Мама Нонна на Майдані

Поділитися
У столиці, на розі вулиць Михайлівської та Костельної, відкрили меморіальну дошку народній артистці України Нонні Копержинській...

У столиці, на розі вулиць Михайлівської та Костельної, відкрили меморіальну дошку народній артистці України Нонні Копержинській. У тому самому будинку (колись тут була книгарня «Поезія»), в якому й жила з початку 80-х знаменита лицедійка. Театрали пам’ятають її колоритні образи на сцені франківців. Кіноглядачі завжди усміхаються, щойно заходить мова про її ролі у фільмах «За двома зайцями» (Секлета), «Королева бензоколонки» (Рогнеда), багатьох інших. Десять років тому, у червні 1999-го, акторка назавжди пішла з цього будинку.

Не так давно на наших сторінках був опублікований нарис про Н.Копержинську, яку багато хто називає «українською Раневською» (стаття «Мама Нонна», «ДТ» №9, 2008 рік). Деякі читачі стали пригадувати чимало яскравих вражень, пов’язаних із актрисою. Ті бачили її приголомшливу Клер Цаханасян у «Візиті старої дами» і не можуть оговтатися від езотеричного впливу. Хтось із ветеранів «броунівського» кіноруху взагалі називав маловідомі картини з її участю: «Доля Марини», «Штепсель женить Тарапуньку», «Партизанська іскра», «Майська ніч»...

У 60—80-х роках у театр ім. І.Франка частенько ходили саме «на Копержинську». Хоча не грала ні Шекспіра, ні Мольєра, та й у Чехові з’явилася наче мигцем (роль няньки в «Дяді Вані»).

Її обожнювали за колоритну народну характерність. Побоювалися норовливої вдачі й гострого язичка. І постійно цитували її «перли».

У неї, як відомо, тяжка доля. Пережила голод 33-го на Донбасі. Ховалася в роки окупації від фашистів. На схилі віку її зломили передчасна смерть чоловіка і невиліковна хвороба старшого сина.

Із колії вибила й сумна історія, коли на початку 90-х театр спробував «сплавити» геніальну актрису на пенсію...

Таки справ­ді часом не знаєш, «як слово наше відгукнеться». Після того нарису про Копержинську в редакцію зателефонувала відома людина, відомий політик. І кажу зараз про нього не задля якогось піару — не мій це жанр, а задля важливої справи, яку він і зробив.

«Олеже, мене схвилювала історія актриси. Знаєте, треба щось зробити. Гадаю, потрібно встановити її меморіальну дошку — щоб пам’ятали... Це наш обов’язок», — так сказала людина, з якою я ніколи не був знайомий. Володимир Стретович представляє Християнсько-демократичий Союз... Але цей його вчинок, я впевнений, не по «партійній лінії», це порив душі, громадянський обов’язок.

Пізніше ми зустрічалися, обговорювали цю тему. Володимир Стретович дотримав слова — і у центрі столиці з’явилося це символічне нагадування про актрису, яка, по суті, й була одним із символів Києва.

Скажу більше: серед великих українських актрис її ім’я — поруч із М.Заньковецькою, Н.Ужвій...

Мене вразило, що на відкриття меморіальної дошки прийшла майже вся трупа. Майже. Їх було навіть більше, ніж на похороні Копержинської десять років тому.

...Коли з мармурової плити злетіла біла тканина, і в мене, і в них защеміли серця. У багатьох зволожилися очі. А хтось із акторів навіть прошепотів:
«Ну, здрастуй, мамочко…»

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі