МАКВАЛА КАСРАШВІЛІ: «УКРАЇНА, ЯК І ГРУЗІЯ, БАГАТА НА ГОЛОСИ» - Культура - dt.ua

МАКВАЛА КАСРАШВІЛІ: «УКРАЇНА, ЯК І ГРУЗІЯ, БАГАТА НА ГОЛОСИ»

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

На словосполучення «Большой театр» у багатьох людей, особливо середнього та старшого покоління, перехоплює дух від захопленого трепету перед воістину високим мистецтвом...

Маквала Касрашвілі з Борисом Олександровичем Покровським
Маквала Касрашвілі з Борисом Олександровичем Покровським

На словосполучення «Большой театр» у багатьох людей, особливо середнього та старшого покоління, перехоплює дух від захопленого трепету перед воістину високим мистецтвом. У жителів величезної колись спільної країни, незалежно від місця проживання, із Большим пов’язані дитячі та юнацькі спогади про знайомство з дивовижною країною на ім’я Театр, без якої життя стає сірим і буденним. З Києва та Пітера, Тбілісі й Баку, Іркутська та Владивостока приїжджали до Москви потенційні глядачі, і квиток у Большой був неймовірною удачею, нагадуючи виграш у лотерею. А вже коли театр виїжджав на гастролі, радості місцевих його шанувальників не було меж. По квитки шикувалися довгі черги, у театр, як у храм, йшли всією сім’єю, прилучаючи дітей до кращих зразків оперного та балетного мистецтва.

Зазначу лише з глибоким сумом, що останні гастролі в столиці України були 1976 року, але старожили їх згадують і сьогодні. Нинішній керівник оперної трупи, народна артистка СРСР Маквала Касрашвілі, співала тоді в Києві «Тоску». Її чудове сопрано посідає перші рядки у світовій вокальній табелі про ранги. У широкому репертуарі найкращі і найскладніші партії — від Донни Анни з «Кам’яного гостя» Даргомижського до Хрисофеміли з «Електри» Ріхарда Штрауса, а серед концертних програм Моцарт і Брукнер, Енеску і Шостакович. Коли кілька років тому Маквала Касрашвілі давала в Києві концерт на запрошення Володимира Крайнєва в рамках його фестивалю, успіх був приголомшливий, а глядачі хіба що на люстрах не висіли.

Гастролі Большого театру в Києві відбудуться 19 і 20 квітня в приміщенні Національної опери. Нас «пригощають» найзнаменитішою оперною постановкою Большого театру, перлиною світового оперного мистецтва — оперою Модеста Мусоргського «Борис Годунов». Цю пишну учту вокалу та сценографії, багатство костюмів і голосів, філігранного диригентського мистецтва та режисерських знахідок підносять киянам продюсерська компанія «Альянс Шатро», яка вже давно зарекомендувала себе в успішному здійсненні грандіозних проектів із Маріїнським театром, і незмінний «солодкий» спонсор, цінитель великого мистецтва, компанія «АВК». Приємно зазначити, що постійну підтримку «Альянс Шатро» у цих подвижницьких проектах надає посольство Російської Федерації в Україні й особисто Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Віктор Черномирдін.

Напередодні гастролей Маквала Касрашвілі люб’язно знайшла час у своєму щільному розкладі для розмови.

— Маквало Филимонівно, це сьогодні ви — керівник оперної трупи, із власним кабінетом, а колись прийшли в ці стіни, перед якими всі благоговіють, тим більше ті, хто починає. Як це було?

— Випадок у житті людини має величезне значення, так сталося і в моєму житті. Я навчалася на четвертому курсі Тбіліської консерваторії, у Давидової Віри Олександрівни, яка свого часу була окрасою Большого театру. Випадково мене почули гості з Москви. Завідуючий оперною трупою Галактінов і Анастасьєв, заступник директора. Тоді шукали таланти по всьому Союзу, опинилися на концерті, в якому я виступала. Після концерту Давидова познайомила нас, і вони запропонували мені приїхати до Москви й співати на прослуховуванні у Большому. А я мріяла вступити в Тбіліський оперний театр. Через місяць ми одержали телеграму, приїхали, проспівала я вдало. Того ж дня мене зарахували в стажерську групу. Через рік уже перевели в основну, і відтоді, ось уже 36 років, працюю у Большому театрі.

— Як прийняла вас Москва?

— Дуже тепло, я не почувалася відірваною від своєї батьківщини. Тоді це була наша спільна батьківщина, ми були брати у справжньому значенні цього слова. Це відчувалося тут в усьому. Вписатися в колектив мені допомогло хороше ставлення музикантів і режисерів. Поталанило, що на життєвому шляху зустріла Бориса Олександровича Покровського, Мстислава Ростроповича. На початку моєї кар’єри пощастило з ними зробити «Війну і мир» (образ Наташі) і створити Тетяну в «Євгенії Онєгіні».

— А які спогади пов’язані з Києвом, адже ви брали участь у гастролях 1976 року?

— Коли ще навчалася в консерваторії, приїжджали до нас ваші видатні співаки. Україна, як і Грузія, багата на голоси. І я пам’ятаю Солов’яненка, Мірошниченко — незабутні враження. На жаль, не можу перелічити всіх ваших знаменитостей, котрі прославили Україну. Наш приїзд у 70-х — дуже велика подія і в житті Большого театру, і у вашому. Зустрічали чудово, завжди відповідально виступати перед вашою аудиторією, адже вона балувана хорошим співом. Майбутні гастролі, які, впевнена, пройдуть успішно, дуже важливі для нас. Ми вперше приїдемо з таким великим спектаклем, кращого за цю оперу, на мій погляд, ще ніхто не написав у Росії. Це величезна подія.

— Маквало Филимонівно, у вашому репертуарі були практично всі основні партії, які важливі для оперної співачки. Чи були серед них якісь особливо дорогі і важливі для вас, без яких ви не уявляєте своєї акторської долі?

— Кожна нова робота — крок до вищої майстерності, кожна має особливе значення. Перша з них — графиня Альмавіва у «Весіллі Фігаро» Моцарта. Потім — Тетяна і Наташа, яких я називала вже, Маргарита, Тоска. Усі не хотіли, щоб я ввійшла в «Тоску», бо мені було 25 років і всі навколо казали, що треба берегти голос. А ставив цю виставу Покровський, який нагадав усім, що самій Тосці було менше, ніж мені тоді. Знаєте, щораз важче — адже треба ще краще зіграти, проспівати партію. Це завжди лякало, та через труднощі, вокальні й акторські, осягала театр і отримувала щось нове. Мій репертуар не обмежується Верді, Пуччіні. Випадково 80-го року почув мене головний музичний режисер Ковент-Гардена і запросив брати участь у постановці «Дон Жуана». Успішно виступила в партії Донни Анни, моїм партнером був знаменитий на весь світ Дон Жуан — Руждеро Раймонді. Англійці вирішили, якщо я вдало виконала Моцарта — отож моцартівська співачка. Вони не уявляли, що можу співати інший репертуар. І завжди запрошували співати лише Моцарта. Мене ж цікавило опанування нових стилів, хотілося співати і Моцарта, і Вагнера, і Штрауса. Гергієв запропонував співати в «Саломеї» і «Лоенгріні» — це партії негативні. А мої героїні завжди були позитивні, щоправда, із трагічними долями. Мені хотілося відійти від звичного співу, зіграти роль негативної героїні. І після цього співала штраусівський репертуар у Торонто.

— Акторка має постійно жити у певному режимі — акторський вік дуже короткий. Співачці ще складніше — голосовий апарат настільки вередливий, часто непередбачуваний. Що таке бути співачкою, акторкою в побуті? Як будується життя і як підпорядковане тому моментові, коли виходиш на сцену?

— Співак має бути весь час у пошуку. Завжди у своїх партнерів учуся, дослухаюся. Прагну в когось щось узяти, чогось ще навчитися. Ще і ще, адже немає межі досконалості. Ось це основна запорука успіху, довголіття, довгозвучання. Почала співати професійно з 13 років. В училищі чотири роки провчилася, потім шість років у консерваторії і 36 років на сцені. Он скільки! Мусила б давно перестати співати, та Бог милував, співаю. Ось це основне.

— Хто з партнерів запам’ятався?

— Вже говорила про зустріч із Покровським. Це мій учитель, він дав мені мету, до якої треба прагнути, розкрив мою індивідуальність. Коли я прийшла в театр, була дуже сором’язлива. Зараз можу робити усе. А почалося з того, що я проспівала, а потім режисер запропонував не співати навіть, а зіграти роль. Покровський — така висока школа. І Ростропович — теж. Зовсім не розуміла, як співати сцену листа Тетяни, вона здавалася мені нудною й одноманітною. За порадою Ростроповича прочитала «Мій Пушкін» Марини Цвєтаєвої, і все заграло інакше, зник смуток — адже його не може бути при першому коханні, у переддень надій.

— Ви — «граючий тренер», самі багато співаєте, але й керуєте сьогодні оперною трупою театру. Поділіться планами.

— Великі надії покладаємо на київські гастролі, на нового головного диригента Олександра Ведернікова, на світову практику перенесення кращих вистав із нашими солістами на нашу сцену, з нашими виконавцями і хором. Тепер це, на щастя, практикується. На жаль, 14 квітня лечу на концерти до Америки, а так хотілося б побувати у вашому прекрасному Києві. Сподіваюся, ці гастролі — початок нової системи наших взаємин і щасливе продовження нашої дружби.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво