — німий крик. (Кажуть, що роботами ван Гога обгороджували курники.) Олександр Найден малює на якихось зовсім паскудних шматках гофрокартону. Можливо, назва виставки перекликається з текстом «брутто», як пишуть на ящиках поруч із «нетто». І все ж митцю варто вибрати тривкіший матеріал для підоснови свого живопису. Не варто так скептично дивитися на проблему вічності.

Галерея «Триптих» виставляє роботи із запасників. Мабуть, одна з найбільших бід, що існує в нашому мистецтві, це запасники. Від комірчин, підвалів, закутків, горищ, захаращених стосами витворів мистецтва, страждають і митці, і галерейщики, і звичайні смертні — глядачі, поціновувачі мистецтва. Щиро кажучи, мене вже трохи пересмикує від постійних виступів батьків міста, котрі, захлинаючись від щастя, доповідають, що незабаром в Києві буде викопано черговий «великий льох», забитий бутиками, шопами, маркетами, бістро. І хоч би якась надія на музей сучасного мистецтва чи хоч нову світленьку галерейку. Світовий досвід переконує, що музейно-галерейна справа — не той бізнес, де можна надійно та безпроблемно загрібати прибутки. Точніше — організатори майже завжди будуть у фінансових мінусах. Але ж існують такі не завжди гріховні риси людської вдачі, як честолюбство, прагнення до престижу, слави. Дивуюсь, що в Україні ще не знайшлося людини, котра б, попихуючи сигарою під тропічним сонцем якогось Гонолулу, так, між іншим, промовила своїм колегам-магнатам: «Я тут центр культури в моїй батьківщині відгепав — крутіший, ніж в Соломона Гугенхейма…»

Але поки це щастя нас не придушило, забіжіть на хвилю на Андріївський, погляньте на роботи Ганни Гедори, Ігоря Горіна, Андрія Блудова, Олександра Животкова, Матвія Вайсберга, Едуарда Бельського, Сергія Гая. Виставка закінчиться, полотна змахнуть сльозу і знову сховаються в дрімотних комірчинах.

Коли Дагерр вигадав фотографію, вона вимагала максимальних технологічних зусиль і часу на створення фотовідбитків, майже еквівалентного класичному живопису. Період відносної технологічної простоти та стагнації «лейок» і «федів» минув із поголовною комп’ютеризацією, кольоризацією. Майже зникли задушені фотосервісами, чорно-білі фотографи-алхіміки. Але нові технології додали нових можливостей у втіленні своїх ідей фотомитцям.

Галерея «Карась» презентує проект Ігоря Карпенка «01» в жанрі гепенінг з гепі-ендом. Люди, вогонь, динаміка. Полум’я, як і вода, здатне додати життя найстатистичнішій композиції. Фотороботи дуже кольорові та дуже великі. Першопроходці зі своїми камерами-обскурами про таке і не мріяли.

Там же фотовправи «StereoCat» Олександра Друганова. Стереофото зняте стереофотоапаратом. Винахід ще позаминулостолітній, але все одно цікаво. Назва говорить правду — в експозиції присутні китайські механічні котики, і в фотоваріанті, і в реальності.

Цікаве поєднання поглядів на світ у виставці «Архітектура землі». На фотороботах Костянтина Кудіна — структури віконних стільників, сходи, дерево, бетон, метал, скло. Фрагменти архітектури Берліна, Ганновера, Києва. Поряд — панорамні знімки Канівщини Барбари Лесінської. Фотоапарат «Горизонт», що вихоплює 180° із можливих 360°. Небо, Дніпро, кручі, хмари. Дивний контраст і єдність індустріального та справжнього світу.

15 років від часу заснування факультету графічного дизайну Української академії мистецтв та архітектури було відмічено пречудовою виставкою «Маестро та учні» в галереї «Лавра». Професор Віталій Шостя, його асистенти й учні демонстрували свої здобутки в царині графіки, плаката, зразках фірмового стилю, календарів, упаковок, в розробці шрифтів. Дуже добре, що в цьому секторі мистецтва, який дуже прив’язаний до технологій, примх замовників, вже є відмінні майстри, які вміють залишатися вільними в своїй творчості. Додаткового колориту й гумору додали виставці так звані інсталяції, неутилітарні вправи з матеріалами, формами, кольором. Було б дуже корисно різноманітним напівосвіченим авангардистам-аматорам, що кишать тепер і по наших, і по закордонних галереях, подивитися, як працюють професіонали. Аксіомою залишається те, що єдиний шлях до успіху в мистецтві — це талант, помножений на працю. А якщо перед очима молодих є зразок у вигляді майстра-вчителя, до рівня якого хочеться підстрибнути і навіть перевершити його, то результат майже гарантовано. Геніальність в супермаркеті не купиш. Але, можливо, прийде час, коли роботи геніїв можна буде придбати в будь-якому «шопі». Чесне слово, вони зовсім не образяться. Адже вони живуть для того, щоб робити світ прекрасним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво