Міфологія Олександра Животкова

"Kyiv Art Week-2017" особливо запам'ятався пластичним проектом Олександра Животкова "Аз воздам".

Архаїзовано-узагальнені жіночі фігури скульптурної групи змушують глядача призупинити мандри мистецьким "ярмарком марнославства" і на якийсь час залишитися в магнетичному полі цих творів…

Яка сила спонукає виокремити цей проект з безмежжя експозиції?

Це запитання є кореневим, якщо хочеш збагнути суть дивовижного естетичного феномену, репрезентованого в експресивному пластичному циклі "Аз воздам".

У ньому О.Животков занурюється в глибину тисячоліть і відтворює образ Іштар - богині-воїтельки, любові й родючості. У прадавніх вавилонян вона вважалася "найстаршою на небі і на землі". Її ім'я (в транскрипції - Тара) було відоме прадавнім слов'янам. В Єгипті Іштар вважалася покровителькою фараонів. Давньогрецьке ім'я богині - Астарта - було сприйняте в шумерсько-аккадській культурі.

В універсальному пантеоні прадавніх богів, які в свідомості цивілізацій існували до появи Біблії, Іштар має три основні "титули" - цариця-воїтелька, діва, мати. Це, власне, і є ті типологічні форми й сутності, які постійно, впродовж уже більш як двох десятиліть, Олександр Животков відтворює в живописі, а в останні 10 років - у живописно-пластичних колажах і в скульптурі.

Образ жінки - скіфської праматері, мадонни або, як у проекті "Аз воздам", богині Іштар - для Животкова є універсумом. Художник як у живописі, так і в новітніх скульптурних циклах працює із цим архетипом. Твори Животкова - справжня "протоархаїка" модерніста, який оперує метафорою і поглибленим знанням культури як робочим інструментом. Узагальнення, вироблення авторського типового образу - привілей лише небагатьох митців. Олександр Животков вільно почувається у сфері архетипів - первинних схем образів, які є сутністю колективного несвідомого (за К.Г.Юнгом).

Виразна проформа з'являється в Животкова як осяяння і виступає як співвідношення часу й вічності. "Прямо дивлюсь я із часу у вічність" повторює за Б.Пастернаком Животков у жіночих фігурах, що народилися в робітні майстра.

Жінки - архетипи без конкретизації облич, але при цьому напрочуд індивідуалізовані. Як автор досягає вражаючого багатоманіття образів? Відповідь знайдемо у незчисленних пластичних варіаціях.

Їх вільно й невимушено створює різець художника, який останнім часом працює з деревом. Тональний вальорний живопис сріблястою "шкірою" накриває рельєфи скульптур. До пластичного образу автор вводить маргінальні матеріали (картон, стружку, сітку, папір тощо). Форма набуває інноваційності. Миготіння сірих і вохристих тонів, каліграфічний скоропис (тексти Біблії) у композиції - все дозволяє відчути й осягнути знакову систему О.Животкова як відлуння "часу міфів". О.Животков виробив власну азбуку й граматику. Його пластика унікально авторська. Це ще одна самостійна сторінка сучасного мистецтва, до сьогодні не незнана естетична система.

Водночас його буцімто архаїзовано-культурні зацікавлення не відокремлені від соціального драматизму. Морально-етична програма є вагомим складником у свідомості майстра. Саме тепер, коли на неоголошеній війні гине українська молодь, Животков створив драматичний цикл "Аз воздам".

Зберігаючи типові стилістичні ознаки - статичність і фронтальність образів, - художник свій душевний неспокій та біль утілює в енергії, у звихрених ритмах поглиблених рельєфів, у розривах скульптурної форми, у наче понівечених вибухом фрагментованих фігурах. У зображення введено колір крові.

У циклі "Аз воздам", де закодовано образ богині-воїтельки Іштар, Животков пройшов шлях від гармонії до апокаліпсису. Як Рай, так і Пекло лежать за межею слова, але не поза можливостями пластики майстра. Він працює на цих полюсах у стані екстатичної художньої напруги й філософського розмірковування. Саме ця енергетика, що наповнює твори О.Животкова, демаркація між Небом і духовним Пеклом магнетично впливають на глядачів.