Микита Кадан: послання Європі про покращення - Культура - dt.ua

Микита Кадан: послання Європі "про покращення"

26 червня, 2013, 20:20 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-5 липня

Намір перенести євроремонт у Європу лежав в основі всіх наших робіт "євроремонтного" циклу, започаткованого інсталяцією в Мюнхені три роки тому. Це ніби повернення подарунка, якого тобі насправді не дарували.

Живописець, графік, автор об'єктів та інсталяцій Микита Кадан — помітний арт-персонаж в українському творчому середовищі. З 2004 р. він є одним з учасників "Р. Е. П.", а з 2008-го — ще й учасником кураторського об'єднання "Худрада". До всього цього Кадан — минулорічний лауреат премії Пінчука Future Generation Art Prize. На нинішній Венеціанській бієнале (ця мегавиставка триватиме до осені) Микита з товаришами запропонував альтернативний проект вітчизняному офіційному павільйону — на тему українського "покращення", виходячи з відомої цитати українського президента. 

Український десант на Венеціанській бієнале прокотився хвилями по приватних і державних представництвах (український павільйон і палаццо на Гранд-каналі з учасниками премії Пінчук Арт Центру). І, як і годиться "хвилям", завершився цей пробіг на пляжі, а там вітчизняним кураторським об'єднанням "Худрада" і була влаштована виставка-сателіт бієнале — перший з'їзд "Спілки хижок". Цей альтернативний проект був своєрідним задзеркаллям і Венеції в цілому, і офіційної української участі в бієнале. 

"Спілка хижок" розвивала ідею стихійної організації життєвого простору. Так званої анархічної архітектури. Демонструючи свої роботи в діапазоні від фоторепрезентацій колекції Володимира Архипова (російського збирача об'єктів побутової творчості) до фанерного кутка (Ксенія Гнилицька — "Кожен має право на власний куток"). Водночас під склепінням палаццо Контаріні Поліньяк на Гранд-каналі художники групи "Р.Е.П." задекорували стародавню стелю гіпсокартоном вподобаних народом яскравих тонів: "квіточками-лампочками", навісними стелями-стелечками в рамках свого довгограючого проекту "Євроремонт", що ввійшов до експозиції премії Пінчука. 

"Покращення", як підзаголовок цієї роботи, відсилає до цитати українського президента: якщо Європа не хоче брати нас у Євросоюз, ми будуватимемо Європу в Україні. 

Там-таки, у тихому венеціанському дворику, забравши майже всю його площу, спорудять монумент "Бабуся. Мавзолей забезпечення". 

Це робота Микити Кадана — одного з головних учасників усіх названих проектів. Задня стіна мавзолею є вітриною, за склом якої вибудувані стіною хлібці-цеглинки передбачають процес гниття і розкладання. Робота присвячена утопії соціального забезпечення — примарній мрії радянських пенсіонерів. Естетичне "відсилання" до радянської архітектури 60—70-х воскрешає дух соціалістичної модернізації, такої ж картонної, як і євроремонтні панелі.

— Микито, твій об'єкт у Венеції в рамках виставки The Future Generation Art Prize стоїть окремо від основної експозиції пінчуківських преміантів. Це привілей колишнього лауреата? З одного боку, об'єктивні причини винести у відкритий двір значну конструкцію під назвою "Мавзолей забезпечення". З іншого — ця робота справді не пов'язана із загальною виставкою. Чому вона присвячена? Як співвідноситься з премією Пінчука, а головне — з нинішньою бієнале?

Причини пов'язані з просторовими можливостями двору. Для залів ця робота була надто велика. З премією і бієнале робота співвідноситься лише тим, що саме там я отримав можливість реалізувати в матеріалі ще одну ідею із нотатника. Форми радянської архітектури 60—80-х, бетон, наповнена пліснявим хлібом вітрина у венеціанському дворику — об'єкт взаємодіяв із середовищем, воно не було нейтральним.

— У які протиріччя вступає критичне мистецтво в рамках діснейлендівської бієнале? Так, під час вечірки в "Пінчуку" під інсталяцією Р.Е.П. — святковою стелею "а-ля борщагівська сауна" — "виросли" букетики троянд на біленьких ресторанних столиках. А в назві роботи підпис під цитатою з промови українського президента був акуратно обрізаний...

Ми виявили "втрату" підпису під цитатою Януковича до відкриття виставки. Перед прес-туром. І вписали її назад. Куратор виставки переконував нас, що сталася помилка. Що підпис випав випадково, і він пообіцяв негайно все виправити. Якщо не брати на віру цю снайперськи точну помилку дизайнера або ще когось із виконавців, можна зробити висновок: з одного боку, інституція хоче показувати критичне сучасне мистецтво і боїться публічно стати джерелом заборон та обмежень, з іншого — у когось із функціонерів можуть здати нерви. Може взяти гору страх — "хоч би чогось не трапилося".

У роботі Р.Е.П.у пострадянська українська "євроінтеграція" ототожнювалася з євроремонтом. Ішлося про однаково поверховий і штучний характер обох явищ. Також темою роботи було деклароване українською владою "покращення" як строката, нашвидку зібрана декорація, що прикриває занепад і розграбування.

У цій роботі ми "покращили" венеціанське палаццо XV століття, зробивши там євроремонт. Загалом, намір перенести євроремонт у Європу лежав в основі всіх наших робіт "євроремонтного" циклу, започаткованого інсталяцією в Мюнхені три роки тому. Це ніби повернення подарунка, якого тобі насправді не дарували. Спотворений образ "європейськості", що найкраще розпізнається саме в справжній Європі. Українським глядачам часто важко сприймати ці роботи — вони не бачать грані між просторами метафори і повсякденності, не бачать, де робота закінчується, і де починається життя. Євроремонт для них тотальний.

Венеціанська бієнале — величезна й роздроблена. Це місце, де багато дуже різного мистецтва, що майже ніде більше не показується разом. Критичне мистецтво також там є. Воно навіть здійснює експансію, захоплюючи більше й більше місця. 

Але сам спосіб показу мистецтва пов'язаний тут із туристичними розвагами і саморепрезентацією еліт. Друге особливо помітно в дні відкриття бієнале. Ми зайняли виставкові зали, але на вечірках, на честь відкриття власних виставок, досі почуваємося чужими.

— Твої враження від офіційного Українського павільйону на бієнале?

Гарні роботи Жанни і Миколи — і халтурна організація. Сама модель національної виставки на бієнале вкрай консервативна. У національних павільйонах демонструється швидше не стан мистецтва в країні, а стан її культурної політики. Розбиті під час перевезення скульптури і гопак на відкритті промовляли про культурну політику України більш ніж відверто.

— Можна сказати, що одноденна виставка "Спілка хижок", організована вітчизняним кураторським об'єднанням "Худрада" на пляжі (неподалік від шезлонгів "Смерті у Венеції"), була імпульсивним панківським жестом супроти вернісажної метушні? Які перспективи в цього проекту?

"Спілка хижок" пов'язана з нашим досвідом бездомності у Венеції. У 2007-му під час подорожі до Венеції ми ночували в порожньому будинку, в який залізли з вулиці. У 2011-му — на пляжі Лідо, де знайшли дерев'яні конструкції анонімних пляжників. Ці конструкції міняються щороку до невпізнанності — їх ремонтують, використовуючи знайдене дерево, після того як за зиму море частково їх руйнує. Це "архітектура без архітектора", що розвивається згідно з новими потребами. Саме там, в одній із цих конструкцій, ми зробили першу виставку з циклу про "анархітектуру", про злиденне, вільне й творче облаштування людьми свого життєвого простору. Подальші виставки "Спілки хижок" мають відкриватися в подібних спорудах — у різних містах і країнах. Побачимо, як піде.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво