Механічний помаранч - Культура - dt.ua

Механічний помаранч

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Помаранчева революція була медійною par excellence. Це зразкова революція інформаційної доби, в якій про...

Помаранчева революція була медійною par excellence. Це зразкова революція інформаційної доби, в якій прозорість і одночасність передачі інформації (створені завдяки прямому телебаченню) були і важливим консолідуючим фактором, і важливою зброєю. Після революції залишилася безпрецедентна кількість зафільмованого матеріалу, який полегшує переведення цієї історичної події з формату індивідуального досвіду кожного з учасників у формат колективної пам’яті. І документальні фільми про помаранчеву революцію з’являються один за одним. Проте саме тут і починаються проблеми. Адже будь-яка маніпуляція з матеріалом передбачає певну позицію авторів і певну інтерпретацію, незалежно від того, чи усвідомлюють це самі автори, чи вони вважають свою позицію об’єктивною. Як би докладно не викладалися факти, вже сам добір і послідовність того, що й як говориться, а також того, що й як замовчується, дає простір для ідеологічних конструкцій.

Один з прикладів — повнометражний документальний фільм режисера Людмили Немирі «Україна: прорив до демократії», прес-показ якого відбувся 22 березня в київському кінотеатрі «Україна». Продюсери фільму — генеральний директор Національної кіностудії ім. Олександра Довженка Віктор Приходько і директор компанії NAIPEC Василь Бойчук (Канада).

Фільм зроблено без особливих мистецьких претензій, хоча й досить професіонально. У стильовому відношенні це стандартна телевізійна журналістика, яка немов займає нейтральну позицію спостерігача, що викладає «факти». Більше того, завдяки закадровому голосу «факти» вибудовуються в послідовну історію з логічними причинно-наслідковими зв’язками, ніби всі суперечності помаранчевої революції вже з’ясовані, а крапки над «і» розставлені. Такий прилизаний підручниковий підхід створює не просто кастрований образ революції, а й багато в чому викривляє саму її суть. Адже хочеться вірити: помаранчева революція це щось більше, ніж виборча кампанія, яка «трохи затягнулася» (симптоматично: фільм починається тим, як ЦВК реєструє кандидатів у президенти, а закінчується інавгурацією). Сенс помаранчевої революції, як на мою наївну думку, не в політичних інтригах, а в усвідомленні народом того, що саме він є джерелом влади, як це й записано в Конституції.

У фільмі Немирі — Приходька співвідношення «верхів» і «низів» явно на користь перших, а в революційному театрі Майдану відведена роль статиста на тлі дій державних мужів. Аякже, всі звикли — «партія веде», а народ слухняно «ведеться». І ніяк інакше. Задля справедливості зазначимо: у фільмі є кадри з «простими людьми» — звичайні жіночки, що прийшли готувати їжу для наметового містечка, маси людей на Майдані, скандування, танці. Все це створює образ народного тіла, яке їсть і кричить, але яке, водночас, потребує духовного начала — своїх лідерів. Таке в підручники історії не пишуть, а коли й пишуть, то сам тон, яким говорять про «подвиг простого народу», перетворює ці живі пориви конкретних людей на чергову спекулятивну ідеологічну фігуру.

Як усяка ідеологічна конструкція, що намагається видати себе за істину, як усякий «механічний апельсин», що претендує на природність, картина не може приховати своїх «білих ниток». Багато чого не показано або показано сумнівним чином. Наприклад, фальсифікації на виборах. Незважаючи на те, що існує, і всі ми його бачили, — відеоматеріал, де зафіксовано реальні порушення виборчого процесу, автори фільму обмежилися простою констатацією факту експертами. Або, як справедливо зауважила одна з журналісток під час обговорення фільму, в ньому практично не згадується та колосальна роль, яку відіграли українські музиканти і митці в цій революції. Віктор Приходько відповів, що зате у фільмі є Іван Гаврилюк, народний депутат і заслужений артист, і, додамо, — голова художньої ради кіностудії ім. Довженка. Звісно, хіба можна порівнювати виступи «Гринджол», «ВВ» і сотень решти «незаслужених» з дивовижним віршем про вовків і собак.

Можна й далі перелічувати те, чого бракує у цьому фільмі (захоплення Українського дому, життя наметового містечка, страйків студентів і трудових колективів, покаяння журналістів, виступів у інших містах, у тому числі на підтримку Януковича, і багато іншого), але подивімося не те, що у фільмі є — і просто-таки «випирає».

Кожна ідеологічна конструкція має свій симптом, свій непристойний зворот, який перекреслює всі її намагання видати себе за істину. У цієї картини такий симптом теж є. Це спосіб, яким представлено одіозну постать депутата Сівковича. Віктор Приходько опинився в пікантній ситуації — намагаючись бути якомога більш «помаранчевим», йому водночас треба було якось показати свого двоюрідного брата, який відіграв, м’яко кажучи, не дуже красиву роль у всій цій історії. Сівкович публічно оскандалився двічі — коли зачитував висновки комісії Верховної Ради стосовно отруєння Ющенка, і коли через його позов було арештовано рахунки опозиційного «5 каналу». У картині «Україна: прорив до демократії» Сівкович згадується лише в контексті першої справи — отруєння Ющенка, а стосовно ситуації навколо «5 каналу», яку висвітлено досить детально, прізвище Сівковича сором’язливо опущене. Однак і в справі отруєння Ющенка роль Сівковича подано доволі двозначно. Спочатку показано його злощасний виступ у Верховній Раді з сумнівними висновками про те, що ніякого отруєння не було. А потім — його коментар з невизначеного «тепер», де пан Сівкович говорить, що «тоді» революції потрібна була правда, а не емоції. Погодьтеся, це має доволі дивний вигляд. Людина, яка не знає, що насправді відбувалося тоді й не дуже вникає у справу, має, таким чином, зробити висновок, що Сівкович і представляв цю саму «правду», яка була «потрібна для революції». Додамо: фільм цей, за зізнанням його авторів, саме для таких «необізнаних» людей і призначено. Фільм «Україна: прорив до демократії» — спільне виробництво Національної студії ім. Довженка (в титрах подану без її національного статусу), Фонду розвитку українського кіно, де одну з чільних посад займає пан Сівкович, і канадської компанії NAIPEC — має вийти в Сполучених Штатах та інших зарубіжних країнах, де, звісно, мало хто переймається такими дрібницями, як пан Сівкович. А як же бути нам? Намагаючись дістати коментар авторів стосовно слів про «правду для революції» з вуст Сівковича, я почула у відповідь лише загальники про «об’єктивне висвітлення» і «збалансоване представлення». А що ж їм ще було казати. Питання тільки, чи мовчатимемо ми?

Сергій Уманець, заступник директора компанії Demetra Investment Group, яка представляє інтереси продюсера фільму Василя Бойчука в Україні: Фільм не об’єктивний, це конкретна позиція СПУ, «Нашої України» і БЮТу, принаймні як її розуміє Василь Бойчук, що є прибічником цих політичних сил. Василь Бойчук, який тривалий час живе в Канаді, перейнявся подіями помаранчевої революції і тому вирішив зняти такий фільм. А як людина «європейська», він вважав за потрібне представити різні думки, саме тому у фільмі ми бачимо протилежну сторону, наприклад Коновалюка, хоча він уже «оновлений». Василь Бойчук цілком задоволений фільмом.

Олеся Лук’яненко, студентка магістерської програми «журналістика» НаУКМА: Загалом мені фільм сподобався з огляду на те, яке завдання ставили собі його автори. Наскільки я розумію, вони не мали на меті глибоку аналітику. Це теленарис, який відтворює атмосферу помаранчевої революції, і з цим завданням він упорався. Що ж до об’єктивності чи необ’єктивності подачі інформації, то я намагалася не звертати на це уваги, мені цікаво було дивитися фільм з погляду власного досвіду Майдану.

Денис Лущик, редактор національного кінопорталу KINOkolo.ua: Я не вважаю, що це — фільм, це звичайний телепродукт, і оцінювати його як документальний фільм не можу. Гадаю, за кордоном, де мало знають про наші події, його дивитимуться з інтересом, я ж нічого нового не побачив. У тих, хто пережив помаранчеву революцію, є потреба у фільмах про ці події, однак хотілося б, щоб вони були кращі. Хоча й цей фільм, думаю, дивитимуться.

Сергій Тримбач, кінокритик: Загалом фільм зроблено грамотно і професіонально. Це — хроніка подій помаранчевої революції, яка для мене є неінформативною. Власне, адресат цього фільму, як сказав його продюсер В.Приходько, — зарубіжний глядач, який має дуже туманне уявлення про те, що тут відбувалось. Для внутрішнього погляду, для людей, котрі все бачили своїми очима, цей фільм малоцікавий. Крім того, мене дратувала надмірність «помаранчевого». Склалося враження, що автори занадто старалися засвідчити свою лояльність до влади.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво