Міністр культури Сербії Небойша Брадич: «Кустуріца — яскраве, але окреме явище нашого мистецтва» - Культура - dt.ua

Міністр культури Сербії Небойша Брадич: «Кустуріца — яскраве, але окреме явище нашого мистецтва»

29 квітня, 2009, 14:15 Роздрукувати Випуск №16, 29 квітня-15 травня

Програма і кадровий склад уряду Сербії, сформованого Мірко Цвєтковичем, просигналізували світовій спільноті: країна вийшла з підліткового віку і більше не хоче залишатися під материнським наглядом Росії...

Програма і кадровий склад уряду Сербії, сформованого Мірко Цвєтковичем, просигналізували світовій спільноті: країна вийшла з підліткового віку і більше не хоче залишатися під материнським наглядом Росії. Посаду міністра культури в новому кабінеті обійняв Небойша Брадич — представник лібералів, відомий у країні і Європі театральний режисер. Колишній керівник Белградського драматичного театру має репутацію людини, яка відкрита до новацій і нехтує стереотипами заради ефективності культурних стратегій. Попри офіційні рекомендації, Н.Брадич не побоявся, наприклад, прийняти послів Японії і Болгарії — держав, які визнали незалежність Косова. Наша розмова відбулася напередодні третього фестивалю сербського кіно, який відбудеться в Києві з 15 по 20 травня.

— Пане міністре, у плані культури Сербія традиційно симпатизує Росії. З іншого боку, нинішню позицію сербської влади можна охарактеризувати гаслом «Вперед, у Європу!» До якого з цих векторів належить інтерес Сербії до України?

— Зв’язки між Сербією і Україною існують ще з часів Київської Русі. Особливо тісними були наші контакти в епоху Просвітництва. Серед людей мислячих, творчих цей інтерес ніколи не слабшав. Він пожвавився, коли формувалися наші нові сучасні дер­жави. Ми з вдячністю згадуємо підтримку України в період ембарго (у 1992 році Рада Безпеки ООН оголосила Сербії ембарго. Як зазначає британський дослідник Норра Белофф, санкції проти Сербії «своєю вагою перевершували всі міри покарань, колись винесені Радою Безпеки. Контакти із сербами з Сербії були заборонені не тільки в економічному і політичному планах, а й у спорті та інтелектуальній сфері». Україна була однією з небагатьох країн, котрі не прийняли нормативного акта, що передбачав ембарго. — К.Д.). Сьогодні мета як Сербії, так і України — єдина Європа. Але це — єдність у розмаїтті. Епоха глобалізації, інформаційної революції, нових технологій дає нам багато нових можливостей для самовираження, взаємодії, комунікації. Тут є свої плюси й мінуси. Світова економічна криза охопила всі країни — і це теж глобалізація. Після неї вже не буде так, як було раніше. Але відповіді в цей період завжди давали філософи, вчені і творці. Упевнений, криза активізує культурні взаємодії й контакти. А на продовження теми актуальності сербсько-українських зв’язків зазначу: в останній книжці Мілорада Павича є оповідання, присвячене Києву.

— Понад десять років західні куратори представляли сербське сучасне мистецтво в рамках Венеціанських бієнале та інших форумів як агресивне, брутальне, таке, що викликає психологічний дискомфорт. Набір асоціацій, із якими працював сербський contemporary art на європейській сцені, — війна, насильство, груба сексуальність. Тим часом виставки, підготовлені для Днів культури Сербії в Україні галереєю «Звоно», як і програма «Відеомедіа» із міста Нови Сад, демонструють зов­сім інше мистецтво — радісне, веселе, іронічне. Можна сказати, що ви будуєте інший, новий образ Сербії з допомогою сучасного мистецтва?

— Пейзаж сучасного мистецтва Сербії — і в образотворчому мистецтві, і в музиці, і в театрі — дуже різноманітний. Я зараз не візьмуся ідентифікувати всі напрями. Наша арт-сцена диверсифікована. Відкрите суспільство передбачає право творчої особистості на власну поетику, на індивідуальний пошук самовираження. Як і всім європейським творчим людям, сербським художникам властивий культурний номадизм. Виставки і проекти в різних країнах, мобільність, динамічність наших творців — усе це робить культурний ландшафт Сербії різноманітним.

До того ж у Європі досить довго формувався стереотипний образ Сербії. Це не може нас тішити. Але з часу всіх подій перехідного періоду, розпаду Югославії, бомбардувань Сербії 90-х років контекст змінився. З’явилися нові моделі поведінки, життя. Звісно, у фільмах, творах мистецтва ще довго житиме відгук тих драматичних, пережитих Сербією подій. У 90-х роках це був спосіб психологічного захисту. Але й тоді чимало митців створювали мистецтво гуманне, світле, іронічне. Те, яке слугувало соціальним щепленням від тотальної конфліктності, яке підтверджувало альтернативу реальності, режиму, що існував тоді в Сербії. Для нинішніх молодих авторів агресія, деструкція, про які ви кажете, вже не є тенденцією. У кожному разі, художник має право на власну образність. Але його світ — ще не психологічний діагноз культури країни. Ми ж не можемо судити за Френсісом Беконом про всіх британців.

— Британці, про яких можна скласти думку за картинами Френсіса Бекона, мабуть, цікавіші за британців, які відповідають концепціям Дем’єна Хьорста.

— Однак якщо Бекон — це вже класика, то Хьорст — щось «після класики». Побачимо, як час змінить сприйняття його мистецтва.

— 15—20 травня в Києві відбудеться вже третій фестиваль сербського кіно. Для вас, звісно ж, не секрет, що для широкого глядача кіно Сербії — це Кустуріца. А отже, цілком визначена образна символіка — експресивна, гротескна, майже карикатурна. Кустуріца захоплююче талановитий, але що ще хоче сербське кіно сказати світові?

— Кустуріца — яскраве, але окреме явище нашого мистецтва. Втім, основною тенденцією нашого кінематографу був і залишається авторський фільм. У кожного видатного сербського режисера — своя поетика. Цього року ми відзначаємо 100-річчя сербського фільму, а Югославська кінотека — один із найбільших кіноархівів у Європі. Якщо говорити про сьогодення, то в Сербії виробляється 10—20 фільмів щорічно. Із задоволенням констатую, що міністерство культури бере в цьо­му процесі дуже активну участь — на рівні фінансування, копродукції. Серед режисерів, із якими ми працюємо, — переможець Берлінале Стефан Арсенієвич, Горан Маркович, чий соціальнокритичний фільм «Турне» був названий найкращою картиною на форумі в Монреалі. Торік Маркович особисто представляв свої фільми у Києві. Ми плануємо привезти до вас режисера Горана Паскалевича. Його творчості властива певна чутливість, що може зацікавити київського глядача. Але він має ще завершити монтаж своєї нової картини. Торік ретроспектива Марковича пройшла в МОМА у Нью-Йорку.

Кінематографічному процесові Сербії властива широка співпраця з країнами нашого регіону, республіками колишньої Югославії. Тенденція останніх років — збільшення кількості спільних кінопроектів із Європою. Зараз актуалізувалася сербсько-албанська кіноспівпраця — від сюжетної тематики до виробничої копродукції. Той-таки Паскалевич знімає фільм, у якому драматургія албансько-сербських міжетнічних відносин накладається на прості людські долі.

Що ж стосується Кустуріци, поділюся однією новиною. Він задумав проект за романом «Міст на Дрині» нашого класика Іво Андрича, який 50 років тому отримав Нобелівську премію. Кустуріца бачить його втілення як фільм-оперу. Це надзвичайно цікава сага про міст, що з’єднує Сербію і Боснію. Сюжет переносить нас із Сербії в Оттоманську імперію, в Австрію. Сплітається у великий і яскравий вінок — часовий та географічний. Можливо, фільм буде створено у копродукції з Туреччиною.

— Роблячи ставку на молоде, сучасне мистецтво, нові стратегії його просування, чи відчуваєте ви протистояння консерваторів у культурному середовищі Сербії?

— Моя позиція в культурній політиці — дати шанс усім. У культурній системі немає аутсайдерів та інсайдерів. Усі повинні мати однакові шанси на підтримку. Звісно, традиційні культурні установи претендують на максимальне фінансування з держбюджету, яким хотіли б користуватися необмежено. Без жодної відповідальності та звітності. Ми відповідаємо: «Ні. Кожен отримає рівно стільки грошей, скільки йому належить, щоб реалізувати програму, яку від нього вимагають». Чіткі плани і чітка звітність. Тільки таким чином вони знову зможуть у порядку черги претендувати на якесь фінансування. Навіть національні інституції не можуть беззастережно претендувати на фінансування, якщо вони не виконують своїх завдань. Кожен новий сезон у філармонії, опері, провідних театрах має бути таким підтвердженням виконання цих завдань. З іншого боку, недер­жавні акції, ініціативи громадянського сектору і приватних інституцій, конкурси, фестивалі передають динаміку, дають свіжий імпульс сербському культурному середовищу. Роль громадянського сектору взагалі дуже важлива для стратегії, в якій культурна політика поширюється на всіх гравців, і кожен із них одержує ту частину, якої заслуговує. З одного боку — група творців, з іншого боку — публіка. Жвавий, інтенсивний обмін між ними — це і є культурний процес. Його не можна симулювати, у тому числі невиправданими дотаціями.

— Що з сучасної культури України найцікавіше для нинішньої Сербії?

— Візуальне мистецтво — насамперед. У цьому напрямі в Україні є і зірки світового масштабу, і цікаві молоді художники. Для демонстрації сучасної культури дуже важливо точно вибрати не тільки твір мистецтва, а й спосіб подачі і публіку. Ми готові працювати над цим з українськими колегами. Представити в Сербії живопис Івана Марчука й організувати Дні українського кіно — ось найближчі ініціативи, які ми маємо намір втілити.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво