МІСЬКА ПЛОЩА - Культура - dt.ua

МІСЬКА ПЛОЩА

12 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №26, 12 липня-19 липня

Місто... Архітектурно-будівельна енциклопедія докладно розкриває зміст цього слова. Наведу одне з формулювань: «Місто — рукотворний об’єкт будівельної діяльності людини.....

Місто... Архітектурно-будівельна енциклопедія докладно розкриває зміст цього слова. Наведу одне з формулювань: «Місто — рукотворний об’єкт будівельної діяльності людини... Відрізняється багатьма чинниками — ...історією його формування, історико-архітектурною спадщиною, природним ландшафтом...»

Це справді унікальний феномен людської діяльності. Пов’язаний з історією, мистецтвом архітектури, він завжди викликатиме інтерес мільйонів жителів планети, а може, і не тільки нашої. Спогади про країну завжди асоціюються з образом її міст, особливо столиць. Їх площ як найяскравіших елементів історії та архітектури. Пригадайте Рим із площею св. Петра, Париж із площею Зірки, Красну площу в Москві. Багато які відомі нам за історичними подіями, що відбувалися на них. Площа Бастилії, Сенатська. Іноді негативні наслідки таких подій змінюють образ площ. «Мінутка» у Грозному, яка стала відомою всьому світу, постраждала від руйнацій. А Манежна площа в Москві навпаки — від невдалого «творення». Коли 1991 р. на ній улаштовували мітинги, влада вирішила під приводом ремонту обгородити її парканом. Потім, розвиваючи ідею, не спитавши жителів міста, зламавши історичну огорожу Олександрівського скверу, затіяли скоростигле грандіозне за масштабом і витратами будівництво.

Часу на обмірковування не було, на обговорення проекту теж. У результаті друга за значенням площа Москви невпізнанно змінилася, засмутивши багатьох її жителів і гостей. Щось подібне відбулося й у нас, але з головною площею.

Я мимоволі «перелетів» до Києва, оскільки тривога за долю площ столиці переросла в жах. За Київ, за людей, за себе... Кожна непродумана чи некваліфікована містобудівна акція, яка торкалася таких важливих елементів, як площа, веде до негативних змін міста в цілому.

З тієї самої енциклопедії: «Місто — система, за складністю наближена до живого організму».

На жаль, ми не звикли відповідально ставитися до симптомів, навіть явних. Чекаємо в надії, що все владнається. А потім — катастрофа. «Лікарі» від архітектури всіх заспокоюють — не хвилюйтеся, мовляв, хвороба протікає нормально, незабаром усе буде гарно. Та напади повторюються не перший рік, і коли настане катастрофа, буде вже пізно. Лікарі-ескулапи розбіжаться по своїх апартаментах, а давнє місто виявиться покаліченим назавжди.

Площадний бум у Києві розпочався з площі Слави. Усе вимощено, упоряджено, внизу базар. Від метро «Арсенальна» й назад потік людей з усього Києва. Правда, мало хто з фахівців і чиновників задумався про доцільність створення тут торговельного центру, який залучає маси людей.

Важлива, особливими днями церемоніальна, площа Слави, із престижним готелем, головним у столиці дитячим центром (раніше — Палац піонерів). Поруч меморіальний комплекс, Лавра. У найближчій перспективі, із зростанням туризму, площа буде перевантажена. Та вже сьогодні тут незручно людям. На пішохідній частині площі постійно шастають автомобілі, піддаючи небезпеці дорослих і дітей, обдаючи їх газами. Зник унікальний Печерський схил, а заодно й сквер із цінними деревами, колись посадженими президентами багатьох країн, які відвідували Україну. На цьому місці, у 80 метрах від обеліска Слави, спорудили залізобетонний приватний боксовий гараж із в’їздом і виїздом на Дніпровський узвіз, яким возять гостей України й президентів теж. Можна було, звичайно, цьому запобігти, порадившись, як кажуть, із народом. Люди, навіть не тямущі в архітектурі, сказали б, що це неприпустимо. Та все робилося директивно, майже по-військовому. У результаті площа стала калікою. Непомітно хвороба торкнулася й Бессарабської площі. Необразливий на перший погляд скляний ковпак, який освітлює підземний простір, став головною «прикрасою» площі, зайняв і без того малий її простір, як і ковпак на Севастопольській площі. До речі, щодо ковпаків ми вже обійшли Москву, а може і Європу.

Колосальної втрати зазнала й Софіївська площа. Надбудова стародавнього житлового будинку негативно вплинула на архітектуру порівняно невеличкої Софії Київської — найціннішого пам’ятника архітектури та історії України. І звісно ж, не може бути жодного прощення сучасним варварам (насамперед архітекторам), які спорудили в безпосередній близькості до неї, всупереч всім охоронним грамотам і законодавству, багатоповерхову скляну етажерку готелю, із блюзнірством названого «Софія». Я багато разів ставив собі запитання, на яке не знайду відповіді: що думають про це ті, хто приходив на площу брати участь у мітингах? Чому вони мовчали, бачачи це будівництво? Чому не протестували? Може, не бачили це чудовисько за деревами? Незабаром для влаштування підземного паркінгу дерева знесуть. Скоро сповна можна буде оцінити діяння рук... (не можу закінчити цю фразу звичним словом). Громадськість міста категорично заперечувала проти цього будівництва. Двічі — на етапі проектування і на початку будівництва — були опубліковані в центральній пресі й мої критичні статті, які волали до розуму, просили допомоги. Та ні одна посадова особа не почула цього крику.

Незабаром здивує нас своєю появою і житловий будинок біля Контрактової площі, поблизу біржі! Важко пояснити необхідність житлового будівництва в історичній зоні.

Спотворена доля і Сінної площі. Її не зачепили, вона залишилася. Та перестала бути. Тепер це щось інше. Навислий над нею багатоповерховий мастодонт знищив її історичне середовище. Вірніше, зіпсував. Однак громадськість доводила ескулапам від архітектури, що цього робити не можна. Обласкані владою, вони завзято продовжують нав’язувати суспільству свій погляд на будівництво в історичній зоні Києва, вульгарний, руйнуючий, який веде до необоротних утрат нашої національної спадщини. Одна з причин — повна містобудівна некомпетентність. На жаль, ніхто з них цю школу не пройшов.

Театральна площа Києва з головним культурним будинком столиці — оперним театром, пуповиною духовності нації, її гордістю. У радянський період волюнтаризму спільними діями державної влади, Академії наук і Головархітектури міста тут було допущено велике містобудівне хамство — знову ж усупереч думці фахівців і громадськості побудований тепер вже усім відомий індустріальний житловий будинок для академіків із знесенням історичної забудови. Відтоді всі мери Києва, починаючи з Валентина Згурського, дають завдання архітекторам виконати проекти його реконструкції зі зниженням поверховості. Адже злощасний будинок «придавив» будинок театру, зробив його зорово меншим. «Опустив». На жаль, принижують його й зараз надумані, хаотичні надбудови готелю «Театрального» і житлового будинку. У результаті стародавній архітектурний ансамбль площі продовжує зазнавати збитків.

Припиняє своє існування Лук’янівська площа. Кілька років тому в Києві проводився конкурс на її містобудівне вирішення. Були непогані пропозиції. Розкрита до вул. Артема, вона мала стати однією з найцікавіших площ Києва. Нині навіть не тямуща в архітектурі людина розуміє, що вже ніякої площі немає. Шкода.

Під загрозою майбутня забудова Московської площі. Попри старі розробки містобудівного ансамблю площі, які передбачали тут постановку сучасних офісних та інших будинків, на їх місці запроектований величезний торговельний центр на кшталт великого сараю.

Торгівля, торгівля, торгівля... Інколи думаю: хто ж усе це купуватиме? Люди обідніли. І які колосальні витрати на створення підземних торговельних центрів! У багатій Радянській державі такого будівництва не дозволяли, воно вважалося дорогим. І правда, щоб отримати магазин, потрібно побудувати над ним своєрідний міст, для транспорту. А таке будівництво надзвичайне дороге, навіть для багатої країни. Невже ми сьогодні такі багаті, що дозволяємо собі витрачати сотні мільйонів доларів на ці, пробачте, вигадки. Пройдіть територією багатьох київських заводів. Там порожньо, як після катастрофи. Збережені ще невеличкі колективи цих заводів готові віддати за безцінь усі цехи тим, хто відродить у них життя, завезе сучасне устаткування і з їх допомогою налагодить випуск товарів, які нині хурами й кораблями везуть до нас через кордон. Налагодили б економіку, нагодували людей, тоді й про дорогі будівництва можна було подумати.

У розпал торішнього вокзального будівництва експромтом було прийняте рішення про зведення на новій привокзальній площі храму. Автор цих рядків свого часу був ініціатором спорудження нового вокзалу з площею замість дорогого комплексу в Биковні. Організовував конкурси на краще містобудівне вирішення, кілька років з архітекторами «Київпроекту» присвятив їх проектуванню. Та ніколи, в жодних проектах ми не розміщали перед вокзалом храм. По-перше, тому, що вокзал і його площа мають суто транспортну функцію. По-друге, поруч (400 м) є прекрасна стара діюча церква, розташована у відособленому тихому сквері. Недоречна постановка храму з незрозумілою архітектурою, його великий обсяг, який сперечається з головним будинком площі — вокзалом, засмучують. Не можу стверджувати, що постановка храму на такій площі неможлива. Та коли вже вирішили замолити гріхи — а меценати найчастіше саме тому будують храми, — то порадьтеся із громадськістю. Я б у такому випадку постарався переконати можновладців побудувати невеличкий храм у глибині площі, з урахуванням майбутньої забудови, а його архітектуру зробити «київською», такою, щоб кожний приїжджий, який вийшов із сучасного будинку вокзалу, відчув, що він ступив на землю матері міст руських, Мекки східного православ’я.

Експромт в архітектурі — справа ризикована, для якої потрібні талант, великий досвід і мудрість. Інакше провал. На століття.

На унікальній своєю історією Поштовій площі, всупереч відчайдушному опору громадськості, поруч із пам’ятником архітектури — Поштовою станцією, нахабно виросла будівля всюдисущого «Макдональдсу», перекривши панораму Дніпра з видом на Труханів острів. Лихо? Лихо. Однак цього можна було уникнути, розмістивши його на іншій стороні площі, як рекомендував багато хто. Та умови, певне, диктував «Макдональдс». «Хто платить, той і музику замовляє» — говорить відома приказка. Ну прямо про нашу «застиглу музику» — архітектуру. А ось висловлювання великого письменника М.В.Гоголя: «Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні й перекази, і коли вже ніщо не говорить про загиблий народ».

У мене стискається серце, коли, проїжджаючи повз Лівобережний центр, як ми звикли його називати, бачу, що там працює будівельна техніка, яка подібно до гризунів-шкідників їсть площу. На цьому місці в 80-ті роки починали будувати великий концертний зал. Переносили комунікації, готували будівельний майданчик. Був розроблений проект, за яким в центрі площі розміщався концертний зал, а по периметру — різноманітні будинки культурного призначення. І, звісно ж, бібліотека. Все це називалося Лівобережний культурний центр. У розрахунку на обслуговування населення всього лівого берега. Проект передбачав зняти напругу з Хрещатика. Проводилися конкурси на забудову всієї території з метою створення поруч ділового центру Києва за типом Дефанса в Парижі. Тут мали втілитися найсміливіші проекти будинків із бетону, скла і металу. На контрасті з правим берегом, старим і новим. Не задовольнившись результатом, подумували про проведення міжнародного конкурсу. Мета — отримати унікальне архітектурне вирішення, прославити Київ, Україну.

Що відбувається зараз? Велику частину території центру «відхопив» «Київміськбуд» під комерційне престижне житло. З іншого боку всюдисуще «Київжитло» на місці, відведеному під готельний комплекс із бізнес-центром, поспішно проектує житло. Теж комерційне. Спеціалісти-містобудівники знову заперечували категорично, не візуючи підготовлені рішення. Та керівник житлового управління, він же заступник голови адміністрації м. Києва М.Голіца змусив це зробити. Тепер замість унікального за архітектурою готелю з діловим центром біля самого Дніпра з’являться звичні житлові коробки, якими, на жаль, забудований весь лівий берег. Створена в проектах площа з концертним залом і амфітеатром біля води, яка виходила до Дніпра, пішла в небуття. Тепер із Дніпра всі побачать великий «торговельний сарай» з автостоянкою. На іншому боці територія майбутнього ділового і торговельного центру віддана під будівництво католицького собору. Ніколи, в жодних генеральних планах тут не передбачалося розміщення будь-яких релігійних центрів. Для цього в районі є чимало інших місць.

Так закінчилася багаторічна проектна історія Лівобережного центру м. Києва, закладеного в усіх містобудівних документах, схвалених киянами, затверджених Радою Міністрів України, перекроювати які ніхто не має права.

А тепер про те, що переповнило чашу терпіння і змусило звернутися до преси, — про боротьбу, яку веде громадськість Києва проти прийнятого рішення — забудувати передстадіонну (колишню Троїцьку) площу і вул. Червоноармійську. Тут коїться та сама архітектурна сваволя. Жодні виступи й докази досвідчених спеціалістів-містобудівників не переконали авторів проекту А.Комаровського і С.Бабушкіна в тому, що проект шкідливий і неприйнятний. Кількаразово на містобудівній раді намагався це зробити й автор цих рядків. Доказів не полічити. Бачачи, що до них не прислухаються, змушений був сказати відверто, дивлячись в очі авторам, що це містобудівний злочин, містобудівний бандитизм. Не займатимуся описом проектів-марень (грубо, але так воно і є), скажу про одне, щоб усім стало ясно. На площі вздовж вул. Червоноармійської від театру оперети до будинку товариства «Знання» розміщається торговий центр!

Усі на наші докази про необхідність збереження площі, шляхів евакуації для людей, вигляду стадіону та Черепанової гори і, нарешті, самого Олімпійського стадіону з його статусом нам рекомендують з’їздити за кордон і подивитися, як там. І що Олімпійському стадіону тут не місце, що все це можна буде за необхідності побудувати за містом. Ось така, вибачте, несерйозна аргументація в такій важливій справі. Отже, наш Олімпійський незабаром перестане бути. Зникне з карт Києва й передстадіонна площа. Втрати, які важко уявити.

На закінчення наведу витримки з тієї самої енциклопедії: «Місто як таке виникло на етапі переходу суспільства від варварства до цивілізації».

Чи не схоже все це на повернення до того етапу?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво