Місія можлива? В Україні з’явилася фірма, яка має намір «присадити» на сучасну українську літературу вітчизняних багатіїв

Поділитися
Якщо вам скажуть, що в усьому світі існує практика переводити актуальні твори найсучаснішої з літератур (тобто ту, яку пишуть, видають і читають «тут і тепер») в аудіоваріант, — не вірте...

Якщо вам скажуть, що в усьому світі існує практика переводити актуальні твори найсучаснішої з літератур (тобто ту, яку пишуть, видають і читають «тут і тепер») в аудіоваріант, — не вірте. Бо у світі так насправді не роблять. Точніше, роблять, але трохи не так.

Навіть у найближчих Польщі та Росії аудіолітература на компакт-дисках освоює лише перевірені часом речі. Здебільшого це вітчизняна й перекладна класика — речі, які точно забезпечать якщо й не захмарний, але надійний і стабільний прибуток. А ще, зрозуміло, масив дитячої літератури. Навіть якщо там і трапляється диск із сучасною літературою, це не набуває ознак системності й масовості. Якийсь «Хозарський словник» ще можуть записати й видати, а от аудіоваріанти текстів тих-таки Пєлєвіна чи Масловської виглядають як невиправдана розкіш. Інша річ — Україна. Якраз у нас вирішили розпочати цей бізнес саме з сучасної літератури.

Мало того, київська компанія А.Е.Л., яка 14 грудня презентувала в Національній філармонії першу дюжину дисків з аудіозаписами літературних творів, не приховує своїх амбітних та ідеалістичних планів. За їхнім задумом, не читач мусить прилаштовуватися до літератури — вишукувати по базарних ятках, а потім сліпати, перегортаючи неслухняні сторінки, які мають властивість склеюватись і жовкнути, та ще й іноді відгонять типографською фарбою. Навпаки: книжка має стати настільки зручною, ергономічною, як крісло в суперсучасному аеробусі, щоб заповнити собою весь неробочий час по вуха зайнятої і заклопотаної людини. Ідея проста: весь «часошлак», виключений з класичного економічного ланцюга «гроші — товар — гроші» з його добираннями, сидіннями, чеканням, провисаннями можна і треба використати для духовного зростання.

От їде, приміром, менеджер середньої ланки великої київської фірми у відрядження до Одеси і бере із собою — ні, не лептоп із голлівудськими бойовиками чи записи Бейонс або Джастина Тимберлейка, — а 16-годинну «Мальву Ланду» Юрія Винничука чи значно коротших, але від того не простіших, «Непростих» Тараса Прохаська. Особисто мені важко повірити, що на 10 тисяч менеджерів середньої ланки знайдеться бодай десятеро любителів красного письменства, які свідомо підуть на такий крок. Ба більше: важко уявити, які революційні мутації мусять відбутися в їхній свідомості, щоб замість Брітні вибрати Дереша.

Тому амбіції директорки компанії Олени Жигилевич і її команди чимось нагадують практику ходіння в народ, поширену в другій половині ХІХ століття серед російських різночинців. Із тою лишень різницею, що замість народу вони зі своїми компактами хочуть достукатися до грошовитих япі та нуворишів, що для них — як, зрештою, і в усьому світі — найбажанішим заповненням вільного від роботи часу є заслужений відпочинок за кухлем пива в якомусь пабі чи затишні суботні вечірки на заміських дачах. Змінити ж буржуазно-міщанську природу сучасної людини не вдалося навіть більшовикам. Адже не про корисну річ ідеться нашим героям, не про пральний порошок чи новий комп’ютер, а про річ не просто необов’язкову, а й абсурдну за нинішніми мірками — якийсь примарний текстовий досвід сучасників, записаний на компакт-диск.

Однак чомусь люди ризикують, вкладаючи кошти в цей абсолютно донкіхотівський проект. У країні, де на 16-му році незалежності між українською книжкою та українським громадянином пролягає прірва, яка вимірюється ганебним тисячним тиражем, бізнесмени від літератури вирішили зайти з іншого боку: «Не хочете читати книжки? Ось вам інша форма подачі! Ви бізнесмени? Домогосподарки біля плити? Просто ледачі трутні? Лишень уставте диск і натисніть кнопку. І буде вам духовний розвиток!». Тільки-от для того, щоб цей диск вставити, все одно його треба буде десь купити. А для того, щоб цей особливий продукт опинився на видноті, і наша сучасна ледача істота, що її духовним розвитком так переймаються, його побачила і купила, потрібно вкласти не менш колосальні кошти в піар і дистрибуцію. Для цього потрібні геніальні піарники та бізнесові надзусилля. Я вже мовчу про роялті й технічні видатки. Тому на виході аудіодиски з творами сучасних авторів продаватимуться за ціною ще менш підйомною, ніж книжки. 50 гривень за диск — небагато для япі, який може по тисячі гривень залишати в ресторанах. Натомість питання, як переконати його в насущній необхідності купити 10-годинний диск із «романом з народних уст» «Страж-гора» авторства Степана Пушика, як, зрештою, і будь-який інший диск, — залишається риторичним і вічно нез’ясованим. Справжні ж цікавинки серії завжди можна викласти на www.infostore.org, як викладають усі потрібні й цікаві речі світу цього. І це обов’язково рано чи пізно зроблять ті, кому ця література насправді потрібна і кого не треба переконувати в тому, що Винничук, Прохасько й Андрухович — це наше все. Але ці люди з принципу не платитимуть — перевірено Берджесом. Бо ж навіщо платити двічі — за книжку й диск? Навіщо взагалі платити? Врешті-решт, клерки-япі в своїх фірмах також мають швидкі виділені лінії.

Залишається надія на україно- й законолюбну діаспору. Але якщо їй сяк-так ще можна всучити Пушика, то хто там буде слухати Дереша? Англомовні українці в п’ятому поколінні чи старенькі дідусі-ветерани УПА (б)? А ще можна перетворити серію на розкішне подарункове видання. Тоді українська сучасна література набуде кабінетного виміру й нічим не відрізнятиметься від осоружних ілюстрованих гросбухів про Україну — козацьку державу. Чи такої долі бажають для свого проекту його автори та спонсори? Сумніваюсь. Гадаю, компанія А.Е.Л., якщо їй справді залежить на тому, щоби продати свій продукт, ще сто разів поміняє свою маркетингову політику. Чи можлива ця меркантильно-шляхетна місія? — питання риторичне. Але той факт, що саме сучасна українська література потрапила до бізнес-пріоритетів молодих і амбітних людей, вселяє оптимізм. Все-таки, як завжди, залишається віра, що в цій аномальній країні можливе все. Навіть Степан Пушик на CD у клерковому mp3-плеєрі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі