«МЕЛЬПОМЕНА ТАВРІЇ» — ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО АВАНГАРДУ - Культура - dt.ua

«МЕЛЬПОМЕНА ТАВРІЇ» — ВІД ФОЛЬКЛОРУ ДО АВАНГАРДУ

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

В українському просторі, багатому на різноманітні фестивалі, Херсонський міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» вирізняється своєю певною спрямованістю...

В українському просторі, багатому на різноманітні фестивалі, Херсонський міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» вирізняється своєю певною спрямованістю. На сонячну гостинну херсонську землю привозять музичні спектаклі. Цього року «Мельпомена» проходила вп’яте, і цей перший ювілей яскраво продемонстрував величезну любов херсонців до власного театрального свята, розуміння і підтримку місцевої влади, плідність зусиль організаторів з подальшої популяризації театрального мистецтва. Хоча засновників у фестивалю достатньо, основний тягар проблем лягає на ініціатора й головного виконавця —
Херсонський український муздрамтеатр ім. М.Куліша, на директора театру і фестивалю Олександра Книгу. Його стараннями створюється надзвичайна атмосфера — приїжджі театри мають можливість поспілкуватися, відпочити, побачити якісно інше мистецтво, порівняти власні вистави з виставами інших колективів і тим самим одержати новий емоційний імпульс.

Три фестивальних дні спресовані подіями: тут і театральний карнавал, і вуличні спектаклі аматорських колективів, найрізноманітніші конкурси, дискотеки для молоді, творчі лабораторії для учасників, грандіозний театральний капусник і святковий феєрверк. Але, звісно ж, головні фестивальні події відбуваються на сцені, відданій конкурсним виставам. У нинішній програмі вдалося простежити певну об’єднуючу художню тенденцію, втім, властиву загальному театральному процесові, але при фестивальній концентрації вона особливо відчутна. Активний режисерський пошук, навмисне повалення традиційних канонів, винахід нових театральних форм — ось лише малий перелік приток великої сучасної театральної ріки. Ім’я режисера А.Жолдака з вагомою приставкою Тобілевич IV уже стало еталоном театрального епатажу і шоку. Створені ним спектаклі претендують на констатацію існування самобутнього режисерського напряму. Показаний на «Мельпомені Таврії» спектакль «Женитьба» Черкаського українського муздрамтеатру ім. Т.Шевченка в постановці А.Жолдака розрахований на глядача, що має фантазію, вміє асоціативно мислити, не лінується розшифровувати режисерські накрути. Укотре робиться безпрограшна ставка на тему. Що найбільше приваблює глядача у творі мистецтва? Момент певного узагальнення, проектування того, що відбувається, на власні переживання. Як проголосив режисер, «цей спектакль про приховані імпульси, що є в жінки і чоловіка». Звісно, від гоголівської «Женитьбы» залишилася лише назва, п’єса послужила поштовхом до народження власного твору. Всього дві-три фрази пролунали у виставі, решта — виразна пластика, покладена на асоціативну музику. Приголомшливі, багатопланові мізансцени, ніби завмерлий кінокадр або художнє полотно. Чоловік і жінка в багатоликості та варіантності моментів існування, кохання, потягу, вибору, неминучості. Спектакль сприймається на одному подиху, вражаючи цілісністю задуму, театральною образністю, вигадкою, переконливістю несподіваної інтерпретації.

З розряду формотворчості, але з іншим підтекстом — ще один фестивальний спектакль, недавня прем’єра Одеського українського муздрамтеатру ім. В.Василька «Щастя поруч» за п’єсою І.Франка «Украдене щастя» у постановці режисера Д.Богомазова. Міцна класика завжди слугувала тривким фундаментом для сучасних версій відомих сюжетів. Основна проблема всіх експериментів полягає в тому, щоб спробувати вибудувати на цьому фундаменті нову, досконалу за пропорціями власну театральну будівлю, а не «ліпити» з підручного матеріалу незрозумілого і безпідставного монстра. Простий і вічний сюжет про любовний трикутник із п’єси Франка в одеському спектаклі режисер проектує на сьогодення. Запрограмований дисонанс між класичним текстом, сучасними костюмами, предметами обстановки і манерою поведінки героїв, очевидно, повинен позначати авангардне рішення, але нічого, крім подиву, не викликає наявність у гуцульській хаті Миколи Задорожного телевізора і чавунної ванни, розділення кімнат поліетиленовими стінами. А сільські «вечорниці», що перетворюються на дискотеку, яка блимає різнобарвними лампочками, і чорні маски на обличчях закоханих Ганни та Михайла — такі використовують загони спеціального призначення — взагалі заганяють глядача у глухий кут. Немає сенсу сперечатися з істиною, що в театрі можливе все. Але будь-яке нововведення в ідеалі повинно переконувати. Коли ж нарочитість і заданість форми існує лише задля неї самої, постає справедливе запитання: чи доречна така форма, яка ховає під собою зміст? І якщо у спектаклі «Женитьба» схожий сучасний погляд режисера спромагається на якусь нову образну модель світу, то в осучасненому «Украденому щасті» глядачеві пропонується заумний кросворд незрозумілого перекроювання тонкої і чуттєвої п’єси.

У такому ж ключі осучаснення класики зроблений спектакль «За двома зайцями» Білоруського театру «Пошук». На відміну від Проні, описаної Старицьким, сучасна горе-наречена вибачає обман і замість того, щоб прогнати пройдисвіта, кричить: «Хочу Голохвастова!»

Острівцем справжньої щирості й винахідливої театралізації музичного матеріалу жив на фестивалі спектакль «В барабанном переулке» Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». Пісні Б.Окуджави, уміло складені в сюжет, проживаються акторами І.Калашниковою, С.Мельником, К.Тижновою гранично щиро, із драматичним напруженням. І.Калашникова одержала приз за кращу жіночу роль. Спектакль без сценографічних ребусів, він традиційно звернений до душі і серця глядача, вражає щирістю й талантом, не захованими за якісь режисерські пристосування.

Дотримано традицій оперного мистецтва й у виставі «Катерина» М.Аркаса Миколаївського театру драми і музкомедії. У трупі театру чудові вокалісти, саме вони забезпечують успіх спектаклю, стилістика якого цілком задовольнить шанувальника класичної опери. Статика мізансцен і умовність сценографії компенсуються високою музичною культурою виконавців, і загалом спектакль сприймається як візуальна серія гравюр роботи самого Тараса Шевченка, який присутній серед персонажів. У виконанні Московського ансамблю Д.Покровського прозвучала ще одна опера —«О попе и его работнике Балде», колаж казок Пушкіна. Лаконічна сценографія дає відчуття колориту і фольклору: ширма з найрізноманітніших хусток народної роботи, стики хусток як мініатюрні театральні завіси. Вони й розсовуються, показуючи то тут, то там персонажів казок, які хоробро розспівують дотепні рядки. Манера російського народного співу винахідливо поєднується із сучасною обробкою мелодій, і на стику часових епох народжується свіже, емоційне, проникливе звучання справжнього мистецтва.

Господарі — Херсонський театр ім. М.Куліша — для фестивалю обов’язково готують прем’єру. Цього разу це була власна версія гоголівського «Ревизора». Її своєрідність полягала у творчому експерименті. У спектаклі, поставленому професором Херсонського університету О.Мішуковим, крім професіоналів, задіяні викладачі і студенти спецфакультетів університету. Знайти нові барви у чи не найвідомішому сценічному творі непросто, але херсонським експериментаторам удається створити свіже, веселе, фонтануюче дійство. Крутиться поворотний круг сцени, миготять картинки життя повітового міста. Характери персонажів будуються за відомими схемами, але індивідуальні знахідки, привнесені кожним артистом у свій образ, змушують загальний хор «звучати» із несподіваними інтонаціями. Вдалий синтез психологічного, реалістичного театру з естетикою маскультури, пошуки у сфері авангарду, музичного і пластичного рішення зробили спектакль яскравим дійством із елементами пародії, гротеску, соковитого кічу. Народний артист України В.Черношкур, який грає Городничого, одержав нагороду за кращу чоловічу роль.

Усі показані спектаклі мали неабиякий успіх у глядачів. Але те, що журі на чолі з членом-кореспондентом Академії мистецтв Р.Коломийцем не визначило найкращого спектаклю і режисера, вкотре змусило замислитися над проблемою глядацького сприйняття і справжньої художньої цінності сценічних творів. Занадто проста постановка питання: «публіка—дурна». Перед театром знову маячить примара дилеми — йти за глядачем чи вести його за собою. Будь-який фестивальний простір концентрується на певній проблемі. Так і «Мельпомена Таврії», вирішуючи глобальні завдання підвищення планок художнього смаку глядачів, пропонує їм різне мистецтво — від фольклору до авангарду, від реалізму до абсурду, від класики до сучасності. Приймається все, потрібно прагнути лише до того, аби, дивлячись на це, і глядач, і професіонал змогли сказати відому фразу: «І було це добре!»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво