«Маски» зірвані

Популярному вітчизняному коміку Георгію Делієву останнім часом не до сміху. Його скандальний відеоролик «Рідна мова», присвячений політиці Віктора Ющенка, без відома творця потрапив у мережу — і тут почалося... Цей ролик в Інтернеті скачували тисячі невгамовних. Одних міні-фільм обурював. Інших — захоплював. Загалом, байдужих не було. Особливо у фіналі кліпа, коли «ліричного героя» б’ють, а саундтреком іде гімн США. Сам Делієв відхрещувався: мовляв, запустили «в життя» чорнову версію без його згоди. Та, зрештою, панове, чи цим агітпропом пан Делієв матері-історії цінний? Пригадайте: саме нинішнього року він відзначає 30-річчя творчої діяльності (хоча сам на вигляд має лише 30). Пригадайте і тріумфальний хід його «Масок-шоу» на центральних телевізійних каналах. Як відомо, нині ці самі «Маски» зірвані. Перед телепроектами Делієва — шлагбаум! У телеефір йому прорватися неможливо. Тому й залишився Інтернет? Ні-ні... Ще залишилося велике — справжнє — кіно. Делієв, нагадаю, один із улюблених персонажів нашої Кіри Муратової. Нагадаю також, що в її видатному фільмі «Настроювач» Делієв грав — як дихав. От і нещодавно він знову знявся у Кіри Георгіївни в її новій картині «Мелодія для шарманки».

«Команді президента потрібно розділити наш народ?»

— Для російського ТБ одеські «Маски» тепер іноземці. Що ж із ними церемонитися? А от на батьківщині, в Україні, багато галасу наробив ваш ролик про «політику партії та уряду»...

— Я знімав проект «Делієв-андеграунд». Тобто об’єднав усе те, що не могло бути показане на ТБ, в офіційних ефірах. Були сцени з майбутнього фільму «Кафе «Андеграунд». Дія там відбувається в артистичному кафе, де з’являється богема — художники, продюсери, автори, актори, а також проститутки, п’яниці, мегазірки, які спилися та опустилися, просто випадкові люди.

Багато подій відбувається в уяві цих персонажів. Я почав створювати проект за свої кошти. Спонтанно виникла й «Рідна мова». Сюжет, музика й текст були написані «за одним присідом». Зняв його зі своєю групою «Майстер-клас» (корпорація клоунів «Настрій» також допомогла). І так вийшло, що саме робоча (нецензурна) версія (почасти через мій недогляд) потрапила в Інтернет. Поки з’ясував, як це вийшло, поки знайшов людину, котра це зробила, ролик уже розмножили. І я нічого не міг вдіяти — ситуація вийшла з-під мого контролю.

Я заходив на деякі форуми. Уявіть, кількість переглядів цього відеоролика доходила до тисячі за добу. Це наростало як сніговий ком. «Цензурну» версію я надав буквально через два дні. Вона, до речі, навіть кумедніша за «нецензурну» — на мій погляд. Адже все зрозуміло й так! Та що поробиш, коли комусь нецензурна виявилася ближче... Я ж її намагався зробити як клоунаду на чергову тему...

— Коли людині «згори» пояснюють, яка саме мова є для неї рідною, — це ж також клоунада?

— Насправді ще під час помаранчевої революції, коли всі були такі натхненні, я досить стримано поставився до подій, що відбувалися. Оскільки я консерватор за переконаннями.

У тому був безумовний кайф. Треба було випустити пар. Я ж, як клоун, усі ці сценарії для себе давно програв. І всі ці фантазії реалізував — на сцені, на екрані. Навіть чужі трагедії вивертав навиворіт, перетворюючи їх на гротеск...

— На ефірі іноді просили щось вирізати. Я іноді вирізав. Іноді казав, що вирізав. А насправді не вирізав. Зате на піратських касетах — повний варіант!

Цензура на ТБ, звичайно, змушувала показувати матеріал худраді. І вічно казали: це приберіть, те приберіть! Коли б я робив так, як вони хотіли, це нагадувало б сцену із «Карнавальної ночі» Ельдара Рязанова, коли Огурцов оцінює клоунаду Біма і Бома...

— «Товариші! У той час як…»

— Я з ними зовні погоджувався. Потім виходив із кабінету, витирав чоловічу сльозу (депресія тоді проходила в мене дуже швидко), брав іншу касету, монтував щось на кшталт «Біма і Бома» — і показував усе це худраді.

А ефірні касети я також сам монтував. І, природно, без усяких купюр. І завжди сходило з рук. Між іншим, піратські версії наших «Семи днів з російською красунею» свого часу за внутрішнім рейтингом побили рекорд навіть американських блокбастерів! Вони краще продавалися.

Ми навіть потрапили в опалу в «Золотого Дюка», коли стверджувалося, ніби ми самі навмисне продали фільм піратам.

До речі, наша картина «Сім днів з російською красунею» була прийнята худрадою. І це була єдина худрада, яка мене врятувала. Туди входили чудові майстри — Георгій Данелія, Леонід Гайдай, Алла Сурикова, Аркадій Інін (інших не пам’ятаю). Вони дуже сміялися. Дивилися фільм із задоволенням. І коли почалося обговорення, всі дали настільки позитивні рецензії, що я був просто щасливий!

…«Наш серіал геть-чисто вбили!»

— А як вийшло, що «Маски-шоу» стали «неформатом» для сучасного ТБ? Якої миті це сталося? Чому ви припали не під масть?

— Це трапилося після дев’яносто восьмого року... Під час дефолту я ще закінчував знімати «Маски в тюрмі». Дефолт, звичайно, вдарив по нас боляче й зіграв злий жарт із тими людьми, які заробляли гроші.

Однак ми встигли ще до дефолту побудувати декорації й укласти договір із групою. Встигли завести собі монтажку, знімальну техніку. Та це був останній серіал, який цілком придбало російське ТБ. А після цього канали не стали домовлятися про придбання цілісного пакета. А без такого договору ніхто з інвесторів не хотів давати нам грошей.

Утворилося замкнене коло! А після 2000-го телекомпанії вже почали переходити на іншу практику — створювати свої власні виробничі бази й виробляти власний продукт. І їм стало невигідно платити сторонній компанії. Вигідніше було виготовити свою «творчість». Нехай навіть гіршої якості! Ще одна причина полягає в тому, що виникла потужна тенденція купляти закордонні формати. У цьо­му разі, як вважають генпродюсери телекомпаній, усякий ризик зводиться до мінімуму. І за певним шаблоном з’являються якісь свої автори, режисери. Вони щось знімають спеціально для каналу. Все це перевіряється психологами, тестується, визначається потенційний рейтинг...

— Проте «Маски-шоу» — перевірений часом проект. Що ж не влаштовує нинішніх телекерівників у вашій творчості?

— Чомусь вони, телепродюсери, мають свій погляд на ТБ-гумор... От погляньте: «О.С.П.-студія» фактично закрита, «Джентльмен-шоу» — не виходить, «Каламбур» не знімають...

На каналі ТНТ у 2005 році стався такий випадок. Вони все ж таки придбали один наш серіал — і ми уклали з ними договір на виробництво великого проекту. З нашими партнерами ми домовилися — я зняв уже вісім серій. І вони мали бути показані 2004 року перед новорічними святами. Дія відбувалася в королівстві: святкова обстановка, веселощі.

Причому матеріал я здав вчасно, у строк. Його вже навіть ніби поставили в мережу мовлення. Та потім, на свій подив, не знаходжу серіал у телевізійній програмі... Перед нами, щоправда, вибачилися: «Не вийшло! Поставимо на Гуморину!»

Минає час. І знову нічого не виходить. Вони-то нам заплатили. Та потім зробили фінт: поставили програму 1 травня — з ранку до вечора! Протягом усього дня. Причому з лаконічними анонсами. І показали всі серії підряд!

Таким чином цей серіал геть-чисто вбили. Адже «кращого» часу, ніж першотравневі свята (коли всі на дачах), для цього проекту просто неможливо уявити!

Потім нам пояснили: «Ми хотіли підвищити рейтинг свого першотравневого ефіру»...

Так само і з «Грою в класики» вийшло. Була домовленість із Першим російським каналом. Я особисто їздив розмовляти з керівництвом. Був підписаний договір про наміри. Передбачалося зняти десять серій за п’єсами Борі Барського. Ці сценарії були прийняті. Гарантувалася певна сума. Коли серіал був знятий з урахуванням усіх поправок (я їх справді врахував), його прийняли, попросивши перемонтувати лише кілька сцен. Перемонтували. Закінчивши останній монтаж, я відправив касети до Москви. Їх там прийняли. І Костянтин Львович Ернст нібито не заперечував. Потім я полетів в Америку на гастролі.

І раптом усе зірвалося... А причину так і не пояснили. Ані грошей, ані серій! Усі лише знизують плечима. І навіть кружним шляхом нічого довідатися не можна.

«Кіра Муратова акторів боготворить»

— І все ж перенесімося з рідних місць у краї далекі. Здається, і в Європі у вас планувалися привабливі довгограючі проекти. Та чому нічого не вийшло?

— Ще у двохтисячному році ми були на гастролях у Німеччині. Там познайомилися з англійським продюсером. Він подивився кілька наших проектів і вирішив, що може бути перспективний телевізійний продукт. Він же запропонував знімати «Маски-шоу» спеціально для Європи. Проект, адаптований під зрозумілі німцю, англійцю та іншим європейцям теми.

Ми розробили договір (дуже вигідний для нас). Нам надали пільгові, можна сказати, умови, знайшли інвесторів.

Я побував на їхній виробничій базі в Баден-Бадені. Там у лісі в них справжній телевізійний Голлівуд!

Мені дали розробляти теми, запропонували редактора — хорошу творчу людину. Німці просили вигадувати жарти про нових росіян, котрі сіють грішми, приїжджаючи в Німеччину, надувають щоки й усе таке.

Між тим, мені здавалося, що все це вже давно заяложене. «В нас у Європі — саме воно!» — відповідали.

Згодом натякнули: якби таке шоу робили самі європейці, це вважали б неполіткоректним. А коли росіяни знущаються з «нових росіян» — це нічого.

Перші серії мали називатися «Маски у Швейцарії» і зніматися на гірському курорті. До речі, насправді не у Швейцарії, а десь у французьких Альпах.

Ми вигадали з хлопцями два шикарні сценарії. Приїжджають «нові росіяни» в Альпи... Готелі, лижі, зима сніжна — все їм сподобалося. Потім починаються кумедні пригоди. Продюсер приїжджав до нас в Одесу. Обговорювали строки зйомок. А потім на телеканалах німецьких щось змінилося. Гадаю, нас не пустили туди, бо місцева профспілка повстала. В них є свої коміки й свої комедійні передачі. Тому чужим вхід заборонений.

— Європа може почекати?

— І тепер-от я чужий... Серед росіян. Серед українців. Серед європейців.

Та зате завдяки цьому в мене ніби роз’язані руки. Ми можемо тепер мати щастя живого спілкування з аудиторією — раніше через зйомки на це постійно бракувало часу.

— Щастя живого спілкування — це все ж таки не радість матеріального задоволення?

— Звичайно, в нашому театрі, в Будинку клоунів, квитки дуже дорогими бути не можуть. Те саме стосується й кінотеатру «Маски». Гроші нам потрібні, безсумнівно. Адже вони не лише на особисті потреби йдуть — величезні кошти йдуть на творчість, на створення нових програм.

— Чи стала для вас віддушиною кінокар’єра, зокрема ролі у фільмах Кіри Муратової та Романа Ширмана?

— Кіра Муратова — це окрема розмова. Кожна картина в неї виходить різною. Ти ніколи заздалегідь не вгадаєш результат. Він непередбачуваний (у хорошому розумінні слова). Читаючи сценарій, вивчаючи свою роль і навіть знімаючись на майданчику, ти не розумієш до кінця, що ж відбувається насправді. Кіра допускає акторську імпровізацію. Вона її «перевіряє» на репетиціях. На зйомках — зміна «програми»! Вона може прийняти пропозицію актора й попросити зафіксувати знайдене. І потім домагається потрібного ефекту. І не заспокоюється, поки не досягне свого. Вона ловить щось невловиме. Просто я довіряю їй як актор — і йду за нею.

А що стосується Романа Ширмана — це чудовий, легкий у роботі й у людському плані режисер. Він чекає «подачі» від актора.

Я віддаю перевагу в комедії жорсткому гумору: гострий гумор, грунтований на внутрішньому психологізмі... Потрібно знайти в комедії больову точку й натиснути на неї, викрутити з неї оцінку, конфлікт, подавши це в легкому ключі.

Ширман робив дитячу комедію. Там злих жартів не може бути, абсолютно відсутній «сексуальний» рівень. Там немає навіть натяку на те, чого дітей не можна вчити. І при цьому казка досить цікава, добра, легка, кумедна. Молоді актори — дуже талановиті. У них очі живі, серця — ще відкриті. Вони заглядають у рот режисерові і партнерам. Ширман неконфліктний — він жодного разу не те що голосу не підвищив, навіть внутрішнього невдоволення не виявив. Він позитивна людина.

— А Кіра Георгіївна — та може і прикрикнути?

— Кіра дратується іноді... Головні герої, звичайно, не відчувають на собі її гніву, оскільки вона акторів боготворить. Вона розуміє, що актор — та особа, яка присутня на екрані, за допомогою актора досягається потрібна атмосфера.

— Знявшись у новому фільмі Кіри Муратової «Мелодія для шарманки», ви вже усвідомили, що може вийти в результаті?

— Я озвучив роль. І вже бачив готовий матеріал. Мені шкода, що Кіра викинула ключову «точку» однієї моєї сцени. В мене роль божевільного проповідника. Причому в сценарії було написано, що це священик, який волею долі опинився на вулиці. І він мав бути в рясі. І взагалі на цю роль планувався інший актор.

Коли почалися примірки костюма, я побачив, що перетворився на якогось бомжа... Ряси на екрані не видно! Там поясний план, а мене видно крізь віконце. Проповідник цитує Біблію, тоді як безпритульні грабують головних героїв, хлопчика і дівчинку — відбирають у них гроші й теплий одяг. А вони ж залишилися сиротами. І вони намагаються знайти своїх батьків після того, як померла їхня спільна мати — досить зворушлива сцена...

При цьому проповідник наближається до хлопчаків, а вони починають знущатися з нього. Потім б’ють... Постановник трюків ефектно бійку поставив. Ми довго репетирували. Я навіть підказував, як треба «бити». Діти боялися завдавати ударів, невсправжки намагалися. В результаті на мене наділи захист. А потім почали побоюватися, що вони відіб’ють собі кулаки й ноги... Звичайно, кілька разів попали все ж таки по обличчю — синці залишили. І так вийшло це здорово, мені здавалося... А вона викинула шматок побиття. Їй, звичайно, видніше, важливо, який усе має вигляд в контексті фільму. У новій версії діти-герої пішли, а мене бити не стали.

— Очевидно, «проповідь» вплинула?

— До речі, і в «Настроювачі» багато «смачних» епізодів викинули. Щоб привести до формату для ширшої аудиторії. Я сам іноді під час монтажу «Масок-шоу» був змушений викидати найбільш кумедні місця, гарні, смачні геги. Як режисер це розумію. А як актору — прикро...

Стоп-кадри

Уперше «Маски» з’явилися на радянському ТБ в популярній програмі «Вокруг смеха» — це був 1985 рік. Доти колектив називався «Сміхачі». Глядачам дуже запам’ятався тодішній номер команди Делієва «Мана-мана». Згодом «Маски» почали активно співробітничати з ТБ. З’явився кліп «Одеса-мама». Його прийняли з великим ентузіазмом. Потім комікам запропонували попрацювати для «Утренней почты». Їхній сценарій був прийнятий на ЦТ. Гумористи знімали кліпи для естрадних персон, серед яких був навіть молодий Кіркоров. Гучний успіх супроводжував проект «Масок» під назвою «Сім днів з російською красунею». На початку 90-х цей фільм обійшовся групі в 1,5 млн. доларів. Згодом були проекти «Маски в опері», «Маски на іменинах», «Маски в Японії»… На фестивалі в Колумбії «Маски» гуморили під уважним наглядом представника КДБ... У новітній історії пострадянського телебачення, на жаль, «Маски» залишилися тільки історією.