МЕГАЗІРКА СВІТОВОЇ РЕЖИСУРИ У ТЕАТРІ ІВАНА ФРАНКА

Поділитися
Поняття «бренд» давно вийшло за рамки модельного бізнесу, міцно утвердившись у багатьох сферах людської діяльності, включно з вимогливо-примхливим театрально-кіношним світом...
Роберт Стуруа на репетиції

Поняття «бренд» давно вийшло за рамки модельного бізнесу, міцно утвердившись у багатьох сферах людської діяльності, включно з вимогливо-примхливим театрально-кіношним світом. Якщо говорити про бренд Роберта Стуруа — він один із найбільш шанованих, затребуваних і бажаних у театрі, і географія його поширення велика: від Тбілісі до Москви, від далекого зарубіжжя до України. Національний театр української драми ім. І.Франка виніс на суд глядачів прем’єру — трагедію Софокла «Цар Едіп» у постановці маестро Стуруа.

Про те, що Роберт Стуруа готовий працювати з нашим Національним театром, мова зайшла два роки тому, коли художнім керівником останнього став Богдан Ступка, а театр ім. Шота Руставелі перебував у Києві на гастролях. Щоправда, Роберт Робертович відзначив тоді, що йому цікаво було б поекспериментувати із сучасною українською драматургією. Достойного твору, напевно, не знайшлося, українська класика теж залишилася за рамками уваги творчої співдружності Стуруа—Ступки, у результаті вибір упав на світову класику, випробуваних в усі часи греків.

З одного боку, грузинський театр давно, успішно і плідно трактує давньогрецьку драматургію, з іншого — київські театральні старожили із задоволенням згадують «Антигону» у постановці Дмитра Алексидзе, що багато років не покидала сцени театру Франка і навіть знаменита грецька акторка Аспазія Папатанасіу, гастролюючи в Києві, грала в цій виставі центральну роль. «Цар Едіп», у свою чергу, не був обійдений увагою українських театральних діячів — досить згадати, що великий Курбас не тільки грав самого Едіпа, а й брав участь (у масовці, щоправда) у знаменитій постановці Макса Рейнгардта. Крім того, український і грузинський театри об’єднує певна пафосність, що лежить в основі обох театральних шкіл. Перерахованого вище вже достатньо, щоб зрозуміти звернення грузинсько-українського тандема до Софокла.

У режисерському трактуванні Стуруа впевнено веде свою головну партію, лейтмотивом якої в його творчості є трансформація особистості, наділеної владою. І тут для нього втрачає значення вік героїв, який може покоробити знавців першоджерела, їхня зовнішня відповідність одне одному. Головне — їхній духовний стан, уміння висловити і донести до глядача основну думку, сплести складний візерунок внутрішніх переживань, потрясінь та перероджень.

Едіп, з волі режисера і виконавця (Богдан Ступка), — людина при владі випадкова, у міру порядна, такі при ній нечасто виживають, уважно дослухається до волі електорату. Він не вміє проливати кров і переступати через неї, як це заведено у правителів. Не вміє приховувати емоції і йти на поступки. Правда потрясає його, і він добровільно залишає трон, іде з життя, а його місце займає більш пристосований для цього, колишній близький друг Креонт (дуже якісна робота Остапа Ступки). Як і годиться, пошанований тим-таки народом.

З боку Ступки-старшого знадобилася певна мужність для виконання ролі царя Едіпа: розумний, тонкий артист і мудра людина, він не міг не передбачити хору осудливих голосів — не за віком роль. Чи проявив він слабкість, записавши у свій акторський архів таку бажану для будь-якого виконавця роль? Не думаю, радше силу творчої волі — не за віком Едіп, але за талантом, тим більше у вищезгаданому режисерському трактуванні.

Жорстко вибудовуючи режисерську конструкцію взаємин персонажів п’єси, Стуруа, як завжди, величезну роль відводить пластичному вирішенню вистави. У цьому йому неоціненну допомогу надав хореограф Гогі Алексидзе. З жалем слід констатувати, що не всі артисти академічного театру готові до настільки складних пластичних екзерсисів. Сценографія тактовно доповнює режисерський задум (художник-постановник Міріан Швелідзе), не привертаючи до себе надмірної глядацької уваги. На відміну від натхненних «звуків музики», тканину якої з властивою йому віртуозністю виткав Гія Канчелі. Композитор настільки перейнявся режисерською ідеєю, що час від часу «переграє» окремих виконавців, випліскуючи в зал більше емоцій, аніж вони. Безвихідь умертвіння владою обігрується фарсовістю музичного фіналу.

Відверто невиразно, з погляду сценічної мови, звучить хор, що свідчить уже не про режисерську недбалість — режисер не знає української мови, а про прорахунки театральної школи. Подумалося, що ця вистава високого театрального рівня відмінно зазвучить на гастролях в іншій країні, де глядач сприйматиме текст через підрядковий переклад у навушниках.

Однак поява «Царя Едіпа» на сцені театру ім.Івана Франка — незаперечна подія в театральному житті країни, яка не відбулася б без наполегливості художнього керівника театру Богдана Ступки, без допомоги меценатів — банків «Аваль» та «Діамант», Фонду сприяння розвитку мистецтв та Посольства Грузії на чолі з невтомним паном Григолом Катамадзе, який цілеспрямовано підтримує культурні обміни між нашими країнами.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі