Меценатському роду нема переводу - Культура - dt.ua

Меценатському роду нема переводу

26 червня, 2009, 12:50 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-3 липня

Подія, яка відбулася кілька днів тому, у переддень професійного свята медиків (що глибоко символічно), попри все видається знаковою...

Подія, яка відбулася кілька днів тому, у переддень професійного свята медиків (що глибоко символічно), попри все видається знаковою. На території лікарні «Охматдит» перед Науково-практичним центром дитячої кардіології та кардіохірургії відкрито пам’ятник нашому видатному землякові і меценату Ни­колі Артемійовичу Терещенку. З цієї нагоди в ошатному сквері перед фасадом центру зібралося стільки гостей, що, як мовиться, яблуку ніде впасти. Спеціально на церемонію відкриття пам’ят­ника з Франції прибули нащадки Н.Терещенка, один з яких — його праправнук Мішель Тере­щенко фактично вже реемігрував і має намір займатися відродженням льонарства на батьківщині свого знаменитого предка в Сумській області. До речі, в родині Терещенків є і медики, зокрема сестра Мішеля Анні — лікар-реаніматолог, а її син Ерік навчається нині в інтернатурі і мріє стати хірургом. Гості з Франції органічно влилися у велелюдне зібрання, жваво й зацікавлено спілкувалися з присутніми і, здається, почувалися як удома. Зрештою, а чому б і ні! У Києві, крім назви однієї з центральних вулиць, багато будинків і споруд пов’язані з іменем їхнього великого предка, оскільки були зведені на його щедрі пожертвування, — зокрема Володимирський собор, Політехнічний інститут та ціла низка інших освітніх закладів, у тому числі Печерська гімназія, реальне училище, жіноча гімназія, комерційне училище, Бактеріологічний інститут, лікарня для чорноробів та ін. Нині в будівлі останньої, оновленій, по-сучасному облаштованій, розташований Науково-практичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії. Що також символічно — це місце освячене благодійністю і тому має особливу ауру.

Тут доречно згадати дещо з історії. Завдяки директорові Центральної науково-медичної бібліотеки Раїсі Іванівні Павленко мені вдалося ознайомитися з унікальним документом. Це — «Отчет безплатной больницы цесаревича Николая для чернорабочих (за первое десятилетие)», виданий 1905 року. «Своему почившему Основателю и Попечителю Тайному Советнику Николе Артемьевичу Терещенко с глубокой признательностью посвящаем» — зазначено на його титульній сторінці. Підготували та опублікували цей документ з нагоди десятої річниці лікарні її вдячні працівники та професори (останні, до речі, працювали тут безплатно, або, як казали за часів Агапіта, «безмєздно»). По суті це видання є хвилюючим описом життєдіяльності Николи Артемійовича на загальне благо. Гортаючи його, погляд раз по раз вихоплює з контексту цікаві факти:
«…Трудно указать такое крупное общественное дело, в котором он не принимал бы более или менее близкого участия, и все знали, что если в жизни города случится какая-нибудь серьезная нужда, …то на Николу Артемьевича всегда можно рассчитывать: он или выручит, или поможет.

Каждый план, каждый проект того или иного общественного дела в Киеве связывались непременно с именем Николы Артемьевича. …Он жертвовал крупные суммы, достигавшие нескольких миллионов рублей (зазначимо: царських рублів! — Л.С.), на больницы, приюты и ночлежные дома, а также на дело народного просвещения. В этих двух главных сферах — в заботах о народном здоровьи, особенно беднейшей части населения, и в заботах о народном просвещении — преимущественно развивалась благотворительная деятельность Николы Артемьевича». Його найближчою помічницею та соратницею в цій справі була дружина Пелагея Георгіївна.

«Приняв на себя главное управление больницею, в качестве попечителя и председателя комитета ея, Никола Артемьевич, несмотря на крайнее обременение личными делами, находил время вникать во все подробности обихода и нужды больницы, так что дальнейшим расширением и улучшением больница обязана, главным образом, заботам Николы Артемьевича и крупным пожертвованиям его, супруги его, Пелагеи Георгиевны и членов их семьи».

У документі з бухгалтерською скрупульозністю виписано цифри витрат на побудову приміщень лікарні та її утримання. «Вскоре по открытии больницы выяснилась крайняя необходимость в отделении для заразных больных. …Для устройства такого отделения сыновья Николы Артемьевича, Иван Николович и Александр Николович, пожертвовали в 1894 г. 55000 руб.». Уже наступного року, «разделяя горячее желание Пелагеи Георгиевны, Никола Артемьевич пожертвовал 30100 рублей, на которые был построен и оборудован небольшой барак для больных легочным туберкулезом женщин». При цьому він переймався також проблемами водозабезпечення та відведення стоків лікарні, виділивши на це відповідні кошти, упорядкуванням її території.

І ще одна цитата, як штрих до характеру тогочасного мільйонера і мецената: «Никола Артемьевич всегда сохранял скромные привычки, вел простой образ жизни и не любил ничего показного…»

У бронзі меценат постав на повний зріст. «Найскладніше було передати всі заслуги Николи Артемійовича. Спочатку я думав, що пам’ятник має відображати його людські чесноти: доброту, щедрість тощо. А потім прийшов до простого варіанта і, здається, найбільш вдалого — зобразити Терещенка таким, яким бачимо його на відомій фотографії — у мундирі статського радника», — підбив підсумок своєї дворічної праці київський скульптор Олександр Михайлицький. Пам’ятник освятив митрополит Київський і всієї України Володимир. Він звернувся до присутніх із напуттям, щоб ця подія пробудила в нас любов до ближнього, а милосердя стало взірцем для нашого життя.

«Никола Терещенко зробив величезний внесок в охорону громадського здоров’я, — зазначив у своєму виступі директор Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії Ілля Ємець. — Здоров’я нації є базисом, на якому будується суспільство. Сьогодні відповідальність за стан здоров’я наших громадян покладено цілковито на плечі лише медичних працівників. Але медицина не може існувати без підтримки як суспільства в цілому, так і окремих меценатів. Тому приклад, який подав Никола Терещенко, ми, медики, вважаємо безцінним. Сьогодні наша медицина потребує відродження традиції дієвого, небайдужого ставлення меценатів. І медикам, і пацієнтам украй необхідна така підтримка». Ілля Миколайович наголосив, що відродженню традицій благодійності та меценатства має сприяти також діяльність опікунської ради, яку створено при Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії. І, користуючись нагодою, висловив подяку людям, які своїми внесками підтримали медичний заклад. До речі, скульптор О.Михайлицький працював над пам’ятником також на доброчинних засадах. Без жодної копійки бюджетних коштів, завдяки внескам благодійників відреставровано сквер перед Центром дитячої кардіохірургії та впорядковано прилеглу територію.

Цілком зрозуміло, що така подія, як увічнення пам’яті великого мецената, ініційована медиками, спонукала до роздумів над реаліями. Понад сто років тому завдяки Н.Терещенку з’явилися безплатні лікарні. У нашу новітню епоху вони, навпаки, зникають — як, приміром, столична міська інфекційна лікарня (та хіба лише вона?), занепадають від безгрошів’я, переходять у приватні руки, перепрофілюються тощо. Сьогодні головними благодійниками медицини стали фактично самі пацієнти, хворі. У суспільстві насаджується думка, що медична допомога має стати платною, а законопроект про соціальне медичне страхування ось уже впродовж півтора десятиліття не може пробити собі дорогу. Влада у вирішенні цих питань демонструє повну імпотенцію і, крім як запровадити плату за візит до лікаря, нічого запропонувати не в змозі. Отож сьогодні на відродження меценатства, благодійності в такій соціально важливій галузі, якою є охорона здоров’я, покладаються великі сподівання. Уже зараз, як зазначив один із чиновників МОЗ, від меценатів на медицину йдуть мільйонні кошти. Щоправда, пацієнти поки що цього не відчули.

Чого не можна сказати про пацієнтів Центру дитячої кардіології та кардіо­хірургії, які отримують високоспеціалізовану медичну допомогу безплатно. Подібних лікувальних комплексів, як мовиться, треба ще пошукати. До речі, вже згадана раніше представниця роду Терещенків — лікар із Франції зауважила, що це унікальний у своєму роді центр не лише в Україні, а й у світі.

Оскільки багато йшлося про доброчинність і меценатство, цікаво було дізнатися, яка ж частка в бюджеті центру припадає на кошти благодійників. Про це я й запитала І.Ємця.

«Приблизно піввідсотка — відповів Ілля Миколайович. — Це, зважаючи на ситуацію в Україні, досить-таки немало. До речі, коли я в середині 90-х років працював у дитячому госпіталі в Торонто, то 20 відсотків бюджету цього лікувального закладу становили благодійні кошти».

Попри все хочеться сподіватися, що традиція доброчинності в нашого народу неперебутня, вона вкорінилася в нашій генетичній пам’яті. Однак для її розвитку має бути відповідне живильне середовище — у всьому світі меценатство підтримує держава. Велике значення мають також моральні стимули, пропаганда доброчинності. На церемонії відкриття монумента Н.Терещенку прозвучала фраза про те, що, можливо, із часом комусь із сучасних меценатів встановлять пам’ятник. Отож у заможних громадян України є шанс потрапити в історію. Адже Никола Терещенко та його родина залишилися в пам’яті нащадків саме завдяки благодіянням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво