Майстер і Маргарита: дев’ятий десяток разом - Культура - dt.ua

Майстер і Маргарита: дев’ятий десяток разом

22 січня, 2010, 14:03 Роздрукувати Випуск №2, 22 січня-29 січня

У столичному музеї Михайла Булгакова на Андріївському узвозі нещодавно розгорнулася експозиція, присвячена 80-річчю одного з головних романів ХХ століття — «Майстер і Маргарита»...

У столичному музеї Михайла Булгакова на Андріївському узвозі нещодавно розгорнулася експозиція, присвячена 80-річчю одного з головних романів ХХ століття — «Майстер і Маргарита». Є для цього необхідний привід. Як відомо, завершив Булгаков свою важку літературну працю в 1940-му році (а розпочав іще в 1928-му). Київська виставка — певне просторове осмислення знаменитого роману, який став і феноменом масової культури, і однією з найулюбленіших книжок інтелектуалів.

Ще в 1939-му в листі до свого київського друга скрипаля А.Гдешинського Булгаков написав: «Я повсякчас приковуюся до спогадів, і був би вдячний, якби ти допоміг мені в них у дечому розібратися. Справа стосується головним чином музики і книжок...»

І, уявіть, музика і книжки — головні складові київської виставки, присвяченої Майстру та його роману. Ідеолог цього проекту всередині булгаковського будинку — Кіра Миколаївна Пітоєва. Вона захоплено проводить свій екскурс... Розповідає, що Булгаков був не просто меломаном, а добрим знавцем музики. І в музеї постійно працюють над тим, щоб відкрити ще й музичну складову його літературних творів, зокрема «Майстра і Маргарити».

Центром першого виставкового залу стає унікальний білий рояль, з яким пов’язана одна з легенд музею. Гроші на нього збирали півтора року. Одна людина могла пожертвувати «на клавішу» — їй видавали навіть «документ», який свідчив, що цей поціновувач літератури є дарувальником, меценатом.

Знаменитий білий рояль у булгаковському будинку Фото: Василь Артюшенко
Знаменитий білий рояль у булгаковському будинку Фото: Василь Артюшенко
Цей білий рояль, зроблений для виставки в Парижі в 1889 році, отримав там Золоту медаль. У нього навіть номера немає. Ніжки рояля — з якимись коров’євськими штучками. У цьому, вочевидь, теж булгаковський гумор.

На роялі — клавір «Лоенгріна» з автографом Булгакова. Один з улюблених композиторів Булгакова — Вагнер — зв’язав свого часу музику з міфом. На цьому перехресті й народилися відомі вагнерівські опери, які слухав Булгаков на початку минулого століття в Києві у Міському театрі.

Музика — мистецтво просторове. А виставкові зали булгаковського будинку — простір особливий...

— По суті, ми вирішили «пограти» із простором булгаковського будинку, адже торік виповнилося 100 років відтоді, коли Василь Павлович Листовничий купив цю обитель, — розповідає Кіра Пітоєва. — Сам Михайло Афанасійович, як відомо, 27 із 48 років свого життя прожив у Києві. Тому є підстави вважати, що як людина і як художник він сформувався саме в нашому місті...

В експозиції першого «вікна» музею представлено десятиліття (20-ті), коли вийшли у світ перші твори письменника: «Записки на манжетах», «Дияволіада», «Фатальні яйця», оповідання, які стали згодом «Записками юного лікаря».

У цей самий період розпочинається історія з виданням «Білої гвардії» (журнал «Россия» №4 і №5 за 1925 р.). За життя письменника вийшли тільки дві частини роману. Третя — канула в Лету... (У 1926 році на сцені Московського Художнього театру з тріумфом пройшов спектакль «Дні Турбіних», який разів десять, а то й більше подивився Йосип Сталін.)

Друге «вікно» експозиції представляє театральну долю Булгакова-драматурга. Його складні стосунки із МХАТом і початок цькування автора в пресі.

Тут — видання «Білої гвардії» за кордоном (Рига, Париж) і книжки, пов’язані з «учителями»: на книжці В.Вересаєва «Пушкин в жизни» автограф Булгакова. Тут — фотографії Булгакова, майже всі надписані Михайлом Афанасійовичем сестрі і зятю, артисту МХАТ П.Масальському, С.Єрмолинському... Ще в цьому самому «вікні» — підсклянник, окуляри і чохол, фото Любові Євгенівни Бєлозерської (другої дружини Булгакова), якій присвячено «Білу гвардію».

— Наша виставка побудована на оригіналах, — каже Кіра Миколаївна. — У нас чимало різних експонатів, але все це копії, ми ж вирішили виставити тільки оригінали.

«Майстер і Маргарита» — кульмінація творчого шляху Булгакова. А от третє «вікно» експозиції може бути названо «Останні дні». Це теми літературної долі, любові, дружби, «учнівства» і... ранньої смерті.

Нова експозиція — як пошарове осмислення «Майстра». Ось рідкісні ноти «Алілуя»: саме фокстрот «Алілуя» лунав на балу у Воланда.

Книжка Дем’яна Бєдного «Новий заповіт», зразок антирелігійної пропаганди. Вважається, що поштовхом для «Майстра» послужила представлена тут книжка «Венедиктов», в якій діє герой-диявол. Тобто сюжетне зіткнення диявола з головним героєм, прізвище якого... Булгаков.

Цікавий експонат на київській виставці — заявка про тривідсоткову позику, за якою можна виграти раз на рік сто тисяч. Це саме та позика, завдяки якій Майстер і виграв свої сто тисяч. Перша професія Майстра — музейник. У своєму романі Булгаков і розповідає про те, що в музеях поширювали тривідсоткову позику, і саме Майстрові й дісталася ця «фішка». Далі — відомо... Майстер виграє 100 тисяч карбованців, на які купує підвальчик, у якому пише роман про Понтія Пілата.

Відоме фото: його давно умовно називають «Майстер і Маргарита» — Булгаков «у шапочці» з дружиною Оленою. Відомо, що письменник наприкінці життя осліп. В експозиції — кілька сумних фотографій: чорні окуляри, ще на одному фото — Булгаков серед близьких (фатальний для нього 1940-й)...

У другому залі експозиції — письмовий стіл, на якому інсталяція художника Бадрі Губіанурі. Безліч «рваних» фотографій письменника наче пориваються злетіти під впливом повітря, але ні... залишаються на місці. Фазиль Іскандер написав: «Рукописи не горять там, де письменник сам згоряє над рукописом». У житті багато борців, які йдуть на Голгофу, але зупиняються перед самісіньким розп’яттям.

З другого залу експозиції — вихід у світ книжок, музейну булгаковську бібліотеку...

Українське видання «Майстра і Маргарити» російською мовою вийшло в 70-х. А от перше видання роману українською мовою з’явилося лише три роки тому. «Майстер» раніше вийшов вірменською, турецькою, на івриті.

Кіра Миколаївна Пітоєва не поділяє думки про те, що Булгаков «двояко» ставився до України.

— Михайло Афанасійович обожнював Київ. Потрібно вітати будь-які спроби просування Булгакова в Україні. Адже роман про Москву пронизаний київськими мотивами. Навіть, скажімо, кульмінація роману — політ Маргарити. Адже в російському фольклорі не було літаючих відьом. А тут політ молодої гарної жінки до Дніпра. У Києві вони постійно «літали» над Лисою горою. І купання перед балом у Воланда — як «антихрещення» у Дніпрі.

Михайло Афанасійович був театральною людиною: за світобаченням і світосприйняттям. Навіть діалоги в його прозаїчних творах («Собаче серце», «Фатальні яйця») — драматургічні. Він казав: «Для мене проза і драма — як дві руки для піаніста».

— Що ж до театральних постановок за Булгаковим, — розповідає Кіра Пітоєва, — то чомусь в усьому світі їх іде набагато більше, ніж в Україні, на батьківщині Булгакова. У 1987-му вийшов спектакль «Майстер і Маргарита» у постановці Ірини Молостової на сцені театру імені Івана Франка. Я не найпалкіша прихильниця цього спектаклю. Але важливий сам факт його появи в той час. Що подобалося? Гра Анатолія Хостікоєва. Але я не дуже приймала літературну композицію Михайла Рощина. Як на мене, недоцільно було об’єднувати Майстра та Ієшуа в одній особі. Набагато більше подобався любимовський спектакль у Театрі на Таганці. І ще «Собаче серце» Володимира Петрова в Севастополі.

Цікаво, що фільм Володимира Бортка «Собаче серце» з кожним роком здається дедалі сильнішим. А от «Майстра» того самого режисера не сприймаю. Бортко так і не зробив прориву в «п’ятий вимір». Усе вирішувалося з допомогою кіноефектів, якими нас не здивуєш. Ну не може в картині все крутитися навколо того, який вигляд матиме кіт Бегемот. Усе в картині зроблено сюжетно, хоча підтекст булгаковський — філософський, буттєвий. Та й Безрукова в ролі Ієшуа не сприймаю. А от Бурляєв у картині Юрія Кари — подобається. У першого просто просвітлений погляд, а от другий — справжній страдник.

Кіра Пітоєва не зовсім згодна з твердженням, що остання письменникова дружина — Олена Сергіївна стала прототипом Маргарити.

— Кажучи так, ми збіднюємо Булгакова. Маргарита — збірний образ, в який вплетено велику літературу. Але Олена Сергіївна дуже постаралася, щоб зв’язати своє ім’я з Маргаритою після смерті письменника. Ця жінка дуже багато зробила для того, щоб роман побачив світ. Навіть не знаю, чому їй так хотілося зв’язати себе з «нечистою силою»? Звісно, вона тісно пов’язана із цим образом. Спочатку в її житті був поет, а потім майстер. Булгаков був неймовірним гумористом. Він казав: «От я помру, і тебе кликатимуть на всі вечори моєї пам’яті, ти виходитимеш в оксамитній сукні і, заломивши руки, казатимеш: «Відлетів мій ангел!». Уявіть, це говорила вмираюча людина! Тому, коли її звали на різні вечори, вона ніколи не виступала. Єдине, що дозволяла собі сказати: «Любов вискочила з провулка, як убивця з ножем, і вразила нас обох».

Права на літературну спадщину Булгакова належать онуку Олени Сергіївни — Сергієві Шиловському. Які стосунки в київського літературно-меморіального музею з цією людиною?

— Ви знаєте, він нам усе дає безплатно. Адже люди бачать, коли до них ідуть із відкритим серцем. Ми не заробляємо на імені великого письменника. Архів Булгакова зберігається в Москві. Від Шиловського ми отримували право друкувати книжки. Він людина не музейна, а ділова. А ми у свою чергу не дуже ділові, а швидше художні. Тому й стараємося відійти від музейних стереотипів, намагаючись показати, що виставка — це елемент мистецтва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво