Мар’яна Садовська: наша «Лісова пісня» народилась у Skype! - Культура - dt.ua

Мар’яна Садовська: наша «Лісова пісня» народилась у Skype!

22 липня, 2011, 14:13 Роздрукувати Випуск №27, 22 липня-13 серпня

Одна з найцікавіших прем’єр минулого львівського театрального сезону — «Лісова пісня» в театрі Леся Курбаса (режисура Андрія Приходька).

Одна з найцікавіших прем’єр минулого львівського театрального сезону — «Лісова пісня» в театрі Леся Курбаса (режисура Андрія Приходька). Над цією виставою постановник з Києва активно співпрацював з мисткинею, яка, можна сказати, «прописана» в цілому світі… Хоча Україну вважає найдорожчою своєму серцеві. Мар’яна Садовська — широко знана у світі співачка, дослідник-етнограф, аранжувальник, а також драматична актриса, театральний шлях якої розпочинався в курбасівців. Потім були Польща, США, інші країни.

— Пані Мар’яно, здається саме в рік проголошення нашої незалежності — у 1991-му — вас запросили до співпраці у Центр театрального мистецтва Гардженіце… І відтоді починається ваша європейська кар’єра.

— У той час до моїх обов’язків у Гардженіце, крім акторства, входило проведення голосових тренінгів разом з актором Томеком Родовічем. Саме тоді я й почала аранжувати записані мною під час експедицій українські пісні.

Трохи згодом моєю прем’єрою стала спільна робота з польським композитором Мацеєм Рихлим — опрацювання музичної партитури до вистави «Метаморфози, або Золотий осел» за Апулеєм.

Матеріал був складний, загадковий і незвичний, а саме — нечисленні музичні релікти Стародавньої Греції, які частково збереглися до нашого часу на каменях і папірусах.

Музичний шрифт розшифрували, описи теоретичні є, а от як насправді звучали ці хори Евріпіда, інвокації чи гімни — тут поле для творчої фантазії та інтуїції.

— Ваша львівська «Лісова пісня» пройшла з помітним успіхом… А коли розпочали роботу над цією виставою?

— Попрацювати над музикою до «Лісової пісні» мене запросив більш як рік тому режисер Андрій Приходько з Національ­ного театру імені Івана Франка. Познайомилися ми під час показів музичної вистави «Русальний цикл» колективу «КІТКА» з Сан-Франциско в мистецькому центрі Києво-Могилянської академії. Оскільки я компонувала музику до цієї вистави, то Андрій мав можливість оцінити й почути мій «музичний почерк». Трохи пізніше він поділився своїм баченням «Лісової пісні» — воно було мені близьке, рідне, і сумнівів щодо співпраці не було.

Залишалося узгодити наші робочі графіки. І тут у пригоді стали новітні технології: певну кількість проб і репетицій ми провели в Skype.

— Що для вас особисто значила робота над «Лісовою піснею» і з режисером Андрієм Приходьком?

— Як на мене, Приходько належить до кола найцікавіших режисерів, котрі працюють зараз в Україні. Його творчий запал, сміливість, безкомпромісність —усе це робить кожну його виставу вибухом, провокацією. Його метода змушує актора виборсатися з власної «рутини».

Сам згоряючи в роботі, він не толерує поверховості, самозаспокоєння. Працювати і спілкуватися з такими митцями — винятковий дарунок. Робота над музикою до «Лісової пісні» — це моє перманентне прислухання до візій, образів, енергій, які бачив і чув сам Андрій, а вже потім їх утілив у музичні форми.

Мені взагалі дуже болісно бачити, як важко працюється в Україні таким митцям, як Андрій. Як вони постійно мусять пробиватися крізь хаос, недбалість, бюрократію і типові для нас «розводження руками»...

Тепер «Лісову пісню» з успіхом грають у Львові. І нам мріється про можливість показати її в Києві, Харкові, Варшаві, Вроцлаві, Берліні — всюди!

— Ваші плани, пов’язані з концертним турне по Україні, відкладено. Ви нібито заявили про своє бажання спробувати себе в новому «амплуа» — попрацювати в Україні як музичний керівник вистави. Це легше?

— Я завжди шукатиму можливості працювати в Україні. Я готова приїздити з концертами, готова ділитися досвідом під час майстер-класів чи компонувати музику до театральних вистав. Тепер от почали новий етап співпраці з театром Курбаса. Чекає реалізації музика до кінофільму Вікторії Трофименко.

Планів багато...

Не можу сказати, що працювати над музикою до вистави легше, ніж розробляти власний концерт. Узагалі питання легкості — недоречне. Мене найбільше цікавлять власне «тверді горішки», виклики, ризик, нові території. Це не завжди легко, але завжди цікаво.

— Ви були музичним керівником проектів у Польщі, працювали над музикою до вистав у Німеччині, США, Чехії — що вдалося пізнати й створити саме на закордонній ділянці?

— Після Гардженіце зробила кілька вистав з групою Яра при театрі «Ля Мама» в Нью-Йорку. В одній з них, «Древо Пісень», співпрацювала з початкуючою тоді групою «ГОГОЛЬ БОР­ДЕЛЛО» — вона зараз дуже відома завдяки українцеві Євгену Гудзю… Другу постановку вдалося привезти в Україну і показати не лише в Києві, а й у селах Крячківка та Сварицевичі.

Пригадую сльози зворушення в очах бабусь, коли їхні пісні завзято виспівували акторки з Нью-Йорка. Зануренням у ­світ нової музики стала для мене робота з театром «Футур 3» (Німеччина) над виставою «Квар­тет для чоти­рьох акто­рів» за Богуславом Шеффером.

З вокальним колективом «КІТКА» з Сан-Франциско після «Русального циклу» зробили нову постановку «Співати крізь темряву» — на основі воєнних пісень та інтерв’ю з солдатами і ветеранами американських військ.

Хочу зазначити, що до моєї «спеціальності» належить власне вокальна робота з акторами, яка уможливлює послуговування голосом як повноцінним засобом виразності.

— Під час вистави «Лісова пісня» чуєш музику не лише в піснях, а й в озвученні вистави загалом: шум лісу, відлуння, удари грому, ритми ходи… У виставі немає поділу на музичний супровід, музичні частини, а є музика як слово, як дихання — як це вдалося?

— Для мене кожна така робота — виклик. Це освоєння нової, не знаної мені території. Це пошук — як спів. Музика ж не просто атмосферне тло до вистави, а повноцінний носій змісту на рівні з акторством, вона діє на рівні слова, акторської гри, жесту.

Андрій Приходько від початку наголошував, що працюємо не над музичним супроводом до вистави, а над ПІСНЕЮ... Лісова Пісня. Пісня Лісу. Ціла вистава — це спів, що обривається тоді, коли відкидаємо, заперечуємо, стинаємо власне коріння. Тому так жахає глуха тиша третьої дії, яку порушує лишень «брехунець» — кухонне радіо. Чудова, на мою думку, режисерська знахідка!

— Ви починали колись у театрі Леся Курбаса. І ось тепер, через певний час, повертаєтеся вже музичним керівником — як на це відреагували актори, котрі пам’ятають вас як свою юну колегу?

— Давно шукали можливості спільної праці. Тому цей проект і сприйнявся як довгоочікуване свято — і мною, і акторами.

Для мене важливо поділитися досвідом, який здобула за останні роки творчих пошуків. Особливо це стосується вокального акторського тренінгу.

Працюючи, завжди намагаюся вслухатися в індивідуальність: які предиспозиції має той чи інший актор? Де його сильні чи слабкіші сторони? І тоді — роздмухувати вогонь, провокувати сфери, в які, може, ще й не ходили. Я взагалі вважаю, що кожна моя музична робота — це справді співавторство. Співтворення.

— А не виникало бажання самій зіграти Мавку?

— Виникало. А ще хотілося зіграти Русалку, Маму, Перелес­ника, Дядька Лева — усіх персонажів… Нині, за підтримки Інституту ім. Гротовського, розпочали роботу над новою виставою з театром Курбаса в режисурі Володимира Кучинського — «Так казав Заратустра». Перші покази мають відбутися у Вроцлаві в листопаді цього року. А головний мій проект — композиція для «Кронос Квартету». І найбільша мрія — щоб прем’єра відбулася в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво