Ми жили бідно, потім нас обікрали - Культура - dt.ua

Ми жили бідно, потім нас обікрали

8 квітня, 2016, 22:03 Роздрукувати Випуск №13, 8 квітня-15 квітня

Тим часом як В'ячеслав Анатолійович Кириленко і Василь Сергійович Грицак ведуть жваве листування, чи варто активізувати "бій із тінню" (тобто політичну битву з популярними кінофантомами радянського періоду з чорних списків), буквально в чорному тілі опинилися воїни світла. Прекрасні й непохитні діячі рідної культури. 

 

Твердження Агати Крісті, що джерело всіх на світі нещасть і злочинів —
а) любов і б) гроші, — ніколи не буде уцінене або оскаржене. У наших пропонованих обставинах, у різних епізодах "творчого" життя, любові (на словах) — бери — не хочу, а грошей… Тоді до ранку можна цитувати веселих героїв І.Ільфа та Є.Петрова.

Місто болісно обговорює маленькі трагедії маленьких людей і великих підприємств у зв'язку з кончиною "Хрещатика". В образі популярного банку. Який упродовж кількох днів зробив своїх "патріотів" жебраками. 

У репортажах телеканалів плачуть люди. Один, наприклад, збирав гривню до гривні й накопичив до
45 тисяч, щоб вставити собі зуби. Тепер, виходить, не тільки на зуби не буде, а навіть на їжу. І зуби нібито йому вже не потрібні.

Як пишуть розумні економісти, в цьому банку налічується 304 тисячі вкладників, а загальний обсяг вкладів — понад 4 млрд грн. 

Серед акціонерів "Хрещатика" поважно значиться і Київська міська державна адміністрація. Якій більше, ніж нам, відомо про потоки грошові та віяння фінансово-політичні (у зв'язку з конкретним банком). 

Отож суть проблеми, якої ми торкаємося, ще й у тому, що серед почесних клієнтів "Хрещатика" значаться (значилися?) практично всі провідні, дуже популярні, причому не найбагатші, столичні театри. Серед яких Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, Дитячий музичний театр на Подолі, Київський академічний Молодий театр, Київський театр оперети. 

Саме в "Хрещатику", тепер офіційно визнаному "хворим" (тобто таким, що потребує лікування або вбивства) зависли десятки тисяч театральних гривень. Які копійку до копійки збирали театри на постановки, ремонти. Навіть на резинки для штанів, щоб ті не впали в кризовий час. 

На щастя, тему театральних зарплат начебто закривають інші, поки що "здорові", банки. А ось тема того, що нажите театрами непосильною, але чесною працею, — драматична. В усіх пропонованих обставинах. "Пропало все?" 

Деякі керівники, намагаючись переграти ситуацію, що склалася, пробувати "банкувати". Пробували врятувати кошти театрів. Ну, а дехто відразу махнув рукою. Мовляв, проходили й цю п'єсу, знаємо, в якому офшорі все це згодом осяде… 

Чесно кажучи, махати рукою — поки що — не варто. Варто вчепитися за лацкан піджака того ж акціонера — Київської міської державної адміністрації. 

Ця адміністрація в запалі реформаторських віянь може максимально урізати або зрідка стимулювати фінансування театрів. 

Ця ж адміністрація може регулярно нарікати: мовляв, міські театри вже такий важкий камінь на шиї, як аналогічний на грудях Л.Раневської у п'єсі А.Чехова "Вишневий сад". 

Тепер виходить, що шлях чесного заробітку, шлях максимальних касових зборів заганяє ці ж театри (підопічні міськадміністрації) у глухий кут. Бо акціонер банку-хранителя чекає до останнього, поки підвідомчі йому театри не перетворяться на жебраків. Пальцем не поворухне, щоб урятувати потопаючих, свято віруючи, що це справа рук — їх самих, потопаючих. 

Тим часом у Фонді гарантування вкладів (він нині контролює ситуацію з "Хрещатиком") спробували відповістити на запитання DT.UA, чи варто столичним театрам сподіватися, що їм повернуть їхні ж чесні гроші. 

Відповідь філософська: "Виплати будуть здійснюватися в порядку черговості, визначеному законодавством". 

Зважаючи на все, це стосується і фізичних осіб, і творчих, і решти. 

Утім, мистецтво театру — мистецтво надії. Особливо в момент, коли жебракам не залишиться нічого іншого, крім реприз для капусника. "Ідіть на "Х"… тобто на "Хрещатик" — віднедавна звучить поліфонічно. А розвиток сюжету п'єси "Скажені гроші" — в наступних числах DT.UA

* * *

Тим часом як В'ячеслав Анатолійович Кириленко і Василь Сергійович Грицак ведуть жваве листування, чи варто активізувати "бій із тінню" (тобто політичну битву з популярними кінофантомами радянського періоду з чорних списків), буквально в чорному тілі опинилися воїни світла. Прекрасні й непохитні діячі рідної культури. 

Що багатьом із них жити стало сумніше й бідніше, я якось умить зрозумів після вивчення одного незакритого документа. Він містить пропозиції на проведення культурно-художніх заходів у II кварталі 2016 р. А пропозиції розглядає Експертна рада при міністерстві й рекомендує найкраще. 

Маю честь бути одним із найменш корисливих експертів у складі Ради. Тому з нелюдською мукою в душі рефлексую котрий день: а де ж їм узяти стільки грошей? Як світлим головам Мінкульту викрутитися в ситуації колосального попиту й дуже скромної пропозиції…

Ситуація справді тяжка. Припустімо, міністерство має на важливі заходи 1 тис. грн (умовно). А заявок і пропозицій на проведення культурних акцій — на 100 тис. грн (умовно). Тобто бажання й потреби в кілька разів переважають можливості обмеженого бюджету. 

Боже-боже, думається, а й справді багато людей і органів (культури) готові вже на будь-які проекти — аби тільки їм хоч щось дали. Тому одні просять — хоча б копійки на той або інший захід, в інших фантазія розігрується до мільйонів, коли заявка на фестиваль. "Дай мільйон!" (з відомого роману) — пояснимий смисл життя в культурі. 

Цей смисл пояснимий — і контекстом тарифного терору, що грянув і морить безгрошів'ям українських художників; і спадом меценатських благодіянь; і нерозумінням, як нам реорганізувати "рабкрін" під європейські культстандарти. 

Тому люди української культури просять (інколи вимагають) грошей. На різне. На важливе. На принципове й стратегічне. На негайне і перспективне. 

Серед проектів, що прагнуть бюджетів: "Лагідна та сувора українізація", "Балет-Фест-2016", "Червона рута", "Зірки, що зійдуть завтра", "Чорнобиль — наші біль і пам'ять", "За Україну, за її волю", "Гуцульська родина-2016", "Веселкова Терпсихора", "Писанка", "Дні фортеці", "Час театру", "Різб'яр по дереву та бересті", "Калиновий спів", "Шевченко єднає народи", "Акварелі з Тарасової оселі", "Дні Пінзеля в Бучачі", "Пристань віків: варто побачити, де живе пам'ять", "Фестиваль топ-топ", "Зірки Азову", "Музика української землі". І так далі. І більше.

Умовно кажучи, державний сектор культури — на мілині. І заявки на такі проекти з місяця в місяць тільки прогресуватимуть. А що ж робити, коли люди хочуть творити і їсти? 

Скажімо, зі сфер, близьких до культури, нині більш-менш калорійні — кінобізнес, телебізнес, шоу-бізнес, вузький сегмент арт-ринку. Як відомо, один знімальний день однієї бездарності (в серіалі) — місячний бюджет талановитого культурного діяча (в регіоні). Але таке життя, і такі його жорстокі закони. 

Якщо, припустімо, лобіювання кіногалузі сьогодні здійснюється на найвищому рівні (з вигодою для самої галузі та окремих олігархів), то лобіювання закону про меценатство — не здійснюється ні на якому. 

Бюджет на культуру (з відкритих джерел) 2016-го передбачає 2,6 млрд грн; на кінематограф — 273 млн, на Інститут національної пам'яті — 11 млн. Крім іншого, Державне управління справами має отримати кошти на реставрацію Маріїнського палацу — 95 млн, а на культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал" —25 млн. 

Знову вистачить не всім. І знову біганина по колу з одним і тим самим благанням: "Дай мільйон!" Ця біганина регулярно освіжає в пам'яті стару репліку "строгого громадянина" з роману І.Ільфа і Є.Петрова: "Коли я бачу це нове життя, ці зрушення, мені не хочеться всміхатися, мені хочеться молитися!" 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво