ЛІТЕРАТУРНИЙ МАТЕРИК У «КИЇВСЬКІЙ ШВЕЙЦАРІЇ» З МАЙБУТНЬОЇ КНИГИ «РОЛІТ» І ЙОГО ЗНАМЕНИТІ МЕШКАНЦІ» - Культура - dt.ua

ЛІТЕРАТУРНИЙ МАТЕРИК У «КИЇВСЬКІЙ ШВЕЙЦАРІЇ» З МАЙБУТНЬОЇ КНИГИ «РОЛІТ» І ЙОГО ЗНАМЕНИТІ МЕШКАНЦІ»

27 червня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 27 червня-5 липня

Будинки, як люди, — кожен має власну долю. Є будинки — архітектурні шедеври, є й звичайнісінькі панельні...

Василь Кричевський — один з архітекторів «Роліту»
Другий корпус «Роліту»
Письменники-орденоносці, які в’їхали в елітний корпус: М.Рильський, П.Тичина, Д.Гофштейн, М.Бажан, А.Головко, 1939 рік
Проект першого корпусу «Роліту»
Василь Кричевський — один з архітекторів «Роліту»

Будинки, як люди, — кожен має власну долю. Є будинки — архітектурні шедеври, є й звичайнісінькі панельні.

В історичному сенсі доля житлового будинку залежить від його мешканців. І якщо вони — люди уславлені, будинок і собі здобуває відомість, з часом на ньому з’являються меморіальні дошки, він згадується в мемуарах і мало-помалу стає легендарним.

Таким є, приміром, славнозвісний «Дом на набережной» у Москві, відомий завдяки однойменній повісті Ю. Трифонова, його колишнього мешканця. Таким є «Роліт» у Києві, який протягом майже 70 років становить собою своєрідну оселю нашої літератури. У різний час тут, на розі вулиць Б. Хмельницького і М. Коцюбинського, мешкали понад 130 письменників, серед яких майже всі українські літературні класики радянської доби. Їхні твори кожен із нас колись вивчав за шкільною лавою: П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, М.Бажан, О.Корнійчук, А.Малишко, О.Гончар, М.Стельмах, О.Копиленко, Ю.Яновський, І.Микитенко, І.Кочерга, Л.Первомайський, А.Головко, Б.Антоненко-Давидович і багато інших митців — ті, що стояли біля джерел новітньої української літератури або, здається, ще вчора активно в ній працювали.

Фасад «Роліту» рясніє меморіальними дошками. Саме через це всі, хто вперше проходить повз цю історичну споруду, зупиняються і здивовано її розглядають. «Головний корпус з баштою збудували ще за Сталіна, а оту хрущобу прибудували вже потім», — так інколи пояснюють самодіяльні екскурсоводи, водячи своїх друзів або гостей навколо письменницької резиденції. Цей погляд помилковий, проте, треба визнати, дуже поширений.

Зупинімося біля «Роліту» й ми. Зазирнувши в його минуле, ми побачимо, що найвідоміший київський житловий будинок залишається водночас і найзагадковішим — такої кількості білих плям, нерозкритих таємниць та й просто відвертих вигадок не знає, мабуть, жодна інша столична споруда.

Ідея створення спеціалізованого житлового будинку для майстрів красного пера виникла ще в грудні 1926-го — і не в Києві, а в тодішній столиці УРСР — Харкові. До ініціативної групи ввійшли Ю. Войцехівський, А. Любченко, О. Слісаренко, П. Панч та С. Пилипенко. А. Любченко, зробивши 12 грудня запис у щоденнику про утворення ініціативної групи, зазначає: «Справа на мазі. Підтримує ЦК». Харківський письменницький будинок будували майже чотири роки і заселили 1930-го. Він дістав промовисту назву «Слово» й не менш виразну адресу: Харків, вул. Червоних Письменників, 5. Здається, то був чи не перший будинок для літераторів не тільки в Україні, а взагалі в СРСР...

За прикладом колег-харків’ян київські письменники теж вирішили збудувати собі кооперативну оселю. Перші розмови про це почали точитись у другій половині 1920-х років. Зважаючи на крайню скруту з житлом, уряд запропонував тоді всім, хто прагне поліпшити свої житлові умови, об’єднуватись у житлово-будівельні кооперативи (ЖБК — офіційна абревіатура, житлокооп або стройкоп — у просторіччі), інакше кажучи, фінансувати будівництво з власної кишені. Житловим кооперативам, згідно з декретом Раднаркому СРСР від 1924 р., надавалися чималі пільги. За п’ять наступних років у Києві з’явилося майже 100 таких кооперативів, і як наслідок, як гриби по дощу, почали виростати 3—5-поверхові житлові будинки.

Письменницький ЖБК дістав назву «Роліт» — тобто, кооператив робітників літератури. Охочих стати пайщиками «Роліту» виявилося чимало, адже наприкінці 20-х років київські письменники, як і переважна більшість інших киян, тулилися десь по тісних комуналках і вогких підвалах у різних районах міста. Серед них — Г. Косинка, О. Кундзіч, Є. Плужник, І. Кіпніс, Б. Антоненко-Давидович, О. Корнійчук, Л. Смілянський, Г. Яковенко, Д. Гуменна, А. Турчинська, О. Влизько. В окремих квартирах мешкали хіба М. Рильський, С. Скляренко, Іван Ле. Усі вони якраз і стали першими кооператорами «Роліту».

...Мало хто знає, однак, що попервах «Роліт» збиралися будувати зовсім не там, де він стоїть нині.

Цікаві подробиці з цього приводу знаходимо у «Звіті за роботу українського комітету охорони пам’ятників культури при Наркомосвіти УСРР» за термін від травня 1930 р. до травня 1931 р. Звітуючи, працівники комітету згадують (щоправда, з обуренням) важливий для нас факт: «Київський житловий кооператив РОЛІТ вирішив будувати чотириповерховий будинок у садибі на площі Київського акрополя, на «Холмі Перуна» та церкви Василя, що її побудовано замість поваленого Перуна». Далі автори звіту називають цей замір виявом «ледве не дикунського вандалізму», адже на території будівельного майданчика розкопано безцінні археологічні знахідки та скарби, які ще належним чином не досліджені, а житлокооп № 92 «Роліт», мовляв, уже заходився закопувати стовпи в ґрунт і ставити огорожу!

Скандал навколо будівництва письменницького будинку виник, мабуть, великий, бо справу було передано до прокуратури. А там подальше будівництво припинили, запропонувавши кооперативу підшукати для себе інше гарне місце.

Але уважніше пригляньмося до деталей, про які повідомляє «Звіт…» Виявляється, спочатку планувалася 4-поверхова будівля (замість збудованої 5-поверхової), тобто кількість пайщиків спершу була меншою. На той час письменницький ЖБК мав на руках якийсь інший архітектурний проект, зовсім не той, за яким згодом побудували нині існуючий «Роліт»... На нашу думку, письменницька резиденція, що не відбулася, споруджувалася на розі Володимирської й Десятинної вулиць — там, де тепер середня школа №25.

***

Нову ділянку для «Роліту» було обрано в мальовничій місцевості, яку здавна називають «київською Швейцарією». Це — горішня частина сучасної вулиці Б.Хмельницького. «Швейцарією» цю затишну зелену місцину між ярами та пагорбами нарекли ще в ХІХ ст. студенти-медики з університету, які наймали кімнати в тутешніх мазанках, що потопали в духмяних садах. Будиночки ті були зручно розміщені поряд із комплексом факультетських споруд під назвою «Анатомічний театр» (з того комплексу збереглася лише головна споруда, в якій тепер Музей медицини).

Спорудження письменницького будинку в «київській Швейцарії» розпочалося у 1931 р. — незабаром після конфузу з попередньою спробою будівництва «в садибі на площі Київського акрополя».

Найімовірніше, ЖБК просто взяв уже готовий проект житлового будинку, прив’язаний до складного рельєфу крутого яру (можливо, запроектований 5-поверховий будинок на 56 квартир — це було занадто для письменницького кооперативу, адже тоді він іще не мав стількох пайщиків, але керівництво ЖБК ухвалило правильне рішення розпочати будівництво за вже готовим проектом, інакше справа ще б довго не зрушила з місця; що ж до «зайвих» квартир, то їх завжди можна запропонувати іншому творчому людові — художникам, музикантам, артистам, які також потерпали без житла, а свого кооперативу на той час не мали — саме так, зрештою, і було зроблено).

Згаданий проект незадовго перед тим склав видатний український архітектор і художник Василь Кричевський разом зі своїм помічником та колишнім учнем Петром Костирком. Вони й гадки не мали, що раптовий збіг обставин перетворить їхнє дітище саме на письменницький будинок…

Втім, історія створення проекту теж виявилася кривулястою, адже архітекторам довелося (не з власної волі) двічі його переробляти — щоразу, під тиском обставин, погіршуючи початковий задум.

Роки 1929—1931, у які створювався план майбутнього «Роліту», це роки економічної кризи, розрухи, що запанувала в країні як наслідок насильницької колективізації на селі. Держава почала заощаджувати де тільки могла. Тож не дивно, що й початковий кошторис будівництва «Роліту» було дуже урізано. На той час проект фасаду вже був складений — його довелося спрощувати.

Архітектори змушені були, розповідає зі слів вітчима Вад.Павловський (адаптований син В. Кричевського), зробити фасад «у функціонально-конструктивістському стилі, з лише небагатьма додатками для оживлення зовсім аскетично-сухих ліній та площин будівлі. Нарешті, коли проектування вже добігало кінця, уряд переглянув і сильно зменшив норми будівельного статуту, за якими визначаються розміри частин будинку й мешкання — висота стелі, ширина коридорів, розміри дверей, вікон і т.ін.».

Архітекторам удруге довелося докорінно переробити проект і знову не на користь початкової ідеї та житлових зручностей. У результаті значно понижчали стелі (разом із тим скоротилася й висота всієї будівлі), повужчали коридори, поменшали вікна, потіснішали кімнати... Але іншого вибору в авторів не було — вони не мали права порушувати новий закон.

Проект першого корпусу «Роліту»

Забігаючи наперед, скажемо, що В. Кричевський був неприємно вражений тією спорудою, яку зрештою звели за нібито його з П. Костирком проектом — від початкового задуму не залишилося майже нічого. Кажуть, що пізніше Василь Григорович згадував про цей будинок, як про «надмогильний пам’ятник усьому тому періодові»… Сьогодні можна тільки здогадуватися, яким був той, первісний, проект «Роліту»! (Щоб читачеві стала зрозумілою різка оцінка В. Кричевського, зауважимо, що навіть той покалічений проект «Роліту», який 1931 року нарешті затвердила міська влада, ще кілька разів зазнавав істотних змін, точніше перекручень — тепер уже під час будівництва… Трохи нижче ми розповімо про це докладніше).

Від Спілки письменників опікувався будівництвом «Роліту» прозаїк Іван Ле, що серед колег по перу зажив слави як фахівець з інженерно-будівельної справи. Під час кількарічного будівництва він не тільки керував ним, а й був фактично виконробом. «Повитягаємо наших поетів і романістів з їхніх комунальних конур у пристойні окремі квартири, — жартував І. Ле. — Може, краще писатимуть!»

Письменники-орденоносці, які в’їхали в елітний корпус: 
 М.Рильський, П.Тичина, Д.Гофштейн, М.Бажан, А.Головко, 1939 рік

...Це було типове радянське будівництво: вирили котлован для фундаменту, після чого все відразу ж і заглухло. Виникла тривала пауза (згодом їх буде чимало) — чи то не було будівельників, чи то забракло будматеріалів. Навіть міська газета видрукувала критичний пасаж під назвою «Вырыта заступом яма глубокая». Після цього будівництво ненадовго ожило, щоб незабаром знову спинитися на півдорозі…

Але все ж таки мало-помалу «Роліт» будувався! Письменники-кооператори час від часу допомагали будівельникам — так звані суботники проводилися не тільки в суботи. Відповідні оголошення вивішувалися в місцевкомі письменників на вул. К. Маркса (тепер — арх. Городецького) — просто на дошці в коридорі. Про суботники на будівництві «Роліту» через 70 років згадує Кіра Городецька (дружина О. Кундзіча): «Допомагали й самі письменники. По дерев’яних сходинках підносили будівельникам цеглу та інший будівельний матеріал на своїх плечах». Для носіння піску або цегли майстрам пера видавали спеціальні торби, подібні до сучасних рюкзаків — удягаєш лямки й несеш на спині, адже підйомних кранів тоді ще не було. Саме в такий многотрудний спосіб літератори піднімали на третій, четвертий чи п’ятий поверхи всілякі будматеріали. А їхні дружини тим часом працювали на збиранні будівельного сміття…

І ось 31 жовтня 1934 року голова Спілки радянських письменників України Іван Кулик розпорядився виписувати ордери на квартири в письменницькій резиденції. На початку листопада директор «Роліту» Леонід Лівшиць поставив свій підпис на ордерах, а в грудні перші щасливі мешканці нарешті в’їхали у свої оселі…

Новоселам було невтямки, що їхній будинок мало схожий на той, що був запроектований спочатку. Частину будинку — чудовий напівкруглий еркер на всі поверхи, що мав розміщуватися на розі вулиць Леніна й Ново-Тимофіївської (відповідно Б. Хмельницького і М. Коцюбинського), не збудували зовсім. Та ж доля спіткала й майданчик зі сходами вздовж фасаду будинку — він так і залишився на папері. А дарма! Він надав би споруді необхідної урочистості, значущості… Замість запланованих 56 квартир у споруду втиснули 60. Додаткові чотири квартири добудували чи не в останню мить, принаймні журнал «Соціалістичний Київ» іще навесні 1933-го повідомляв про побудову будинку «стройкопу «Роліт» письменників, Леніна 68, на 56 квартир житловою площею 2403 кв. метри”…

Для чого знадобилися додаткові квартири — зрозуміло. Після того, як улітку 1934-го столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва, до місцевих пайщиків долучилися ще й харківські пожильці (здебільшого з тамтешнього «Слова»). Виявилося, що житла в «Роліті» всім не вистачить. Тому декого з киян у різні способи позбавили звання кооператора й водночас збільшили кількість мешкань, адаптувавши під житло підвальні приміщення п’ятого під’їзду — якщо заходити з двору (іншого входу проект не передбачав), це два поверхи вниз нижче від рівня землі. Аби впустити в новоутворені квартири сонячне світло, вирішено було спиляти ту частину яру, яка безпосередньо прилягала до підвалу 5-го під’їзду з боку вулиці, і прорубати в нових помешканнях вікна (рівень вулиці набагато нижчий від рівня двору). А щоб у мешканців підвальних квартир не виникало гнітючого відчуття, ніби вони й справді живуть у підвалі, нашвидкуруч зробили додатковий вхід у п’яте парадне (точніше, в колишній підвал) з вулиці — в архітектурному проекті В. Кричевського і П. Костирка цієї новації не було. Отак і виник незрозумілий і досі дисонанс: одне парадне має вихід і на подвір’я, і на вулицю, тоді як решта — тільки на подвір’я. Саме це дало привід мешканцям «Роліту» та їхнім гостям протягом кількох десятиліть глузувати, мовляв, теж мені архітектори — забули в чотирьох парадних вхід із вулиці зробити…

Другий корпус «Роліту»

Серед перших мешканців будинку були: П. Тичина (кв. 38), М. Рильський (кв. 6), М.Бажан (кв. 31), І. Микитенко (кв. 52), А. Головко (кв. 18), О. Копиленко (кв. 37), С.Скляренко (кв. 11), Л. Первомайський (кв. 24), С. Голованівський (кв. 59), П. Панч (кв. 58), О. Корнійчук (кв. 15), І. Кочерга (кв. 2), І. Кіпніс (кв. 3), І. Гончаренко (кв. 19), І. Ле (кв. 13), О. Кундзіч (кв. 9), Л. Квітко (кв. 12), Л. Смілянський (кв. 29), А. Шиян (кв. 33)...

***

Невдовзі по заселенні «Роліту» з’ясувалося, що квартири в ньому менш просторі та зручні, ніж у «Слові». До того ж чотирикімнатних помешкань налічувалося тільки шість, решта — три- й навіть двокімнатні (все ж таки будинок будувався для письменників обласного центру, а не провідних столичних літераторів). Оскільки тодішнє керівництво СРПУ — переважно харків’яни, які ліпше від інших відчули відмінність зі «Словом», було прийнято рішення про зведення нового корпусу будинку — саме для письменницької еліти.

Тим часом В. Кричевський з П. Костирком до другої черги «Роліту» вже не мали жодного стосунку — її споруджено за проектом молодого київського архітектора, працівника «Цивільбудпроекту» Миколи Сдобнєва.

Про цього архітектора відомо так мало, що дехто з поважних дослідників навіть припускає, що це взагалі чиєсь псевдо. Проте нам все ж таки вдалося дещо з’ясувати. М.Сдобнєв — не псевдонім, це реальна людина. Перед війною він мешкав за адресою: вул. Енґельса, 13, кв. 49, мав домашній телефон 4-57-99. Серед інших його проектів — елітний житловий будинок Київміськради на Черепановій горі, де в кожній квартирі був передбачений внутрішній зв’язок їдальні з кухнею, спальнею і санвузлом, запроектований сміттєпровід (тоді новинка!), підйомник для дров та інші неймовірні вигоди (фешенебельний гігант не встигли збудувати, бо почалася війна).

Проект нового корпусу «Роліту» Микола Сдобнєв вирішив у класичній манері — принципово іншій, ніж перша черга будинку. Кожен, хто хоча б раз бачив «Роліт», обов’язково помічав цю загадкову архітектурну розбіжність між двома частинами того самого будинку… Журнал «Архітектура Радянської України» за 1940 рік пояснював: «Перша черга «Роліту» збудована ще за часів конструктивізму, т. зв. коробочної архітектури, яка була тоді поширеним явищем у нашій архітектурно-будівній практиці. Друга черга «Роліту» …розв’язана в зовсім інших архітектурних прийомах. Це вже був період, коли радянська архітектура зовсім відмовилася від «коробочного штампу» і стала на шлях освоєння класичної спадщини минулого…»

Побудові нового наріжного корпусу, фасадом на вул. Леніна, заважав невеличкий дерев’яний будиночок, який стояв тут іще з дореволюційних часів. Коли його зносили, трапилася прикра несподіванка: у стіні знайшли... замурований жіночий скелет. Негайно припинили всі роботи, викликали міліцію. Детективи встановили, що злочин відбувся кілька десятиліть тому, ще за царя, отож кримінальну справу порушувати було вже пізно.

Другу чергу «Роліту» будували три роки. М. Сдобнєв, майже не залишаючи будівельного майданчика, здійснював авторський нагляд. І навіть більше. «Поряд з наглядом на риштованнях, — свідчить мистецтвознавець Л. Барабаш, — архітектор переглядав усі свої деталі. Тут же, через зміни у вертикальних позначках і проведеному новому вертикальному плануванні вул. Леніна, архітектор перекомпонував увесь вестибуль, вводячи нові внутрішні сходи і основний парадний вхід у житло».

Новий 7-поверховий корпус складався з одного під’їзду з 14-ма розкішними квартирами. Пишний, з центральним входом з вул. Б. Хмельницького і цокольним поверхом, фасад цього корпусу облицьований високоякісним коростенським гранітом сірого кольору. Саме обабіч вхідних дверей цього під’їзду й установлено тепер численні меморіальні дошки, і сам він став «візитною карткою» письменницького будинку. Збудований для «обраних серед обраних», новий корпус запропонував своїм мешканцям зовсім інший клас життя.

Вхід до під’їзду — з вулиці (не з подвір’я!), просторий вестибуль із колонами, ліфт (старий корпус «Роліту» тоді не мав ліфтів), високі стелі у квартирах — 4 метри… Помешкання в правому крилі під’їзду — п’ятикімнатні, площею 120,9 м2, у лівому — чотирикімнатні, площею 97,6 м2, із просторими робочими кабінетами (22—25 м2). Але найістотніша відмінність полягає в тому, що проектом передбачена наявність у мешканців… прислуги: в кожній квартирі запроектовані спеціальні кімнатки для проживання хатньої робітниці, а з кухні обладнаний чорний хід на подвір’я (теж, звичайно, для прислуги, а тому значно скромніший від основних сходів і, звичайно, без ліфту — прислуга ходитиме й пішки). Отож часопис «Архітектура Радянської України» мав усі підстави констатувати: «в будинку «Роліт» архіт. М.В.Сдобнєв дав письменнику — громадському діячу зручну, хорошу квартиру».

На додачу до всіх цих вигод дах нової споруди оснастили ще й мансардою —невіддільною частиною тогочасного житла для еліти. Ось, наприклад, поряд, у будинку академіків на вул. Коцюбинського, 9, також планувалося спорудити мансарду, де мали розміститися бібліотека-читальня та солярій. Але здійснити цей задум не вдалося, і запланована верхня тераса так і залишилася на папері. Що ж до ролітівської мансарди, то в ній М. Сдобнєв мав намір розмістити літературну кав’ярню. І навіть коли хтось із письменників замірявся влаштувати там собі житло, архітектор рішуче відбив усі зазіхання і домігся, щоб його витвір залишився незіпсутим. Щоправда, кав’ярня там не відкрилася. Натомість уже після війни це приміщення вподобали київські художники для своїх майстерень...

Пересічні «ролітівці» відразу ж прозвали поміж себе новозбудований корпус «аристократичним» чи «феодальним» — на відміну від старого, «плебейського», в якому мешкали самі. Зауважимо принагідно, що в багатьох мешканців старого корпусу теж були хатні робітниці, проте кімнатки власної не мали й змушені були влаштовуватися на ніч у... ванній кімнаті!

У січні 1939-го, за два місяці до заселення нового корпусу, вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами великої групи письменників. Цікаво, що цей указ заздалегідь назвав прізвища тих, хто вже в березні святкуватиме новосілля. Згідно з ним, П. Тичина, М.Бажан, О. Корнійчук нагороджені орденом Леніна (найвища на той час відзнака в СРСР!), М. Рильський, Ю. Яновський — орденом Трудового Червоного Прапора, П. Панч, І. Фефер, А. Головко, Д. Гофштейн — орденом «Знак Пошани». Саме вони (крім О. Корнійчука, котрий на той час уже як голова СРПУ перебрався в урядовий будинок на вул. Чудновського — теперішню Терещенківську) і стали щасливими новоселами.

Наївно вважати, ніби високі урядові нагороди сформували список новоселів. Адже Спілка письменників сама й висувала кандидатів у орденоносці. Принаймні в грудні 1938-го, за місяць до нагородження, П. Тичина, тоді ще мешканець трикімнатної квартири № 38, надсилає термінову записку до майбутньої дружини Лідії Папарук: «Лідусику! Сьогодні, так приблизно години до 7-ої чи 8-ої — не пізніше — мені потрібно дати відповідь т. Торіну про те: який я саме поверх вибираю собі в новім будинку і із скількох кімнат?.. Мені заплановано квартиру з 5-ти кімнат; але сказано, що цілком у моїй волі вибирати, тобто: хочу 5 — так 5, а хочу 4 — то буде 4». Отже списки — і на нагородження, і на вселення — були складені заздалегідь.

Проте навіть у ретельно вивірений список мешканців життя внесло власні корективи. Так, М. Бажанові належало господарювати в 5-кімнатній кв. 66, у яку він переїхав зі старого корпусу разом із дружиною Гаїною Коваленко, дочкою Майєю та своїми батьками. Але на той час сімейне життя поета вже дало тріщину — він закохався в іншу жінку, з якою мав намір взяти шлюб. Тепер Микола Платонович вирішив здійснити свій намір. І запропонував своєму другові Юрію Яновському, який як орденоносець отримав у «Роліті» двокімнатну кв. 76 (до цього мешкав у Харкові) дружній обмін: Яновський із дружиною Тамарою дістає дві кімнати (більші за площею) у кв. 66, а Бажан з новою дружиною Ніною йде у кв. 76 — нехай меншу, проте окрему... Сам Бажан, звичайно, прибравши певні подробиці, згадував: «Юра і Тамара… оселилися в двох кімнатах квартири, де жила моя родина, батьки. Вони раділи, що мають таких сумирних і милих сусідів, якими було подружжя Яновських». Так Ю. Яновський виявився мешканцем кв. 66, у якій прожив аж до самої смерті 1954 року (після війни він став господарем усієї цієї квартири). А М. Бажан, проживши нетривалий час у кв. 76, отримав ордер на комфортнішу й просторішу квартиру по вул. Шовковичній, 21...

Окрім орденоносців, мешканцями престижного будинку стали також відомі на той час письменники Н. Рибак, О. Копиленко, П. Усенко, М.Тардов, Я. Городськой.

***

Отже, в березні 1939-го «Роліт» набув свого сучасного вигляду. На цьому архітектурна його сторінка закінчилася й почалася інша — легендарна.

Не менш уславленими, ніж мешканці будинку, були їхні гості. Важко навіть просто перелічити всіх відомих людей, які бували в «Роліті». Стіни цього будинку бачили В.Чкалова, Корнія Чуковського, Агнію Барто, О. Твардовського, І. Бабеля, С. Михалкова, О. Фадєєва, Б. Житкова, І. Еренбурга, Аркадія Гайдара, М. Тихонова, І. Андроникова, Р. Гамзатова, К. Гамсахурдіа, В. Некрасова... Бачили опозиційно налаштованих шістдесятників — В. Чорновола, І. Світличного, В. Стуса, В.Симоненка. Уславленого кіноактора Б. Андрєєва тут частували справжнім українським борщем. Всесвітньо відомий художник Ренато Гуттузо намалював у стінах «Роліту» один із портретів... До війни на подвір’ї будинку грався у «козаків-розбійників» хлопчисько Юлік Даніель, майбутній письменник і дисидент (це його судили за «справою» Синявського—Даніеля) — в «Роліті» мешкав його батько драматург Марк Даніель. Історія ще одного відомого дисидента — киянина Гелія Снєгірьова — теж бере початок у цьому будинку, куди він заходив до свого дядька письменника В. Собка. І, нарешті, бували в «Роліті» представники підпілля ОУН, які намагалися (щоправда, безрезультатно) переконати провідних письменників відмовитися від співпраці з радянською владою...

Ми згадали далеко не всі цікаві факти з життя письменницької резиденції, проте й названого достатньо, аби зрозуміти, що «Роліт» є не просто таким собі пересічним київським будинком — одиницею міського житлофонду, а унікальною пам’яткою історії та культури. Адже нині на його фасаді встановлено 24 меморіальні дошки — більш ніж на будь-якому іншому будинку в Україні. Для порівняння: стільки ж дощок встановлено на славетному «Доме на набережной». Але цей московський будинок потрапив під державну опіку, має відповідний статус, навіть власний музей і сайт в Інтернеті.

«Ролітові» ж випала сирітська доля — його не обминули буремні вітри сучасності.

Почалося все з того, що з фасаду невідомо куди зникла металева табличка, яка офіційно засвідчувала, що «Роліт» — пам’ятка історії й охороняється законом. Такий статус будинку було надано рішенням міськвиконкому від 27 січня 1970 року.

Далі — більше. Декому здається, що квартири в центральному під’їзді (саме там, де мешкали класики) ідеально підходять під офіси. І мешканці цих квартир раптом потрапили під шквал нав’язливих і настирливих пропозицій «продати, розміняти, переїхати». І ось результат. Там, де ще вчора жили й працювали корифеї нашої літератури, сьогодні безжально знищуються сліди їхнього перебування — помешкання захоплюють фірми, роблять перепланування, євроремонти і пристосовують під офіси. Там, де раніше писалися хрестоматійні твори, зараз бігають беручкі ділки або снують підозрілі парубки з якимись ящиками… Ми не проти офісів як таких, але ж хіба в столиці мало інших приміщень? Навіщо ж знищувати національне надбання? Заради чого?!

Ось уже кілька років у підвалі під першим поверхом прилаштувалася... пральня для білизни. Ніби це не будинок письменників, а будинок побуту! Зовсім недавно якісь молодики заходилися облаштовувати в тому ж підвалі — якраз під меморіальними дошками! — сауну з масажем. Авжеж, вигідне місце — у центрі столиці. На щастя, цей блюзнірський замір удалося відбити.

Мимоволі складається враження, що міські та районні власті або ні сном ні духом не відають про нинішній стан «Роліту», або ж знають і дивляться на це крізь пальці. Мешканці будинку вже зараз хотіли б почути: чи можуть вони розраховувати на захист і допомогу міської влади? Чи справді вона опікується пам’ятками історії та культури, чи сфера її компетенції нині обмежується винятково облаштуванням базарів, будівництвом автотрас та зведенням нових спальних районів?

Які ж заходи могли б врятувати «Роліт»? Насамперед треба відновити зірвану табличку, яка засвідчувала, що будинок є пам’яткою історії й охороняється державою. Не зайвим було б оголосити цю історичну споруду літературно-меморіальним комплексом, бо такий статус перешкоджатиме появі в його стінах пралень, саун, офісів тощо. По-друге, «Роліт» уже давно потребує певного ремонту, адже і стан фасаду, і санітарний стан під’їздів залишають бажати кращого. Крім того, в якомусь приміщенні «Роліту» добре було б створити музей цього знаменитого будинку — за прикладом вже згаданого «Дома на набережной». Автори ж цих рядків, зі свого боку, мають намір розповісти про непересічне значення «Роліту», цього материка нашої літератури, у спеціальній книзі «Роліт» і його знамениті мешканці», над якою нині працюють.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво