ЛОЦМАНИ КНИЖКОВОЇ МУДРОСТІ НА ТЕРЕНАХ «СЬОМОГО КОНТИНЕНТУ», АБО «КРИМ-2002» З ПОГЛЯДУ ЖУРНАЛІСТА І БІБЛІОТЕКАРЯ

ТРИ РОКИ тому автор цих рядків опублікував у газеті «Дзеркало тижня» оглядову статтю «Не засидітися б на чужій задній парті», в якій висловлювалася стурбованість з приводу хронічного відставання України з впровадженням в бібліотечну справу (і не тільки) новітніх інформаційних технологій. Відразу ж зазначимо, що в нинішні часи ситуація суттєво змінилася, насамперед завдяки зусиллям держави і кардинальним зрушенням у самій суспільній свідомості громадян. Слава Богу, в нас уже багато хто знає, що сайт і CD-ROM — це не прохолоджувальні чи алкогольні напої...

З приємністю можна констатувати, що на конференції «Крим-2002» її українські учасники вже не так гостро відчували комплекс неповноцінності, а в багатьох випадках могли спілкуватися зі своїми зарубіжними колегами на рівних. Україна виставила на конференції рекордну (для себе) кількість доповідей — понад вісімдесят, причому підготовлені вони були на високому рівні й зустріли адекватну реакцію слухачів. Саме українські бібліотекарі — обласні універсальні наукові бібліотеки зокрема — стали активними впроваджувачами програми «Створення регіональних корпоративних інформаційних порталів та інформаційних центрів на базі публічних бібліотек». Ця продуктивна ідея зініційована Міжнародним фондом «Відродження» і підтримана Інститутом відкритого суспільства (Будапешт, Угорщина), Міністерством культури і мистецтв України, Британською радою в Україні, іншими міжнародними організаціями. Наукову і методичну підтримку здійснює Національна парламентська бібліотека України. Вже ближчим часом планується відкрити 27 порталів (центрів в усіх регіонах України) в обласних центрах та містах Києві та Севастополі.

Програма має на меті покращання та розширення можливостей доступу до інформаційних продуктів урядових, громадських, бізнесових, добровільних та міжнародних організацій, що за допомогою нових цифрових технологій повинно забезпечити більш широку поінформованість представників громадянського суспільства, дати певні соціально-економічні переваги як окремим громадянам, так і різноманітним громадсько-соціальним об’єднанням та спільнотам в Україні. Хтось може заперечити, що це, мовляв, не властива бібліотеці функція. Але у тім-то й річ, що в нашому суспільстві такою необхідною і, сказати б, демократичною інформацією (починаючи з розкладів руху транспортних засобів, цін на ті чи інші товари — до переліку різноманітних побутових послуг) може забезпечувати громадян поки що тільки бібліотека... Пов’язані з цим питання активно обговорювалися на спеціальному фокусному семінарі-конференції.

Головний висновок такий: бібліотекам необхідно утверджувати себе в інформаційному світі — послідовно, наполегливо й ґрунтовно. Сьогодні ситуація поки що така: бібліотеки і фірми, які займаються збиранням, обробкою, збереженням і поширенням даних в електронному вигляді, не є жорсткими конкурентами. Навіть навпаки: наявність цифрових масивів у них знімає якусь частину читацького навантаження з реальних книгозбірень. Але поки що! З ходом технічного прогресу, зростанням кількості людей, які мають доступ до Інтернету, збільшенням обсягу електронних масивів, вдосконаленням їхніх характеристик у галузі пошуку і доставки документів, число споживачів, які користуються їхніми послугами, зростатиме. Число ж читачів бібліотек, відповідно, може різко зменшитися і, таким чином, призвести до втрати ключової ролі бібліотек у процесі інформатизації.

Багато хто вважає, що це процес невідворотний: епоха, коли основні обсяги людських знань зберігалися на папері, підходить до кінця. Паперові видання стають малопридатними для використання в інтенсивно розвинутих галузях, насамперед в економіці й управлінні.

Але багато хто вважає, що бібліотеки мають шанс вижити за умови, коли вони перетворять роботу з цифровими масивами на невід’ємну (якщо не провідну!) частину своєї діяльності.

У спектрі інформаційних послуг бібліотек має зайняти належне місце ділова інформація, тобто обслуговування банків, фірм, трейдерів, представництв зарубіжних компаній, привчених до західних зразків сервісного обслуговування, а також осіб з високими прибутками, здатних оплачувати подібні послуги. Йдеться про створення інформаційно-сервісних центрів (за прикладом Російської національної бібліотеки в Санкт-Петербурзі), зорієнтованих на постачання ділової інформації фінансового, правового, статистичного характеру, пов’язаного з економічною безпекою користувачів, до того ж це має бути інформація оперативна, повна, достовірна, а часто й конфіденційна. Чи готові наші бібліотеки до виконання такої специфічної роботи?

Час відмовитися від традиційних уявлень про бібліотеку. І тут дуже важливий психологічний фактор, так би мовити — на генному рівні. Бібліотека — геніальний, а тому, можливо, найконсервативніший винахід людини. Її головні, концептуальні ідеї були могутньо реалізовані в синкретичних зібраннях документів ще в бібліотеках Месопотамії та Давнього Єгипту, тобто за 3 — 4,5 тис. років до нашої ери. Цікаво, що в бібліотеках, крім книг, зберігалися найкоштовніші дорогоцінності, але книги вважалися найдорожчим скарбом.

Протягом тисячоліть бібліотека зазнала не так вже й багато пертурбацій. На конференції підкреслювалося, що бібліотеки — одна з небагатьох інфраструктур, що не тільки збереглася й функціонує, а й справляє могутній вплив на хід суспільних процесів — в інтелектуальному, духовному сенсі, певна річ. Їх відвідуваність за останнє десятиріччя значно зросла: зубожіла людність має в них, по суті, єдине джерело інформації — через нерозвиненість українського книжкового та інформаційного ринку, низьку купівельну спроможність населення. Колишні «опорні пункти партійних організацій» тепер мало кому до серця. Особливо це стосується сільських бібліотек — останніх прихистків духовності на селі. На 9-й Міжнародній конференції — і це показаво — вперше була присутня невеличка група російських сільських бібліотекарів. Із заздрістю ми дізналися, що Інститут «Открытое общество» (Росія) у рамках широкомасштабної акції — мегапроекту «Пушкінська бібліотека» — здійснює програму «Сільська бібліотека», в основі якої — відновлення систематичного комплектування фондів сільських бібліотек, підвищення професійного рівня сільських бібліотекарів. У 2001 році 12 тисяч сільських бібліотек отримали понад 1,5 млн. нових книг, сплативши 30% їх вартості. Цього року бібліотекам пропонується комплект книг, який складається з дитячої освітньої, художньої літератури, науково-популярної літератури з сільського господарства (на умовах 50% співфінансування). Окрім того, магнат Ходорковський передав 250 тис. доларів на комплектування книгозбірень у сільській провінції. Українські товстосуми чомусь (?) не поспішають наслідувати приклад свого російського «брата по класу»...

З приводу платних послуг, які надаються бібліотеками (якось довелося почути, що одна з них виготовляла на продаж навіть ритуальні вінки), то цікаво було отримати таку інформацію: на Заході дистанціюються від того, щоб брати гроші за бібліотечні послуги, в тому числі й за Інтернет (крім кави, ксерокопіювання та відповідних консультацій). Може, тільки з великої біди у нас це питання не на часі. Що ж до бібліотечного маркетингу, то головна його мета — підвищувати репутацію бібліотеки, в т. ч. і перш за все — за рахунок рівня задоволення читацьких потреб.

Багатовекторність конференції полягала і в тому, що на ній, крім суто бібліотечних питань, розглядалися проблеми, пов’язані з музейною та архівною справою, книгознавством та книговиданням. Щодо останнього, то йшлося про утвердження своєрідного ланцюжка: автор — видавець — книгорозповсюджувач — бібліотекар — читач (користувач). В Росії, зокрема, створюється цілісна система цільових і міжвідомчих науково-технічних програм в галузі інформації та інформатизації бібліотечної та книжкової справи, що передбачає вирішення завдань уніфікації і технологічної оптимізації процесів створення, поширення і використання друкованої і електронної продукції з врахуванням нових тенденцій входження країни в інформаційне суспільство. Деякі видавці вважають, що відповідальність за архівне зберігання журналів повинна лягти на великі національні дослідні інститути і вищі навчальні заклади. Зберігання також має бути забезпечене спільними зусиллями консорціумів регіональних та національних бібліотек. Останнє, вважаємо, найперспективніше.

Однією з провідних на конференції була секція «Світова інформаційна інфраструктура і міжнародне співробітництво».

Третє тисячоліття — епоха інформатизації та інтелектуалізації, що (чи не парадокс?) вибудовується на тлі наближення системної кризи всієї людської цивілізації, яка має статися, за усередненими підрахунками, близько 2025 — 2030 рр. (дані групи С.П.Капиці та ін.). Так звана глобалізація здатна підім’яти, асимілювати, знеособити будь-який інокультурний матеріал (самі росіяни кажуть: імперія вмерла, але імперська свідомість — живе). На зміну епосі ідеалів, яка виховала нас, грішних, приходить епоха інтересів. Суспільство, розділивши людей майново, розділяє їх і культурно. Чверть населення не має книжок вдома, лише близько 10 відсотків володіють домашніми книгозбірнями на 1000 книг і більше. Якщо 20% читають постійно, то і 20% — не читають взагалі.

Наступає «екранна революція», яку можна порівняти хіба що з виникненням писемності. У зв’язку з відомими минулорічними подіями 11 вересня навіть з’явився термін — «посттерористичний період».

І чого б із названого вище ми не торкнулися, доводиться визнавати, що виразником цих процесів виступає Його Величність Комп’ютер і пан Інтернет — «сьомий континент», «світове павутиння». Ставлення до них різне. Хтось вважає комп’ютер безликим і безособовим, спілкування з ним — спілкуванням зі штучним інтелектом. Воно утверджує в людині холодний розрахунок, прагматизм, егоїзм і навіть аморальність. Гомо сапіенс перетворюється на гомо інформатикус — мертвий розум, забитий інтернетівською половою. Вихований в Інтернеті буде чужий своїм батькам, дідам і прадідам. Він їх просто не зрозуміє. Отакий, як бачимо, новітній Вавилон!

Що тут так, а що не так — нам ще важко розібратися. Сподіватимемося, що людство — не бездумний і не безвідповідальний самогубець.

Факт є факт: у США т. з. телероботою зайнято 16 млн. чоловік, щорічно фірми цієї країни витрачають 32 млрд. доларів на закупівлю інформації. Число користувачів Інтернетом сягає тут 100 млн. чоловік. Українська статистика щодо цього порівняно скромніша, та й вірогідною її важко назвати (от таки справді: є брехня, велика брехня і статистика).

Хоч би як там було, в епоху, коли процес інформатизації у світі сягнув вирішальних стратегічних успіхів, значна кількість потенційних українських користувачів, бібліотек зокрема, виявилася виключеною з процесів модернізації та інформатизації. Відсутність сучасної матеріально-технічної бази відкидає нас на кілька десятиліть назад. Більшість наших бібліотек перебуває поки що поза комп’ютеризацією.

Голова постійного Оргкомітету конференції — доктор технічних наук, професор Яків Шрайберг зауважує:

«Настав час переглянути традиційну концепцію бібліотек, яка базується на жорсткій абсолютизації документної парадигми, обов’язкової фізичної присутності документа у фонді бібліотеки... Дефініція бібліотеки і її основних функцій належить сьогодні до ключових положень уже не тільки бібліотекознавства, але й інформаційних наук.

Історично змінювалися підходи до сутності бібліотеки:

бібліотека-книгосховище,

бібліотека-читальня,

бібліотека — книжкове зібрання,

бібліотека — заклад,

бібліотека — чотириелементна структура,

бібліотека — багатоелементна структура: п’яти — семи, можливо, більше».

Така поліелементна структура, певна річ, вимагає від нас абсолютно нових підходів.

На завершення хотілося б сказати кілька слів з приводу ставлення української бібліотечної громади, органів управління культурою до участі в кримських конференціях. Скажімо, на останній з них Україну представляло 330 чоловік (в т. ч. Крим — 126, Київ — 92). Лише делегації Харківської, Миколаївської, Донецької, Львівської областей нараховували 13 — 20 чол., решта — 2 — 3 — 5 чол., а Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Чернівецька і Чернігівська області не делегували на конференцію жодного представника. Коментувати подібну ситуацію — зайве.

Що ж до 10-ї, ювілейної, конференції, то доктор Шрайберг переконливо стверджує:

— Це буде щось суперграндіозне! Приїжджайте — побачите. До речі, реєстрація на ювілейну конференцію вже почалася, причому із суттєвими знижками...

Досьє міжнародної конференції «Крим»

(«Бібліотеки та асоціації у світі, що змінюються:
нові технології та нові форми співробітництва»)

Перша і друга конференції проходили в Євпаторії, третя — у Феодосії, наступні — у Судаку.

«Крим-94» — 230 учасників з 15 країн, 100 доповідей; починаючи з «Криму-98» — понад 1000 учасників з 33 — 34 країн, 350 — 450 доповідей; «Крим-2002» — 1300 учасників з 37 країн, понад 500 доповідей.

З 2000 року конференції проводяться на певну тему, яка формується Програмним комітетом на основі узагальнення побажань постійних учасників — доповідачів, організаторів та керівників секцій. У 2000 році головною була тема «Бібліотеки, видавництва, книгорозповсюдження і освіта в єдиному інформаційному і соціокультурному просторі», у 2001 році — «Виробники і користувачі друкованої та електронної інформації на шляху до інформаційного суспільства».

Тема конференції «Крим-2002», що пройшла на початку нинішнього чудового південного літа, — «Електронні інформаційні ресурси і соціальна значимість бібліотек майбутнього».

У рамках конференції працювало 15 секцій, 15 семінарів, 6 «круглих столів», відбулося 10 презентацій (видавництв, фірм — виробників електронної продукції, книг різних авторів тощо), діяла стендова виставка. Насиченою була культурна програма (зокрема, всіх зачарував блискучий виступ творчих колективів і солістів Кримського факультету Київського національного університету культури і мистецтв).

Основна програма здійснювалася в Судаку, виїзні засідання проходили в Алушті, Бахчисараї, Білогорську, Керчі, Коктебелі, Старому Криму, Феодосії.

У роботі конференції взяли участь голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Б. Дейч, міністр культури і мистецтв України Ю. Богуцький, В. Сударенков — віце-спікер Парламентської асамблеї Ради Європи, член Ради федерації Федеральних Зборів Росії, Н. Дементьєва — перший заступник міністра культури Російської Федерації, Т. Аронова — міністр культури Автономної Республіки Крим, Лестер Пош’ю — заступник голови Міжнародного оргкомітету конференції «Крим-2002» (США), Є. Бистрицький — виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» (Фонд Сороса, Україна).

Делегація України була найчисельнішою за всі попередні роки — 329 чол. Починаємо новий відлік?