Мирослав СКОРИК: «ПРИЄМНО, ЩО МОЯ МУЗИКА ЗВУЧИТЬ» - Культура - dt.ua

Мирослав СКОРИК: «ПРИЄМНО, ЩО МОЯ МУЗИКА ЗВУЧИТЬ»

3 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 3 листопада-10 листопада

Цей чоловік рекомендацій не потребує. Покоління 60-х знає його популярні естрадні пісні, музику до кінофільму «Тіні забутих предків»...

Цей чоловік рекомендацій не потребує. Покоління 60-х знає його популярні естрадні пісні, музику до кінофільму «Тіні забутих предків». Його «Мелодія» стала справжнім інструментальним шлягером. А для музичного світу Мирослав Скорик — класик української музики, композитор універсального обдарування.

Мирослав Михайлович неохоче згадує своє дитинство. У роки сталінських репресій його родину, як і багато інших, було вислано до Сибіру, в далеке шахтарське місто Анджеросуджинськ.

— Мабуть, по кожній родині Радянського Союзу пройшлася тоталітарна система. У кого не запитаєш — кожного було або принижено, або репресовано. Мої батьки були просто інтелігентними людьми, їх вислали зі Львова без будь-яких причин. Абсолютно незрозуміло, чим керувалися. Висилали переважно інтелігенцію з західних областей України. Те саме відбувалося й в Естонії, Латвії, Литві. І в Росії також, до речі.

— Пригадується інший факт вашої біографії, мабуть, пам’ятний для вас. Це — творче спілкування з Сергієм Параджановим...

— Так, я працював із ним, було багато цікавого. Він був дуже непростою людиною, екстравагантною, а як режисер — феноменальним, геніальним майстром. Але його доля склалася трагічно. Я проти того, щоб робити з нього ікону. Можу розповісти одну кумедну історію про нього. Параджанов мав дуже чіпке око на антикварні речі. У нього була велика колекція. Якось друзі попросили його: «Сергію, знаєш, у Києві одна бабуся продає меблі. Ти можеш подивитись і сказати нам, купувати чи ні». Він погодився. Прийшов до бабусі, подивився — і каже: «Оце?! Та ви що, збожеволіли? Тут же немає на що дивитися!» Наступного дня друзі приходять до бабусі — а меблів уже немає. Отака історія.

— Скажіть, Мирославе Михайловичу, чи звертаються до вас нині з пропозиціями написати музику до кінофільмів, до серіалів — чи тепер роботу композитора в цій сфері заміняє комп’ютер?

— По-перше, весь кінематограф завмер. По-друге, усьому, як завжди, стають на перешкоді фінанси. Нині справді все значно легше зробити на комп’ютері. Для цього не обов’язково мати оркестр, виконавців. Тож пропозицій немає, як немає і самих кінофільмів.

— Кінофільмів справді немає. Зате пишним цвітом квітне вітчизняна естрада. Я знаю, що ви колись керували естрадним ансамблем, написали багато чудових естрадних пісень. Як ви ставитеся до сучасної української поп-музики?

— Так, я й тепер іноді пишу пісні. Про сучасну естрадну музику в Україні, на жаль, дуже невисокої думки. Не можу назвати практично жодного естрадного композитора, який був би мені цікавий. Більше того, нині пісні пишуть переважно самі виконавці. Усе-таки раніше був чіткий розподіл: композитор писав музику — виконавець виконував. Адже не кожен співак може бути композитором. Їхні пісні досить примітивні, у них дуже коротке життя.

— Поп-музика — це передусім засіб заробляння грошей. Чи можна сказати те саме про сучасну академічну творчість?

— Це не те що не заробляння грошей — а навіть не засіб для існування. Це дуже велика проблема. В усьому світі композитори в принципі не можуть прожити на кошти від творчості. Їм доводиться заробляти бізнесом. Хоча за кордоном існують організації, що захищають авторські права.

— А в Україні?

— На жаль, Україна в цьому сенсі дуже відстала країна. Тут я нічого не одержую за виконання моїх творів. А в інших країнах — одержую. Приміром, упродовж року із 40 країн світу я одержую 0 за виконання в концертах моїх творів. Мені дуже приємно, що багато моїх творів живуть у світі. Ось, скажімо, нинішнього року на фестивалі «Київ Музик Фест» виконувалося кілька моїх творів. Прозвучала недавно написана Партита №7 для духового квінтету. Її прем’єрне виконання було в Америці. Також виконували сонату для скрипки й фортепіано, написану 1965 року. Зараз я пишу для двох фортепіано, для фортепіано в чотири руки різні екстравагантні п’єси, танці. Мені дуже приємно, що моя музика звучить!

— А що ви загалом можете сказати про нинішній «Київ Музик Фест»?

— Фестиваль подарував нам багато різних концертів. Одні твори кращі, інші — гірші. Та головне, що фестиваль існує. За це треба подякувати Спілці композиторів і дирекції фестивалю, котрі щороку вершать чудеса героїзму, організовуючи черговий «Фест».

Крім того, «Фест» певною мірою сприяє популярності української музики у світі. Адже Україні дуже важко пробитися на світову сцену, бо нас мало знають. А такі фестивалі роблять велику справу. Сюди приїжджають гості з різних країн. Але, на жаль, цього мало. Віддача не така інтенсивна, як хотілося б. Над цим треба працювати. На перешкоді, як завжди, фінансове питання.

— Як ви оцінюєте стан української академічної музики останніх років?

— Впродовж останніх 30 років в Україні з’явилося дуже багато яскравих композиторів, котрі пишуть дуже цікаву музику. Приємно, що тепер у нас немає поділу на лівих і правих. Хоча іноді штучно зчиняється гвалт: «Ці — авангардисти, а ті — не авангардисти!» Дурниці! Просто нині кожен може писати так, як він хоче, висловлювати свою думку. А судитиме вже публіка. І критики, що інколи не дуже бажано, бо не завжди критики щось тямлять. Але так було за всіх часів.

— Ви негативно ставитеся до критики?

— Критикувати можна й потрібно. Але критика повинна бути професійною. Я нещодавно прочитав статтю в часописі «Сучасність» (№6, 2000 р.) під назвою «Протистояння». Усі факти в ній висмикнуто з контексту, відповідно препаровано й відповідно подано. Критик Є.Зінькевич, яка написала статтю, абсолютно не уявляє ситуації, часу. Вона не критикою займається, а робить сенсацію. Це глибоко невдячне заняття й непрофесійний підхід до історії. Загалом, є певна тенденція посварити композиторів, одних виділити, протиставити іншим. Одні білі, інші — чорні. Так у житті не буває. Завдання критика — зрозуміти епоху, а не висмикувати факти для зведення рахунків.

— Минулий фестиваль дав широке поле діяльності саме для критиків. Як ви оцінюєте висвітлення його в пресі?

— У тих публікаціях, що з’явилися під час фестивалю, траплялися такі «ляпсуси»!.. Це — критика низького рівня: дається неточна інформація, підтасовуються факти. А об’єктивності немає. Звісно, можна взагалі не робити фестивалів. Але кому від цього буде краще?

Питання риторичне. Принаймні, маестро Скорик відповідь на нього знає не з чужих вуст: він — один з організаторів міжнародного музичного фестивалю «Контрасти», який щороку проходить у Львові. Саме туди і вирушив через дві години після нашої розмови. Попри дуже напружений життєвий ритм, композитор продовжує активні творчі пошуки. Нині Мирослав Михайлович працює над новою оперою «Мойсей», прем’єру якої заплановано на закриття сезону Львівського оперного театру.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво