Львів: Сафарі для Мельпомени - Культура - dt.ua

Львів: Сафарі для Мельпомени

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» нинішнього року вписався в контекст святкування 750-річчя Львова...

Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев» нинішнього року вписався в контекст святкування 750-річчя Львова. Це вже восьмий за ліком фест. Директор фестивалю — режисер театру «Воскресіння» Ярослав Федоришин, — переборюючи традиційні організаційні труднощі (насамперед це, звичайно ж, фінансування) зібрав під фестивальним дахом немало цікавих проектів і самобутніх митців.

— Пане Ярославе, уже відомо, які вистави потрапили до фестивальної афіші, а от за чим жалкуєте — що так і не вдалося долучити до фесту?

— Признаюсь відверто, хотілося більше привезти білоруських вистав. Попри те, що країна живе закрито, їхній театр — безумовний поступ порівняно з деякими іншими державами. Останнім часом ставлю собі запитання, що краще для розвитку театрального мистецтва: закритий режим чи воля? Згадайте, як розвивалося театральне мистецтво за часів совдепії… А який маємо театр при демократичній структурі?! Занепад, мало цікавих театрів. Є тільки деякі цікаві вистави.

— Може, це пов’язано з тим, що обмаль цікавої сучасної драматургії?

— Української нема — однозначно, але є світова. Надзвичайно прогресує сербська драматургія. До речі, згадайте: згорів Бєлградський драматичний театр — побудували новий, і це під час війни. Та ще й який! Колосальний! А тут не можеш стіну підремонтувати, бо бракує коштів, і взагалі таке враження, що, крім театру, це нікому й не потрібно.

— Що з фінансуванням «Золотого Лева»? Традиційно це дуже проблемний нюанс.

— Питання складне. Не можу сказати, скільки фестиваль коштуватиме загалом. Політика Азарова внесла певні корективи, тому Міністерство культури мусить наполовину скорочувати заходи до грудня. Мій бухгалтер довго перебував у Києві, я постійно туди наїжджав. Робимо все, що можемо… Нинішнього року до нас дуже добре поставилось обласне управління культури, дирекція з проведення святкування 750-річчя Львова. Вони для нас, радше, не співорганізатори, а партнери. І це приємно, коли театр «Воскресіння» задіяний у багатьох проектах. Наприклад, нині готуємося до проведення у Ялті «Лесиних днів». Цей фестиваль готуємо спільно з Василем Вовкуном і Міністерством культури. Нинішнього року було вирішено, що театр «Воскресіння» покаже три вистави вуличного дійства. Режим роботи надзвичайно напружений. Декілька днів тому були в Києві, потім — в Одесі, Вроцлаві і Варшаві (граємо «Йова» за Каролем Войтилою). А тепер — «Золотий Лев». Це проекти, сплановані давно. Ще маємо кілька поїздок у Кошице і Люблін. Робимо великий проект щодо гастрольної карти Східною Україною. Адже чомусь так складається, що постійно гастролюємо за кордоном — у Польщі, в Австрії, в Німеччині… А от удома…

— А чому так?

— Може, дається взнаки мовний бар’єр — ми український театр. Нас запрошують за кордон, тому що театр «Воскресіння» є доступним, наші вистави багатьох вражають. А на сході України ніхто не хоче «спокушати долю», бо це пов’язано із сумнівами: чи піде глядач, як продаватимуться квитки? А самі ми останнім часом не ризикували, оскільки є карта запрошень, де ми вже працювали, де нас знають… Що вдієш? Нас фінансує місто, а це дуже невеликі гроші. Коли не будемо виїжджати, не зможемо звести кінці з кінцями. До речі, ми планували гастролі на серпень в Ялті, та в останній момент усе відмінилося.

— Скільки глядачів вміщає зал «Воскресіння»?

— 100—120. Але не завжди всі квитки продаємо, бо бувають гості. Також не можемо ставити високу ціну на квиток. 10—15 гривень — це максимум для Львова. Пробували на прем’єрні вистави піднімати ціну до 25 — 50 гривень. Дуже мало людей можуть платити такі гроші. А ще маю сказати таке: є контингент «нових українців», які кажуть, що підуть на виставу лишень тоді, коли квиток коштуватиме 500 гривень. А ми переважно працюємо все-таки для молоді, бо в нас пошукові вистави. Мені взагалі здається, що українська театральна школа, попри дуже добре моє ставлення до викладачів, які там працюють, чи у нас у Львові, чи в Києві, чи в Харкові, чи в Дніпропетровську, досить недосконала. Андрій Жолдак, Володимир Кучинський, Олег Ліпин — ці люди помітні в театрі. А де решта? В «київській школі» є кілька хороших імен, це мої однодумці. Вони мають трошки інший почерк, трошки інше бачення театру, який базується на слові, на тексті. А театр, на мою думку, має в своїй основі зовсім інше — насамперед дію. Однак багато, напевно, йде від того, що нема законів про національну культуру і нема ідеї, в який спосіб узагалі повинно все розвиватися і фінансуватися. За 50 років нічого не змінилося. А той закон про театр, який прийняли, — ви мені вибачте… Театр фінансується за штатним розкладом — це взагалі неприродно, бо не фінансується творчість, нема оцінки таланту. Тут доречно сказати і про статус національного. Ті театри, які здобули такий статус, більш-менш нормально існують. Решта ж залишилися за межею бідності! Так не повинно бути. Тим паче що театр завжди оцінювався й оцінюватиметься тільки за тим, що він робить сьогодні. Це ж не кіно, яке фіксується на плівку. Саме тому я й поставив «Вишневий сад» — виставу про час, який неможливо вловити. Я, до речі, маючи за плечима п’ятдесят років, абсолютно не відчуваю віку. Мені здається, все, що відбувалося 20 чи 30 років тому, було вчора. І я розумію, що людське життя — то є крапля води порівняно зі Всесвітом. Скільки в житті було перипетій, навіть страждань. Але все це ніби пролітає, а в пам’яті лишається тільки кілька фрагментів. І все… «Вишневий сад» — п’єса вічна. Найкраща у світі. Бо в ній зібране все про те, чого людина хоче, що вона може, чого не може, про що мріє. Ми над нею працювали цілий рік, вклали дуже великі кошти — і в костюми, і в декорації, і в сад, який привезли з Китаю. Я хвилювався, бо виставу замовили п’ять великих закордонних фестивалів. Можна багато говорити про різні театральні підходи. Мені, наприклад, шкода, що Київ і Міністерство культури України не планують показів (як було колись), коли театр міг презентувати себе в столиці, де є театральні критики, де, зрештою, серйозно можна говорити про театр. Здається, що останнім часом ми працюємо в замкненому колі. Безперечно, працюємо для глядача. Але ми розкладаємо свої карти залежно від продюсерів, залежно від фестивалів. Нам цікаве таке життя, тому що це фінансово підтримує театр і його бачать багато знаних людей. Я не знаю, який театр в Україні грає по 70 — 80 вистав за кордоном за рік. А ми граємо. У нас помісячно розписані графіки. У зимовий період ми у Львові. Може, для Львова це і замало. Але мені видається, що вистачає — глядач встигає скучити за нами. Тепер хочемо попрацювати над прем’єрою — вперше у «Воскресінні» буде випущена фарсова вистава «Він, вона, вікно, покійник» Рея Куні. У нас вона, можливо, матиме назву «Вікно в парламент». Намагаюся зробити цю п’єсу не комерційно-кон’юнктурною, тому що, на мій погляд, вона має навіть соціальну ідею, як все у нас продається — в політиці, в ліжку, на вулиці, де завгодно. Хочу, аби п’єса лишилася комедією, проте мала певний соціальний відтінок.

З афіші «Золотого Лева»:

Фестиваль обійме помітну частку програми святкування Дня міста. Вчора театр «Воскресіння» грав на вулиці прем’єру «Вишневого саду» за Чеховим. На перше жовтня заплановано великий карнавал вуличних театрів, в якому братимуть участь колективи з Франції, Польщі, Чехії, України, Росії, Білорусі. Як і раніше, девіз «Золотого Лева» «класика очима експерименту». В програмі заявлені імена Альгірдаса Латенаса (учень Някрошюса сьогодні керує Молодим театром у Вільнюсі, а у Бресті поставив «Дядю Ваню»), Лінаса Зайкаускаса (ще один відомий литовець поставив декілька помітних вистав у Києві, а у Львові презентує «Лавину», над якою працював у Курганському драмтеатрі), Олексія Лісовця (його «Ромео і Джульєтта» в Київському театрі драми і комедії визнана однією з найкращих вистав минулого столичного театрального сезону)… Польський «Провізоріум» покаже «Транс-Атлантік» В.Гомбровича; мінський Сучасний художній театр, де задіяні лише самі чоловіки, презентує «Дванадцяту ніч» В.Шекспіра; театр «Контіноу» покаже спільну виставу чехів і французів «Надто багато для дотику»; також покажуть свої вистави театри «Мета» (Німеччина), «Пляма» (Польша), «Табор» (Австрія), «АКТ» і «КТО» (Польша), «Кулермеханік» (Франція) та інші. Загалом на фестивалі планується показ трьох десятків вистав. На «Золотий Лев» запрошено близько семисот театральних діячів.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво