МИКОЛА РЯБЧУК ТУТ І ДЕІНДЕ - Культура - dt.ua

МИКОЛА РЯБЧУК ТУТ І ДЕІНДЕ

29 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 29 листопада-6 грудня

Кожна література, яка себе поважає, має власних ангелів-охоронців. Таких собі добродушних добрих духів, офіційно непризначених ґуру з мудро-ласкавим поглядом глибоких і, водночас, іронічних очей...

Кожна література, яка себе поважає, має власних ангелів-охоронців. Таких собі добродушних добрих духів, офіційно непризначених ґуру з мудро-ласкавим поглядом глибоких і, водночас, іронічних очей. І якщо це не сонм ангелів, то принаймні охоронці-одинаки таки повсякчас трапляються. Зовсім не обов’язково, щоб це були вже померлі, але глибоко шановані метри. Як Данило Кіш для сучасних постюгославських письменників, як Джек Керуак для прозотворців американських, як Богуміл Грабал для літераторів чеських, як Венедикт Єрофєєв для всієї російської словесності зламу тисячоліть... Є письменники-символи, котрі самим своїм існуванням ніби освітлюють і освячують, не побоюся цього патетичного слова, дорогу молодим. Приміром, у Польщі подібну роль виконує вічно молодий Чеслав Мілош, який здійснює передачу охоронних сигналів за допомогою своїх густих брів-антен. Саме за останнім параметром його можна порівняти з нашим Миколою Рябчуком, котрий хоч ще не може похвалитися настільки розгалуженою системою брів, однак має всі шанси наздогнати польського генія. Ну не покійного ж Л.І. Брєжнєва йому наздоганяти!

Так, саме Микола Рябчук, на мою думку, є абсолютним авторитетом сучасної української літератури, або ж тієї її частини, яку віднедавна почали називати актуальною. Однак, погоджуюся, кожен міряє своєю міркою і може мати інших авторитетів. Саме для мене Микола Юрійович — фігура символічна. І йдеться не про літературний вплив чи належність до однієї школи. Ні, аж ніяк. Як на літератора на мене завжди впливав хтось інший. Рябчук діє непрямим чином — він не «геній місця», не творець шедеврів чи бестселерів, не скандаліст від літератури. Бо хіба можна назвати скандалом ту гірку правду про Олеся Гончара, за яку Рябчука записали в україножери? Він просто показав мені, що в цій літературі можна знайти свій власний шлях і, що найголовніше, завжди принагідно можна з неї вийти, вистрибнути, як з потяга, який починає везти не туди або й узагалі перестає везти. Це, мабуть, єдиний буддист української літератури, який, плюнувши на принади літературної кар’єри, раптово знайшов у собі сили сказати «годі» і перейшов у інший вимір буття.

Так сталося, що на початку дев’яностих Рябчук перестав бути письменником і почав займатися іншими речами, пов’язаними з політикою, — його підпільною коханкою. Перед тим була цікава творчо-життєва смуга: видання «Скрині», виключення з львівської Політехніки, незвична проза, львівське богемне середовище кінця сімдесятих і початку вісімдесятих, така ж незвична, політично заанґажована поезія, бадьорі бубабісти лотреамонівського віку... Я часто ставив собі питання: чому Рябчук перестав писати прозу? Чому не розкрутив, не розвинув свій талант? Чому з головою заліз у цю кляту політологію? «Знаєте, пане Андрію, — відповів мені якось вічно ввічливий Микола Ю., — прозаїком може бути той, хто здатен адекватно реаґувати на реальність, маючи до неї код. Я ж його втратив і тому не пишу...» Дуже дивні почуття викликає його збірник оповідань «Деінде, тільки не тут», виданий восени цього року львівською «Класикою». Наївне, серйозне, пристрасне, дотепне письмо, портрет доби, портрет письменника замолоду... Перечитуючи Рябчукові вірші з його єдиної поетичної збірки «Зима у Львові», з’являється враження якоїсь невипадковості їхнього народження: так, його література залишилася в зимовому Львові. У Києві можлива лише політологія — та частина української реальності, до якої Мико-ла Ю. ще не втратив кодів і яка дає йому змогу прогодувати себе і своїх дітей.

Рябчука — діяча культури, — мабуть, найбільше шанують у Польщі. Свідченням можуть бути численні державні нагороди, як-от церковно-громадська капітула примирення, вручена йому нещодавно за «правдиве висвітлення непростої історії українсько-польських взаємин». Рябчука-політолога найбільше полюбляють у країнах з розвиненою ринковою економікою і ґрантовою системою. Це дозволяє йому багато мандрувати світами, бачити інше життя, робити свої глибокодумні висновки і записувати свої враження у блокнот. Не знаю як кому, але мені іноді так кортить, аби сталося диво, і цей незворушний буддист видав якусь літературну бомбу і знову, на якійсь зі своїх станцій, сів у літературний потяг. Пам’ятаю, пам’ятаю, contra spem spero... Але ж надія, чорти забирай, останньою вмирає!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво