Майстер Йокаї - Культура - dt.ua

Майстер Йокаї

20 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 20 січня-27 січня

«Нагостри вуха, — наказав патрон, нічним іменем якого було Іскаріот... Вуха відкрий, кажу, тому що коли я їх відріжу, назарянин Бен Ганоцрі тобі їх назад не приклеїть»...

«Нагостри вуха, — наказав патрон, нічним іменем якого було Іскаріот... Вуха відкрий, кажу, тому що коли я їх відріжу, назарянин Бен Ганоцрі тобі їх назад не приклеїть».

Мор Йокаї. «Пригоди авантюриста Гуго фон Хабеніхта»

Можливо, це не дуже логічно, але більшість книг, які потрапляють до моїх рук, починаю читати з останніх сторінок, на яких розміщено коментарі. Втім, це суттєво економить час у порівнянні з традиційним читанням, що передбачає постійне зазирання в кінець твору в пошуках тлумачень незрозумілих місць.

Майже після тридцяти років примусового забуття, вслід за першою публікацією «Майстра і Маргарити», з’явились і перші обережні (холод Соловків дисциплінує розум критика) аналітичні статті, які згодом переросли в лавину наукових праць. Гадаю, що вічно живий критик Латунський написав про цей роман найгрубіший фоліант. Нова екранізація підштовхнула нові шеренги копачів глибинної суті слів та імен булгаковського твору. Звісно, добре, коли ти дізнаєшся від тлумачів, що одним із першоджерел натхнення була апокрифічна книга Єноха, що Азазелло — це італізоване ім’я екс-ангела Азазеля, а «наглый котяра Бегемот» дістав своє ймення не за габарити африканського гіпопотама, а тому, що так звали демона, поплічника Сатани. Але такою притягнутою за вуха видається аргументація походження фрази про те, як «лунный свет омывал ее тело», з поеми Андрія Бєлого, в якій короля і королеву «окачивало лунным светом». Панове критики, — абсолютна більшість персонажів світової літератури, котрі біжать, їдуть чи летять кудись уночі, обов’язково купаються, мерехтять, сіяють, виблискують і т.д. під місячним промінням.

А взагалі-то хотів поділитися своїми враженнями та відчуттями від книги, яка належить не перу Булгакова... Невеликий, але дуже насичений глибокою філософічністю та гірким сарказмом роман «Пригоди авантюриста Гуго фон Хабеніхта». Ні... Це не щойно спечений бестселер у блискучій обкладинці! Написаний він класиком угорської літератури Мором Йокаї. Народився письменник у 1825 році, помер у 1904-му. Пам’ятник йому і нині стоїть у Будапешті (в комуністичні часи в Угорщині для захисту від борців з «ідолами» старого режиму вигадали оригінальний засіб — з тилу до постаменту пригвинчували золоту зірку як ознаку лояльності. Потішно бачити бронзових вершників часів Габсбургів із пентаграмою під хвостом).

Хоч як дивно, в радянські часи твори Мора Йокаї видавалися відносно часто і навіть українською мовою. Звісно, якась частина створеного цім неповторним письменником була названа занепадницькою і не вартою того, щоб наш читач забивав нею свою світлу, прогресивну голову.

«Хабеніхт» теж був небажаною літературою. Хоча бажаним на книжковому ринку УРСР можна було вважати тільки одного зарубіжного письменника В.Ульянова, більше відомого під псевдо Ленін. Лише він був ощасливлений повним зібранням перекладу своїх творів. І Дюма, і Діккенс, і Драйзер про таке все ще мріють.

Читання «Хабеніхта» (угорське видання російською мовою 1987 року) викликало в мене дивні асоціації. Роман з’явився в ХІХ столітті, в 1879 році, але спочатку чимось невловимим, а потім цілком конкретними фрагментами почав нагадувати твір ХХ століття — «Майстра і Маргариту».

Здається, що спільного між історією артилерійського офіцера ХVII століття, зрадника і шпигуна, та булгаковською інтерпретацією долі Христа, поєднаною з фантасмагоричною чортівнею більшовицької Москви? Виразна двоплановість існує і в романі Йокаї. Допит Хабеніхта поєднується з розповідями звинуваченого про свої неймовірні пригоди та перевтілення.

Як і в романі Булгакова, на перших сторінках твору Йокаї відбувається теологічна дискусія, дуже схожа на ту, що велася на Патріарших, єдина суттєва відмінність — атеїстичні богохульські слова промовляли не Берліоз із Бездомним, а краківський князь — єретик та його однодумці — сектанти.

Далі — більше. Один із персонажів роману про Хабеніхта, рицар із монастиря червоних (невже передчуття комуни?) монахів (насправді збіговиська перевертнів та сатаністів, очолюваних рудим, мов книжний Азазелло, негідником на ймення Іуда Іскаріот), аргументуючи тезами Василіда Александрійського та Бердезануса переконує, що Ісус був містифікатором, істинне ім’я котрого Йошуа Бен Ганоцрі. Якщо ви чекаєте на бал у Сатани, то Йокаї вам його гарантує, та ще й у якій компанії — Ірод, Пілат, Нерон, Сарданапал. А яка «чудова сімка» жінок прикрашає ніч — справжнє втілення світового зла та підступності — Ієсавель, Саломея, Вірсавія, Даліла, Астарта, Фамар, Мілітта — цариця Савська. Окрасою зали була статуя вершниці — оголеної жінки на кабані...

Відрізані ж для потіхи голови, гроші, що з’являються та щезають, правда, називають їх не червінцями, а талерами...

Цілком можливо, що Булгаков і не знав про існування роману Йокаї, хоча перші російські переклади творів цього письменника з’явилися ще в ХІХ столітті. Втім, це не так важливо — читав чи не читав. Гете творив свого «Фауста» на основі творів відомих та невідомих попередників, до «Камінного господаря» Лесі Українки було створено десятки чи навіть сотні історії Дон-Гуанів. На основі історій Христа та Пілата Анатоль Франс написав лаконічну оповідь про старого, мов Кирило Лавров, прокуратора Іудеї, котрому нагадують про розп’ятого Христа, а він ніяк не може згадати про цю подію — скільки таких судів було в його біографії...

У Булгакова був свій погляд на сучасний йому світ та далеку історію. Мор Йокаї теж використовував знайомі мільйонам людей факти та легенди. Варто уважніше поглянути на цей маловідомий у нас роман — тим більше, не так часто європейські письменники виводили дію своїх творів на терени України, а відчутна частина «Пригод авантюриста Гуго фон Хабеніхта» проходить на Поділлі, в Бердичеві, у Львові. Одним із багатьох імен Гуго було Ярослав Тергуско, його він дістав будучи гармашем у загоні гайдамак. Пречудовий кінематографічний матеріал. Мор Йокаї немов відчував прихід ери телесеріалів. Та й персонажів у його романі не менше, ніж у «Майстрі і Маргариті» (там їх понад 500).

Пане Бортко, чи не бажаєте ви вплутатись у ще одну цікаву кіноавантюру. Гуго фон Хабеніхт зробив би це обов’язково!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво